Вoни пиcaли гepoїчнy cтopiнкy

 

 

26 квітня 1986 року… Аварія на Чорнобильській АЕС…Пошкоджений один з атомних реакторів. Ця страшна дата ввійшла в історію XX століття, як екологічна катастрофа планетарного значення.

Обпалена земля і навколишня природа плакали у пекельній муці; страждали люди і все живе, що знаходилося у цій зоні. Відлуння лиха дісталося згодом і далі. Чорнобильська трагедія торкнулася своїм чорним крилом багатьох сімей, зігнала їх із насиджених місць, порушила звичайний ритм життя.
Вся країна піднялася на ліквідацію аварії, в тому числі і жителі Краснопільщини. Ціною неймовірних зусиль, а часом і ціною свого життя, приборкували вогняну стихію, що бушувала над пошкодженим четвертим блоком, щоденно несли вахту біля розжареного реактора, пробиралися в саму середину цього палаючого пекла, щоб встановити там прилади, очищали від радіації територію.

Так і почався літопис всенародного подвигу. Подвигу! Тому, що саме ці люди, скромні герої, здійснили таке, що не бачило людство – надійно захоронили в саркофаг і з сталі і бетону аварійний реактор, захистили від радіаційного забруднення атмосферу, водосховища, ріки, поля, ліси. І дійсно повністю можна погодитися, що у кожного часу – свої герої.

Багато жителів Краснопільщини, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брали участь в ліквідації наслідків аварії. І серед них одним із перших, 12 червня 1986 року, відправився в Чорнобиль житель Чернеччини Рябоконь Григорій Якович. У своєму селі його знають як гарного сім’янина, люблячого чоловіка і батька двох дітей. А ще – як людину, яка постійно трудиться, в якої «золоті» руки. Він працював у Грязнянському радгоспі і трактористом, і комбайнером, і слюсарем, і ковалем. Та всіх його професій і не перелічити. Із спогадів Григорія Яковича:

– Вночі з одинадцятого червня на дванадцяте мене забрали до військкомату, о 9 годині прибули в місто Суми, а звідти транспортним літаком дістались до Білої Церкви. Переодягли у військову форму і на машинах повезли в Чорнобиль. До 19 серпня 1986 року працював ліквідатором. Десять разів підіймався на дах палаючого реактора.

Працював тут по 5 хвилин. Очищав дах від гравію, графіту, смоли, тобто від усього радіаційного сміття, яке викинулося реактором. Закидав у палаючий реактор свинець, каучук, щоб перекрити його жерло. Після чого швиденько відправляли у бункер для дезактивації, ретельно мився і переодягався у інший захисний костюм. Працював також внизу біля реактора, вантажив гравій і знятий радіаційний грунт у контейнери. Доводилося виїздити і за 30-ти кілометрову зону. Патрулювали територію, де мали бути відселені всі жителі. Повідомляли, якщо знаходили не відселених у цій місцевості. Прип’ять було мертвим містом.
Доводилось також захоронювати техніку, тварин у спеціально відведених місцях «могильниках». Працюючи тут, як кажуть, завжди на передовій, жодного разу Григорію Яковичу не приходило в голову, що він, ризикуючи своїм життям, здійснює героїчний подвиг. Розповідаючи про роботу ліквідатора, він скромно підкреслював, що не вважає себе героєм. Не говорив з пафосом про те, що довелось здійснити в незвичних умовах.

До його діяльності в Чорнобильській АЕС епіграфом підходять слова: «Опасно! Радиация!
Заражена обочина», безмолвен «рыжий» лес,
Лишь скромные герои ведут дезактивацию,
Дела творят волшебные всех сказочных чудес.

63436075.jpg

Слова цього вірша стосуються і іншого ліквідатора аварії на ЧАЕС Підойму Бориса Васильовича, (на знімку першій зліва) який тривалий час з 26 квітня 2006 року по 14 березня 2011 року очолював районну організацію – спілку «Союз Чорнобиль України».

З 25 лютого по 2 травня 1987 року він перебував у групі контролю за опроміненням особового складу, а також пункті прискореного хімічного обробітку різних речей, техніки, матеріалів, навколишньої природи. З іншими ліквідаторами дозіметрами перевіряли рівень радіації.
Якщо техніка і інші речі не піддавалися дезактивації, захоронили їх у «могильниках».

Їздили також на атомну електростанцію і там проводили дезактивацію. Звичайно їм довелося зіткнутися з ворогом невидимим і смертельно небезпечним. У своїх спогадах Борис Васильович зазначив, що всі знали, на що йдуть і що це згубно позначиться на здоров’ї, але ніхто не відмовився, всі йшли рятувати свою рідну землю від нищівного ворога – радіації. Він вдень і вночі працював у тридцятикілометровій зоні. Підойма Борис Васильович, як і всі ліквідатори нашого району, продемонстрували велику мужність, високе почуття громадянського обов’язку. Ніхто з тих, кому довелося побувати у Чорнобилі на ліквідації наслідків аварії, не хизуються своїми героїчними вчинками, але кожен з них знає, яку ціну вони заплатили, щоб врятувати рідну землю від біди.
Юля Снісаренко

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: