Дo 375-piччя Кpacнoпiлля. НAPOДНE ГOCПOДAPCТВO У ПEPEДВOЄННI POКИ
Протягом перших трьох місяців 1931 року у Краснопіллі виникло ще 5 сільськогосподарських артілей – «Червоний степ», ім. Фрунзе, ім. Шевченка, ім. ХІІ з’їзду рад, «8 березня». Оскільки окремі з них були невеликими господарствами, у 1932 році відбулося об’єднання: колгоспи ім. ХІІ з’їзду Рад і «8 березня» об’єдналися в один з назвою «Перша п’ятирічка». Селом суцільної колективізації Краснопілля стало в березні 1933 року, після того, як на сільських околицях створили ще 4 колгоспи – ім. Постишева, ім. Молотова, «Друга п’ятирічка», «Шлях до соціалізму» (3 1937 – «Шлях до комунізму»). Колгосп ім. Постишева незабаром злився з колгоспом ім. Шевченка.
В серпні 1930 року створена Краснопільська МТС, котра зіграла значну роль в організаційно-економічному зміцненню колгоспів. Машинний парк її невпинно зростав. Якщо у 1933 році тут налічувалося 34 трактори і 2 комбайни, то напередодні Великої Вітчизняної війни стало 124 трактори і 28 зернових комбайнів.
Підвищилися врожаї на колгоспних полях. Так, в колгоспі ім. Фрунзе у 1938 році збирали в середньому по 7,5 цнт зернових і по 121 цнт цукрових буряків з 1 га, а в 1939 році – відповідно по 11,2 цнт і 168 цнт. В колгоспах появилися великі тваринницькі ферми. Свиноферма колгоспу «Перше травня» у 1937-1938 роках одержувала по 17,7 ділових поросят від кожної свиноматки, а передовий свинар С. І. Петров – по 17,9. На польових роботах відзначились механізатори Краснопільської МТС тракторист І. В. Голота трактором ЧАЗ у 1938 році зорав 100,6 га умовної оранки.
Краснопільські колгоспи славилися в області своїм рибним господарством. У 1936 році вони виступили ініціаторами розведення риби. Уже у 1939 році колгосп «Перше травня» з 83 га ставів одержав 245 цнт риби.
Від рибного господарства ця сільгоспартіль одержувала більший прибуток, ніж усі тваринницькі ферми району. У 1939 році від продажу виловленої риби одержали 56000 крб при загальному валовому прибутку господарства 176 000 крб.
В передвоєнний період виріс об’єм промислової продукції району. Ще на початку 1930 року була організована робота торф артілі «Брат шахтаря». Краснопільські майстри кераміки із кустарної майстерні перейшли працювати на керамічний завод в «Ромашове» (згодом селище Михайлівське», котрий був заснований у 1930 році, пізніше названий Михайлівським заводом вогнетривів. Розширили виробництво маслозавод і промартіль імені Мікояна, котра випускала продуктові вироби (пряники в народі називали «микоянами», швейна і взуттєва артілі, метало ремонтна, обозоремонтна, лозо плетільна, черепично-гончарна майстерні, відновив роботу пальцевий млин.
У 1934 році до Краснопільського району приїздив нарком харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян, позитивно вплинувши на розвиток деяких ланок виробництва (очевидно, тоді його ім’ям назвали промартіль у Краснопіллі).
У 1940 році робота виробничих підприємств удосконалювалась, організовувався райхарчкомбінат, а також райпромкомбінат. В селищі появилась сітка магазинів (в т. ч. універмаг, культ маг, продмаг, багато столових, буфетів).
Напередодні Вітчизняної війни Краснопілля, в якому мешкало 6800 жителів (без населення Успенської й Новодмитрівської сільрад та селища Михайлівського), стало одним із найбільш упорядкованих сіл в області. Був прокладений водогін, розбиті три сквери, упорядковані привокзальна й базарна площі, а центральна вулиця вимощена бруківкою, шосейна дорога з’єднала Краснопілля з Угроїдами, Мезенівкою.
Помітно покращилось медичне обслуговування населення. Центральна районна лікарня розширилась до 65 ліжок, відкрилася поліклініка з терапевтичним, стоматологічним і рентгенівським кабінетами, районна санітарно-епідемологічна станція, безпосередньо в Краснопіллі 2 фельдшерських пункти. Працювали дитяча й жіноча консультації, аптека.
Звичайно, щоб краще уявити колгоспне життя в Краснопіллі в передвоєнні роки, слід звернутися до районного часопису – газети «Колгоспник Краснопільщини». Ось, наприклад, в №7 за 10 січня 1935 року поміщені матеріали, присвячені підготовці до ІІ-го обласного з’їзду Рад. Звернімо увагу на тези виступу на цьому з’їзді делегата – голови Краснопілської сільради Рибалки Г. Т.:
«Краснопільська сільрада закінчила 1934 господарський рік з далеко кращими результатами проти минулих років. За величезний стимул в проведенні всіх політично-господарських завдань в цьому році стала кампанія виборів до Рад. В кожному колгоспі, на участках сільради ми розгорнули виробничий похід імені VII Всесоюзного з’їзду Рад…
Культурні вимоги колгоспних мас нечувано зросли. В своєму наказові виборці вимагали від нас, щоб у кожному колгоспі були добре установлені ясла і дитсадок, щоб були там кваліфіковані кадри. Вимога виборців – зробити нашу Краснопільську сільраду зразковим, культурним районним центром. Побудувати тут нову десятирічку, технікум, поліклініку, електростанцію, водогін, піонерський клуб, районний будинок колгоспника…»
Іще один цікавий документ надрукований у цьому номері газети:
«Рапорт-зобов’язання колгоспників Краснопільської сільради: ім. 1 Травня, «П’ятирічка», «Червоний степ», ім. Шевченка, ім. Фрунзе, ім. Постишева, ім. Молотова, «ІІ п’ятирічка».
Напередодні ІІ-го обласного з’їзду рад Харківщини зібралися ми, голови колгоспів, члени правлінь, бригадири, колгоспники-ударники, щоб підвести підсумки нашого готування до більшовицької весни, відмітити хиби і досягнення в своїй роботі.
Посіяти в строк і високо ясно 3812 гектарів ярих, з них 732 га цукрового буряку, посіяти так, щоб забезпечити такий високий урожай, якого не мали минулих років, наше завдання на весну цього року. Щоб виконати його, потрібна бойова, більшовицька підготовка.
Ми, колгоспники, вже набагато краще проти минулих років стали працювати в колгоспі. Ширшають лави ударників – бійців за більшовицькі колгоспи, заможне життя колгоспників.
Наше краще життя залежить від нас самих, від нашої сумлінної праці, від того, який урожай ми зуміємо взяти з своїх колгоспних ланів. Це ми усвідомили добре. Уперту боротьбу повели ми за врожай з осені. На 25 днів раніше ми посіяли озимину, повністю зорали глибоку й зяблеву оранку.
Зараз, підсумовуючи підготовку до весни, мусимо констатувати, що не закінчили ми важливих підготовчих робіт в надані строки. Відстали ми з ремонтом реманенту, очисткою посівного матеріалу, вивозкою гною, снігозатриманням, вивозкою лісу. Не організували, як слід, політичної і агротехнічної уроби колгоспного активу. Це наші серйозні недоробки. Але виправити їх – поки що не пізно.
Більшовицько-колгоспні зобов’язання даємо ми ІІ-му обласному з’їздові рад , поліпшити темпи господарювання, щоб:
1. Протягом двох днів закінчити уточнення виробничих планів, довести до кожної бригади, колгоспу. Розставити сили в бригадах, весь реманент, коней закріпити за колгоспниками, щоб уже зараз кожен знайшов своє місце і роботу під час готування і проведення сівби.
2. 15 січня закінчити ремонт реманенту, очистку реманенту.
3. До 15 березня вивезти повністю увесь гній.
4. До 1 лютого вивезти ліс всім колгоспам, крім «1 травня», «П’ятирічка», яким вивезти до 1 березня.
5. Пильно доглядати, берегти коней, щоб до 1 лютого не лишилось жодного коня ІІІ-ї категорії.
6. На ланах, де не провели снігозатримних заходів, провести снігозатримання.
7. Артілям «1 Травня» і «П’ятирічка» до 1 лютого відремонтувати табори, придбати для них устаткування, як от столи, ліжка і т. д.
8. Відремонтувати приміщення для ясел, забезпечити продовольчі фонди для харчування дітей в яслах до 1 лютого.
9. Підсилити роботу політшколи і агротехгуртків, охопити ними весь кращий колгоспний актив, щоб підготувати кадри добрих бригадирів, інспекторів якості.
Всю роботу провести на основі соціалістичного змагання і ударництва. Розгорнути боротьбу за перехідний червоний прапор імені ІІ-го обласного з’їзду Рад
Щоб виконати ці зобов’язання, ми вирішили організувати взаємоперевірку підготовчих робіт. Нехай один колгосп вникає в глиб роботи іншого колгоспу, ділиться один з одним своїм досвідом, кращі нехай допомагають відстаючим.
18 січня на пленумі сільради, ми вислухаємо наслідки перевірок, з тим, щоб 1 лютого провести пробний виїзд в поле. Весь реманент, посівний матеріал, все – від сівалки до найменшої мотузки – мусить бути готове до весняної сівби на 1 лютого.
Запрошуємо представника від Обласного Виконавчого Комітету до нас на 1 лютого – перевірити, як ми виконаємо свої зобов’язання.
Весну 1935 року проведемо справді по-більшовицькому. Будемо боротися за вагомий, високий, рекордний урожай. Будемо боротись за високий, рекордний урожай. Щоб не менше 150 центнерів взяти з гектара, щоб не менше 13 центнерів з га зернових вродили наші лани.
Відданою, чесною працею уже цього року зробимо колгоспи наші справді більшовицькими, завоюємо собі культурне, заможне життя, до якого веде нас велика партія Леніна на чолі з славним більшовиком, нашим улюбленим тов. Сталіним.
Голова сільради – Рибалка.
Голови колгоспів – Бідоленко, Бурик, Майборода, Бесараб, Пальощенко, Парченко, Лебідь.
Бригадири – Кладієнко, Іваненко».
Якими нині наївними здаються рядки цього «Звернення», пропахлі чадом поклоніння ідолам минулого.
Зрушення відбувались в системі народної освіти. У Краснопіллі 65 дошкільнят виховувалися у двох дитячих яслах. Неписьменність серед дорослого населення в основному була ліквідована ще у 1932 році. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. В середній школі (створена у 1932 році на базі семирічної), у двох семирічних (одна відкрита у 1933р., друга – у 1935р.), в початкових школах в Краснопіллі напередодні війни навчався 1331 учень і працювало 55 вчителів.
Години дозвілля жителі Краснопілля могли провести в районному будинку культури в переобладнаному приміщенні бувшого храму (нині це діючий храм Успенія Пресвятої Богородиці), з 1927 року діяв кінотеатр. Книжковий фонд рай бібліотеки до 1941 року досяг 20 000 книг.
Активну участь в політичному житті Краснопілля приймав український радянський письменник і літературознавець Захар Петрович Мороз. Десь у 1934 році він приїхав до Краснопілля з Немирівського району, що на Вінничині. Тривалий час працював редактором райгазети «Колгоспник Краснопільщини» (перший номер її вийшов 23 лютого 1932 року). Він автор кількох п’єс: «Етап», «Семафор», «Під Києвом», «Сини України», «Нам жити». Відомі його праці «Українська драматургія й театр другої половини ХІЧ ст..». З Краснопілля З. П. Мороз виїхав на навчання в Харків.
Л. ДІДОРЕНКО.