Чopнoбильcькi кiлoмeтpи

 

 

57058716.jpg

Чорнобиль воістину раз і назавжди розділив наше життя і життя цілого людства на “до” і “після”. В повсякденні з’явились слова “зона”, “переселенці”, “ліквідатори”, “радіація” та багато інших. І якщо для когось це лише слова, то для десятків наших земляків, які в різні роки брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС це ціла сторінка в їх житті.

… Водій Краснопільського АТП-19540 Михайло Миколайович Лук’яненко щойно повернувся із чергового рейсу, як його відразу викликали до адміністрації підприємства і ознайомили з телефонограмою про направлення двох чоловік з АТП до Чорнобиля.

– На місце призначення ми разом з товаришем і колегою по роботі Олексієм Вікторовичем Міщенком прибули 4 жовтня 1987 року, вже за годину отримали автобуси і приступили до виконання своїх обов’язків, – згадує М.М.Лук’яненко.
– Прикомандирували нас до військової частини, яку чомусь називали “господарством Гаджиєва”, і ми щодня відвозили військовослужбовців на об’єкти, а потім у відведений час забирали їх звідти.

Взагалі ж з 4 жовтня по 4 листопада М.М.Лук’яненко в тридцятикілометровій зоні намотав на своєму “ЛАЗі” 366 годин, в тому числі за маршрутом станція Янов-Лільов-Копачі його виїзди склали 51 годину. Селище Янов – один з найзабрудненіших населених пунктів Київської області, що входить до складу зони відчуження Чорнобильської АЕС, розташований на південь від міста Прип’ять. У зв’язку з радіаційним забрудненням жителі селища 27 квітня 1986 року відселені. З-за неможливості проведення ефективної дезактивації більшість будівель зруйновано і поховано. А 1 квітня 2003 року селище взагалі знято з обліку як населений пункт.

81635758.jpg

Намотуючи кілометри зоною відчуження Михайло Миколайович бачив багато таких сіл та селищ-привидів, які з моменту аварії вже встигли зарости бур’янами. Але як не дивно це може здатися, не всі люди злякалися радіації і за будь-яких умов на відріз відмовлялися залишати власні домівки. Колишній водій розповів випадок, коли він разом з працівниками місцевої комендатури був присутнім на одному з таких примусових виселень. Тоді представників влади біля воріт власного будинку зустрів дідуcь з вилами в руках і пригрозив, що живим ніхто його звідси не виселить. Представник комендатури, вислухавши дідуся, лише махнув рукою, мовляв, цей і справді від свого не відступить. Так і залишився дідусь доживати свого віку в “зоні”, і таких випадків було немало. Люди, переважно пенсійного віку, не бажали залишати свої домівки, продовжували вирощувати врожаї на присадибних ділянках, утримувати живність.

– Так і працював місяць. Відвезу хлопців на черговий об’єкт і відразу до автоколони свого “ЛАЗа” ремонтувати – розповідає М.М.Лук’яненко. – Коли вперше його побачив, то подумав, що автобусу років десять: увесь обшарпаний, місця живого на ньому не було. Коли ж дізнався, що автобусу лише рік, то дуже здивувався. Хоча, з іншого боку такий стан пояснювався частою зміною водіїв, адже за рік їх змінилось щонайменше десять. Тож коли прийшла моя черга передавати “ЛАЗа” своєму наступнику, здав його технічно справним. До того ж мій автобус був найбільш економічним з-поміж інших, а це в той час відігравало важливу роль.

Як згадує чоловік, проблеми з пальним на той час виникали доволі серйозні. З цистерни виточували все до останньої літри, то ж не дивно, що існувала сувора звітність за кожен кілометр, кожен літр. Та і взагалі дисципліна була суворою, в зведеній колоні діяв “сухий закон”, перед кожним виїздом водіїв, як належить, оглядали медики. На порушників дисципліни чекало суворе покарання. Відрадно, що краснопільські водії до останніх не належали, свої обов’язки виконували сумлінно, за що й були нагороджені грамотою військової частини, до якої були прикомандировані, та похвальними листами.

Але ніякі нагороди не повернуть втраченого здоров’я.
– Звичайно, здоров’я мені те відрядження не додало, – бідкається М.М.Лук’яненко. – Після Чорнобиля різко впав зір, хоча до того окулярами не користувався взагалі, маю понижений мозковий тиск, у 1989 році відкрилась виразка шлунку, у мої 62 роки все частіше непокоїть серце.

Та не дивлячись на проблеми із здоров’ям Михайло Миколайович не стоїть осторонь громадських процесів. Віднедавна ліквідатора другої категорії М.М.Лук’яненка обрано головою первинної районної Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль Україна”. Чоловік визнає, що клопоту дана посада додає, але ж з іншого боку, хтось має допомагати чорнобильцям, опікуватися їх проблемами.

– Свого часу начальник нашої звідної колони нам підказав, мовляв, хлопці, хто його знає, що буде далі, тож один примірник табелів свого перебування в Чорнобилі залиште при собі, в майбутньому це може згодитись, – каже М.М.Лук’яненко, – і він був правий. Багато ліквідаторів сьогодні через суди мають доводити свою участь в ліквідації аварії на ЧАЕС, підриваючи своє й так слабке здоров’я. Самотужки боротися з бюрократією, життєвими негараздами важко, а разом ми сила.

О.МОЦНИЙ.

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/doli_ljudski/chornobilski_kilometri/4-1-0-155
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: