Нe зaбyли, нe пpocтили, poки пaм’ятi нe cтepли

 

 

«В историю надо входить красиво.
История – дама злопамятная и строгая,
Но безукоризненно справедливая.
Она каждому воздаст по заслугам».

Н.А.Черкашин «ЧП на Советском флоте»

«Некогда вспомнить и времы былое,
Вспомнишь и лица давно позабытые.
Многое вспомнишь: родное, далекое…»

И.С.Тургенев.

Добре пам’ятаю зиму 1932-1933 року. Мені тоді було 5 років, сестрі – 9. прохукаю у замерзлій шибці дірочку і спостерігаю за горобцями та синичками, які такі ж голодні, як і ми.

«Мамо, біля нас зупинилася підвода, дядько йде до нас».
«Багато на санях померлих?»
«Багато».

Заходить до хати візник у сіряку, тупаючи чобітьми.

«Померлі є?»
«Немає» – відповідає мати. Через вулицю пішов до сусідів.
«Мамо, він тягне дядька Кіндрата», – мого однолітка батька. Кинув на сани, поїхав далі. І так кожного дня. П.Тичина того ж року написав вірш «Партія веде».

«То ж нехай собі, як знають,
Божеволіють, канають,
Нам своє робить:
Всіх панів до дної ями,
Буржуїв за буржуями,
Будем, будем бить!!!

Високо оцінила партія це безумство Тичини. У газеті «Правда», центрального органа ЦК, була надрукована стаття про нього, що безпартійний більшовик Павло Тичина правильно розуміє лінію нашої партії…

Чого ж у хліборобній республіці, житниці Росії і всієї Європи, вимерло 10-12, а може і чверть всього населення? Статистика не велася. Про це добре пише у книжці «Роковой ХХ век» доктор економічних наук, професор Ю.М.Канигін. За даними Всесоюзного перепису населення, який був перед голодомором, українців було 81 мільйон 195 тисяч чоловік, а росіян – 77 мільйонів 791 тисяча. Це злякало отця народів Сталіна і всю правлячу верхівку Москви – російсько-єврейське політбюро. Питання стояло одне: що робити з українцями?

Виступив Молотов . «Это дело деликатное: никто не должен знать о Постановлении Политбюро по уничтожению и депортации… если есть подходящая речка – потопите… без административных мер не обойдемся – придется нам пострелять… Голос: «Повыселять … к Эйхе, к Эйхе!» (начальник таборів і поселень Сибіру). «Но всех не выселишь, их десятки миллионов. Здесь нужно поработать…»

Виступив єврей Лазар Каганович. Він запропонував план «не убыточный, а доходный», забрати весь до зернини хліб у людей і зробити голод. Сталіну цей план сподобався, він посилає на Україну Кагановича, щоб його здійснити. Каганович старався з усієї сили, бо євреї давно хотіли на території України зробити єврейську республіку. Їм цей край подобався краще, ніж в Азії Ізраїль. Цієї ж думки притримувався права рука Леніна Троцький, який писав: «Если мы выиграем революцию, раздавим Россию, то на ее погребальных обломках укрепим власть сионизма и станем такой силой, перед которой весь мир опустится на колени…»

Це не люди. Справжня людина наділена людяністю, це значить розумом, жалістю, каяттям за свою незначну провину, соромом, добротою, гуманним ставленням до всього живого, до оточуючого середовища, навіть до рослин і т.д., і ін. А то: «…топите их, … пострелять, …выслать, … уничтожить голодом…» це ж не якихось 1-2 злодіїв, а весь український народ. За що? Може Україна нажилася і стала багатою за рахунок Росії?.. Нижче скажу й за «гуманність» Леніна. Комуно-фашизм почався від нього.

І, так зима. Загони виконавців в усіх сім’ях забирають не тільки зерно в мішках, а навіть висівки в посудинах. Зникають у Гребениківці по довгій вулиці Кипрювці цілі сім’ї Раченків, як їх тоді звали, Біловшиних, Лядські, Самійлови, Невмиващенкові і десятки інших. Я їх позабував. Залишились одні бугорки від хат. Вимерли хліборобні хутори: Шаблин, Братський, Холодів, більшість Василівки. Слава ВКП (б)! вона була така турботлива і добра до людей. У народі говорили: «Чого за триста років не зробили монголи, те зробили за них більшовики».

У сільраді, якою керував Тихін Степанко, зацікавилися: чого це в Чугая ніхто не вмер? Прийшло три негідники: Степанко в червоному галіфе з револьвером на боці, потвора Котляров, здоровенний скуластий, низьколобний і один хам-земляк. Вони обшарили всі закутки в хаті, сараї, погребі. Сколупали долівку металевими стержнями, заглядали піч, простукували комин у печі і грубі. Потім Котляров звертається до мене:

«Тебя как зовут? Отец говорил, но я забыл».
«Шурко»
«Отец говорил, что Шурко покажет где он закопал хлеб. Где?
«Хліб? Та я його з’їв».
«Ти думаєш той хліб, що мати пече? Зерно: жито, пшеницю, ячмінь, просо, – говорить земляк.
«Він не закопував», – говорю.
«Вот отец придет, даст тебе ремня, что не показал,» – говорить Котляров. Часто цей діалог згадувала мені мати, яка з батьком працювала в колгоспі.

А після 1932-1933 рр. хіба не геноцид? Давали восени по 200 гр. вики на трудодень, а дома діти, немічні батьки. Згідно статуту, червоноармійцю давали 800 гр хліба в день, плюс різне вариво. Я зараз декому кажу: « Якби тобі так, задарма, давали щодня 200 гр. зерна, ти б ходив по нього за кілометр? Мотають головами. – А чого ти зараз не ходиш по колоски? За них можна було отримати кілька років каторги!»

Перед війною, у 1939, 1940 роках я було пригоню корову в обід і біжу у Великий Бобрик за 5 км по хліб і дуже рідко – рідко його приносив, бо там черга за ним стояла з ранку, а привозили його конем у будці з Сум.

Мій старший брат Михайло працював у Москві в столярній майстерні. Про голод на Україні заборонялося говорити. Коли батько написав йому листа, що вже починає пухнути, Михайло приїхав додому і влаштувався в Бездрику, де із зерна робили спирт, який дуже потрібний нашим «друзям» німцям. Вони теж будували соціалізм.

Він часто привозив у Гребениківку брагу, куди вхитрявся всипнути з піввідра зерна. Тим ми й вижили. Ще нам допомагав батьків брат Петро, який працював у колгоспній майстерні. Він бачив, як з колгоспної конюшні вивозили дохлих коней і приносив нам «свіжину».

Йшов 1938 рік. Він мені теж добре запам’ятався. Я тоді вперше побачив у військовій формі живих енкаведистів. Вони зайшли в школу і міцно тримаючи руки директора школи Лініцького, повели його до машини. «Ворог народу», хоча в селі це була шанована, культурна і добра людина. Де його діли? Де? «Под снегом холодной России!» Там їх мільйони.

Історики пишуть, що при будівництві Біломорканалу загинуло сто тисяч невільників – і ні одної могили ні з права, ні зліва. А скільки їх таких комуністичних будов?! Сотні! Коли ліквідували Миропільський район, з тих сіл вантажними автомобілями привозили на учительську конференцію, яка тривала три дні, вчителів. Вчителів Краснопілля зобов’язували, щоб ми брали їх на ночівлю. Взяв і я одного чоловіка.

Він весь вечір розповідав і плакав за що він відбув 10 років каторги. Був він директором школи. Після побілки класних приміщень, зайшла в учительську техпрацівниця і говорить:
«Покажіть нам, де повісити портрети вождів».
« – Над дошкою, перед учнями, повісьте Леніна, зліва між вікнами – Сталіна».

65267446.jpg

Це чула піонервожата. Вона в райкомі комсомолу розказала секретарю, що директор школи говорив не портрети повісити, а Леніна і Сталіна. Секретар доповів в НКВС і директор попав на каторжні роботи. Як там били, стріляли, годували, де спали, говорив він весь вечір. Дивувався, що є такі нелюди, для яких людина – це муха. Що ж? Які вожді, такі їх і слуги.

При розкритті державних (секретних) архівів по наказу Леніна було знищено біля тридцяти мільйонів.

Ось деякі з них дані:

1. «… изъять ценности из лавр, церквей, монастырей с беспощадной решительностью, безусловно ни перед чем не останавливаясь и в самый кратчайший срок. Чем большее число представителей реакционного духовенства удастся нам поэтому расстрелять, тем лучше. Надо именно теперь приучить эту публику, чтобы на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении они не смели думать. 19/03-22 г. Пред. Совнаркома В.Ульянов (Ленин).

78986774.jpg

Так було розстріляно до 40 тисяч священників і більше 100 тисяч віруючих, що входили у «двадцятки». Тоді ж було зруйновано до 30 тисяч храмів, а за роки радянської влади – більше 60 тисяч.

« – Бог – мой первый враг», – часто писав і говорив Ленін.
А ось: «Пусть 90% русского народа погибнет, лиш бы 10% дожило до мировой революции». В.И.Ленин.

2. Телеграма: «Проскачите 10-20-50 километров, перевешайте попов, богатых мужиков, всю контру – это для пользы революции». Пред.Совнаркома В.Ульянов (Ленин).

3. «В Ростове захвачены в плен 300000 казаков войска Донского, – писал Дзержинский 19 декабря 1919 года. – В районе Новочеркасска удерживается в плену более 200000 казаков войска Донского и Кубанского. В городе Шахты, Каменске удерживается более 500000 казаков. За последнее время сдались в плен около миллиона казаков. Пленные размещены следующим образом: В Геленджике – около 150000 человек, Краснодаре – около 500000 человек, Белореченском – около 150000 человек, Майкопе – около 200000 человек, Темрюке – около 50000 человек. Прошу санкции. Председатель В.Ч.К.Дзержинский».
Резолюция Ленина на письме: «Расстрелять всех до одного». 30 декабря 1919 года.
Пред. Совнаркома В.Ульянов (Ленин).

Повірили брехливій обіцянці Леніна. Такою масою здаються тільки тоді, коли вірять у перспективу вижити і пожити райським життям. Декого запитував, як він дивиться, що знесли пам’ятник Леніна? Відповідають: «Та хай би стояв, кому він мішав?» Люди не знають своєї історії, свого минулого, а документальні дані їх не цікавлять.

58831671.jpg

За діяльність злочинця Сталіна і його послідовників написано тисячі томів. Убити одну людину ні за що – гріх не простимий, а то більше сотні мільйонів, враховуючи і прокляту Другу світову війну. Хто її підготував? Сталін і злочинне Політбюро КПРС. Не було б Сталіна – не було б Гітлера і його могутньої армії.

Згідно Версальського договору, Німеччині було заборонено мати армію, крім поліції. На території Союзу формувалася їх армія (льотчики, танкісти, артилеристи, хіміки і ін.) і їх командний склад. А 19 серпня 1939 року був підписаний надсекретний протокол про поділ Європи між СРСР і Німеччиною, про який світ узнав, коли судили на Нюрнберському процесі фашистських головорізів. Треба було посадити поряд або й попереду радянських злочинців.

Коли фашисти розпочали загарбання Європи, комуністична преса, особливо центральний орган партії газета «Правда» від 4 серпня 1940 року, захлиналася від радощів: «Дрожат устои света, почва ускользает из-под ног людей и народов. Пылают зарева и грохот орудий сотрясает моря и материки. Словно пух на ветру разлетаются державы и государства… Как это великолепно, как дивно прекрасно, когда весь мир сотрясается в своих основах, когда гибнут могущества и падают величия!»

Після розгрому Польщі Сталін і Гітлер організували переможний парад, перед яким радянське керівництво направило ящики орденів і медалей для нагородження німецьких загарбників за «сміливість і мужність».

Сталін особисто поздоровив Гітлера телеграмою, у якій говорилося, що дружба народів (німців і росіян) скріплена кров’ю (мається на увазі розгром і поділ Польщі у 1774 році). У 1918 році Версальський договір вернув Польщі самостійність тільки не надовго. Польські офіцери більше 10 тисяч побажали здатися не німцям, а Червоній Армії – слов’яни ж! А за наказом Сталіна всі були розстріляні, чим отруїли назавжди відносини СРСР і Польщі.

Друга світова війна, говорив Горбачов, обійшлася нам у 46 мільйонів. Але до цього ще плюси, плюси. У 1947 році я навчався в Сумському машинобудівному технікумі і пам’ятаю добре, як у Сумах на залізничному вокзалі у провулках сиділи в колясках з орденами і медалями без ніг і навіть рук інваліди війни. Вони просили милостиню або закурити. Їх не стало буквально за три дні. І так по всьому Союзу. Де їх діли? Ніхто не знає. Таємниця архідержавної ваги. Пізніше після розвалу «нерушимого Союза республик свободных», яких «навеки сплотила Великая Русь» це питання піднімалося не раз, але відповіді на нього не було.

І послідовники Сталіна не з гуманних і добрих. Хрущов мало не розв’язав третю світову війну. Хліба теж не було, або випікали такий, що зараз його б брали тільки для худоби.

Брєжнєв був багато у чому схожий на Януковича, дбав тільки для себе. За його царювання я ходив до головного лікаря Панькевича, щоб дав довідку, по якій можна було б купити білу хлібину. Він сказав: «Якщо у вас комісія встановить язву шлунку, я таку справку дам».

«Троє дітей, три майбутніх захисники Батьківщини, хіба вони не хочуть з’їсти білого куска хліба?

«Хай хоч і десять, тільки при такій умові можна, про яку я вам сказав».

А привозили його 20-30 хлібин у крамницю, що біля райкому партії. Продавець Марія Омелянівна говорила, що собі ні разу не взяла, бо він у неї видавався по списку.

Я не дуже образився на Панькевича, він виконував наказ Московського Олімпу. Я його теж виконував, бо вимагав, щоб учні знали хвалебні вірші про Сталіна, ще й ставив оцінку. Це був світ навиворіт. Треба було проклинати таку байду, а ми її величали та носили портрети на парадах і мітингах.

«Із-за гір та з-за високих сизокрил орел летить…» « – З піснею про Сталіна починаєм день, кращих ми не знаємо на землі пісень…»

«С каждым днем все радостнее жить, и никто на свете не умеет лучше нас смеяться и любить…»

« Та хоча би ти прожив, хоча років з двісті, щоб посидіть довелося всім з тобою вмісті…» І т.д. і т.ін. Виконував програму.

Вчора ходив на ринок. Скільки там стоїть взуття, скільки різної одежі! Можна одягнути і взути полки, дивізії! А то при гарному Брежнєву була голота. Я вже колись писав, як я був начальником табору праці і відпочинку учнів в х.Мар’їно і як жінка, яка варила нам їсти, говорила голові колгоспу Сумцову:

«Я ж пополола свою ланку буряків, тепер варю діткам їсти, а просила, щоб мені продали платочок, так ні! Що ж мені голову лопухом зав’язувати?»

«А бабо, вмирати пора, а не про платок думати!» Сів у машину і поїхав.

« І який дурень поставив його головою?», – плачучи говорила вона мені. Цілий ряд учителів і я були позаштатними працівниками міліції. Добре знаю, що в базарні дні направлявся наряд міліції, щоб пильнувати за тими, хто з-під поли, або з-за пазухи продає пухові хустки, білизну і інші речі. Їх забирали в міліцію, прокуратуру і за спекуляцію судили, робили домашній обшук. Наглядали за цим і працівники фінвідділу, про що не раз говорила сестра дружини, яка там працювала. Багато що зараз дивує, як ми жили, у якій бідності, холоді і голоді, будували світле майбутнє – комунізм, при якому б не було приватної власності, сімей. Були б спільні жінки, діти і т.ін.

Московський олімп знав, але тримав у секреті те, чого помер Маркс. Коли він, будучи старим, перечитав свій Маніфест, написав:«Если человечество воспримет моё учение, оно глупо погибнет…» І отруївся. Та що ми знали?! Чого помер Ленін, Сталін, Брежнєв, Андропов – був державний секрет. Мене ще дивує, чи є у світі справедливість? Кати, звірі, а не люди живуть довго: Каганович – 98 років, Молотов – 95.

32509971.jpg

Закінчуючи пригадувати ленінсько-сталінський комуно-фашизм і їх послідовників, яким було тісно на одній шостій планети, скажу словами російського поета Є.Баратинського:
«Когда, когда сметешь ты, вьюга, с лица земли их грязный след?!»
О.ЧУГАЙ,
позаштатний кореспондент газети «Перемога».

 

Джерело

: http://krasnews.at.ua

http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/tjagar_minulogo/ne_zabuli_ne_prostili_roki_pam_jati_ne_sterli/14-1-0-640

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: