БЛAКИТНИЙ POМAН (5) Aopиcт

АОРИСТ  У темних проваллях одвічної тайни снувалась легенда аорист. Знаки незнані і давні Твою тамували блакить. Чийсь придорожній надгробок з дикого каменю дороговказом шлях Твій відзначив, нудьгу невимовну й байдужу у душу Тобі навівав. Пітьму безкрайних світів Ти зором незрячим своїм пронизав і застиг в бутті.    Будівлі титанів, величні квіти, аромат саркофагів і порох віків, ритмічно гойдалися постаті в […]

Читати далі »

БЛAКИТНИЙ POМAН (4) Пaлaлa чepвoнa зaгpaвa

ПАЛАЛА ЧЕРВОНА ЗАГРАВА Довгі роки точилася нещадна боротьба двох світів. Давно вже вона загубила свої окреслені форми і перетворилася в стихійно уперту масово-криваву боротьбу, людськість забула мирне життя. І ніхто не знав, що трапиться з ним завтра. Не хотів знати. В околицях великого міста, в якому давно не було жодного уряду, лідер червоних Чоловік зібрав нараду в напівзруйнованому великому подвір’ї. […]

Читати далі »

БЛAКИТНИЙ POМAН (3) В caдy кoлo xaти

В САДУ КОЛО ХАТИ Потім мені довелося з Іною.(Садок коло хати почорнів, і безсиле сонячне тепло не могло змінити його похмурого вигляду). Про Тебе:– Навіщо ви його перетягли в роботу червоних? Вона задоволено-здивовано вся повернулася:– Перетягли? Адже ж він не належав ні до якої сторони, і перетягати його не було чого. Та це і не я зробила, – сумно додала […]

Читати далі »

БЛAКИТНИЙ POМAН (2) Кoли пoжoвкнe лиcтя…

КОЛИ ПОЖОВКНЕ ЛИСТЯ… Падає, падає листя. Падає листя пожовкле на Твою голову, на руки. В прозоро-блакитному, ніжно-холодному сонячному повітрі жовто-золоті сльози жалю за минулим… Падають нечутні і тануть як завмираючий лебединий сміх лоскотною тихою тугою радісного небуття. Оповитий розмаїто-жовтим серпанком осени садок задумливо конав. Шемрали верхівля дерев тобі про останнє… Молитовним піснепохороном линули з хати звуки сопілки, на котрій тужила […]

Читати далі »

БЛAКИТНИЙ POМAН (1) Iнтpoдyкцiя

ІНТРОДУКЦІЯ В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ. Первісний шал і дикунська невибагливість. В Твоїй душі була блакить безмежних глибин холодних океанів. В ній було омління південних місячних ночей і млявість застиглого болотяного повітря, насиченого отруйними гострими пахощами. І міріядами бактерій жахливих хвороб. В Твоїй […]

Читати далі »
1 2 3 4