Фeнoмeн з Мeзeнiвки

 

Звичайна сільська садиба, господарство і робота механіка. Отаке воно життя людини, яка знає все про місцезнаходження найкоштовніших скарбів світу: від золота Івана Мазепи до утрачених багатств Третього рейху. Звучить не досить переконливо? Мені теж так здавалося до знайомства з жителем села Мезенівка Ларіковим Василем Яковичем. Ця людина володіє феноменальними здібностями, завдяки яким визначає координати і обриси предметів, які знаходяться на глибині 10 метрів. Дивує ще й те, що людина-металошукач свої знання ні від кого не приховує і навіть ділиться секретною технологією пошуку з усіма охочими. Чесно кажучи, після розмови з ним навіть мене захопила «золота лихоманка». 

Дорогі читачі, якщо вас зацікавила попередня інформація, детальніше про розмову з Василем Яковичем читайте в цьому інтерв’ю.

─ Василю Яковичу, як вам вдається бачити те, що під землею?
─ По-перше, я не бачу, а відчуваю. По-друге, для цього потрібно орієнтуватися в напрямку магнітно-силових ліній Землі. І останнє і найважливіше ─ інтуїція чи то Боже провидіння, не знаю як це правильно назвати.

─ Опишіть для наших читачів як проходить власне процес пошуку, якщо не секрет звісно?
(Василь Якович посміхається, бере кілька власноруч зображених карт і щось схоже на риболовецький грузик)
─ Для початку я зображую таку схематичну карту місцевості. На ній позначаю найголовніші об’єкти: дорожні магістралі, будівлі, особливості рельєфу. Потім, як говориться, методом «наукового тику» обираю якесь місце і запитую: «Тут є скарб?». У разі позитивної відповіді грузик обертається за годинниковою стрілкою, якщо ні ─ проти неї. Так перевіряю всю мапу. Останнім етапом є визначення точних координат. Як орієнтир я беру на карті якийсь показний об’єкт. Наприклад, трасу і знову ставлю запитання: «Скільки метрів до траси?». За кількістю обертів і дізнаюся точну відстань. Зазвичай один оберт відповідає 100 метрам. Сеанс пошуку необхідно розпочинати у врівноваженому стані і щоб поряд обов’язково була ікона.

– Як ви обираєте об’єкт пошуку і передбачаєте його можливе місцезнаходження?
─ Для цього я використовую історичні дані. Наприклад, знаючи місце танкової битви в Бєлгородській області знайшов 2 танки. З розповідей старших людей дізнався, де в Мезенівці точилися бої за часів Другої світової війни, і натрапив на німецьке кладовище. Взагалі в надрах землі заховано багато скарбів. Лише із загальновідомого: золото Мазепи ─ в Дніпрі, Катерини ─ в Глухові, Василя Кочубея ─ біля Диканьки. І це лише в Україні. Цікаво було б пошукати славнозвісну Бурштинову кімнату. Кажуть, що знайти її ─ значить отримати владу над усім світом.
Зрозуміло, що це колосальна і копітка робота. Одному, без підтримки і фінансування, вона не до снаги. До того ж це небезпечно. А ніякі скарби життя не повернуть.

─ Чи зверталися ви з інформацією про свої знахідки до відповідних інстанцій?
(Чоловік знервовано дістає цілу пачку листів)
─ Хочете – почитайте. Куди я тільки не писав!
(Оглядаю кореспонденцію. Чесно кажучи, здивована. Тут відповіді з посольств Швеції та Німеччини, з Секретаріатів президентів Росії та України. Найбільш вичерпна відповідь у Швецькому: мовляв, шановний, Василю Яковичу, ми дуже раді, що ви знайшли карету Карла, але все, що знаходиться на території України по закону належить їй. Тож участі у розкопках ми не братимемо, але з задоволенням дізнаємося про її результати. Подібне пишуть росіяни та німці. Судячи з листа, Україну це теж мало цікавить).

─ Отже, ваш дар сучасники поки що не оцінили?
─ На жаль, ви праві. Якщо не у пошуку скарбів, то хоча б у будівництві він би точно приніс користь. А то збудують дім, а він провалюється. А все чому? Бо майже вся територія України пронизана підземними ходами, які потрібно досліджувати, щоб подібні казуси не траплялися.
Але якщо Бог наділив мене цим, то врешті решт це комусь знадобиться.
Дійсно, як сказав би безсмертний Маяковський: «Если звезды зажигаются ─ значит это кому-нибудь нужно».

Можливо, Василь Якович ще прославиться як засновник нового напряму в геології і підніме рівень економіки України, знайшовши якийсь зі скарбів. Не знаю як вас, а мене ця розмова наштовхнула на думку, що і у мене під ногами можливо лежать незліченні багатства. То ж ви читайте, а я побіжу малювати карту та займати чергу на консультацію до Василя Яковича.

О. КОНОНЕНКО,
студентка факультету журналістики СумДУ, спеціально для газети “Перемога”.

Фото: http://news.students.ru/uploads/posts/1200351961_people_02.jpg

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: