Кpacнoпiльcкий PAЙOННИЙ CУД CУМCЬКOЇ OБЛACТI зa 1939 – 2013 poки. 1.Cyдoчинcтвo в Кpacнoпiллi дo peвoлюцiї.

Краснопільский РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ за 1939 – 2013 роки

1.Судочинство в Краснопіллі до революції.

З 1780 року Краснопілля було центром Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії.

Основним законодавчим актом, що визначав структуру і порядок створення судових органів на той час було єкатерининське «Учреждение для управления губерний» від 7 листопада 1775 року. При систематизації російського права М. М. Сперанським це законодавство увійшло в книгу 2 тома XV Зводу законів.

Як писав А. Ф. Коні, вийшло «бессвязное собрание самых разновременных постановлений, механически сливавших воедино Уложение царя Алексея Михайловича, указы Петра и, как выразился в 1835 году Государственный совет, «виды правительства», обнародованные в 1784, 1796, 1823 годах».

Даною реформою запроваджено було сільські суди.

Краснопільський сільський суд розбирав справи між державними селянами (в Краснопіллі було понад 2400 державних селян). Загалом, як правило, у казенних містечках, де було 1000 і більше дворів, повинен був знаходиться сільський старшина, а на кожні 500 дворів повинні були бути сільський староста і два виборних словесних розбирача. Для сіл з меншою кількістю дворів були передбачені свої співвідношення старост і розбирачів. Для виконання судочинства сільські посадові особи збиралися в збірній хаті. Нижча інстанція розглядала на основі звичаєвого права незначні конфлікти між селянами – «паплюження», суперечки, бійки. Тяжби вирішувалися словесними розбирачами. У разі їх розбіжності участь у суді брали староста і старшина. Сторони, незадоволені рішенням, могли обрати для себе посередників. Апеляційні скарги на постанови нижчих сільських судів подавалися в нижню розправу, а після її скасування у 1796 році – в нижній земський суд в повітовому місті Охтирці, за підсудністю.

Будь-які більш істотні спори та порушення також вимагали звернення до повіту, до нижнього земського суду.
Після судової реформи Олександра ІІ, оголошеної 20.11.1864 року, в Краснопіллі утворюється волосний суд.

Реформа проголошувала як принципи судочинства:
• здійснення правосуддя тільки судом;
• незалежність судів і суддів;
• відділення судової влади від обвинувальної (ст. 3 Статуту кримінального судочинства);
• незмінюваність суддів;
• безстановість суду (рівність всіх станів перед судом);
• гласність судочинства;
• змагальність;
• самостійність суддів;
• усність судочинства.

Волосний суд був нижчим виборним селянським судовим органом, заснованим Положенням від 19.02.1861 р., який обирався волосним сходом у складі 4 суддів (з 1889 р. – на 3 роки).

Кандидати в судді вибиралися сільськими товариствами на своїх сходах, по одному від сільської спільноти. Зазвичай сільських спільнот у волості було більше чотирьох, тому земський начальник вибирав з усіх кандидатів чотирьох діючих суддів (а одного з них призначав головою), а всі інші залишалися резервними кандидатами і могли зайняти посаду судді, якщо чинний суддя більш не міг виконувати свої обов’язки.

Волосні судді вибиралися з домохазяїнів, не молодше 35 років, які не піддавалися тілесному покаранню і не перебували під судом і слідством, не займалися «раздробітельной продажей пітєй» (тобто не містили закладу з продажем спиртного на розлив), та не займали інші посади у волості.

Обрання могло бути здійснене без згоди кандидата, який мав право відмовитися, тільки якщо був старше 60 років, або був одержимий тілесними недугами, або вже відслужив один термін з виборів.

Волосний суд збирався не менше двох разів на місяць. Судочинство носило спрощений характер, що виходив з відсутності у суддів всякої професійної підготовки (навіть вимога грамотності для волосних суддів була суто рекомендаційною). Суд міг виносити рішення з усним скаргами, не вів протоколу, порядок судочинства був вільним. Рішення суду оформлялися письмово. Суд не був зобов’язаний посилатися на чинне право і переважно діяв за місцевими звичаями.

Юрисдикції волосного суду підлягали справи про дрібні суперечках і позовах і селянські проступки, до того ж, селян тільки даної волості, зокрема:

Цивільні справи:
Волосний суд був повноважний вирішувати наступні справи:
• Спори і суди між селянами про майно, що входить до складу селянського наділу.
• Будь-які майнові суперечки між особами, підвідомчими суду (селянами волості і міщанами, приписаними до волості), ціною до 300 рублів; за винятком позовів про право власності, заснованих на кріпаків актах (тобто нотаріально завірених).
• Майнові позови до селян волості до 300 рублів від сторонніх осіб, якщо ці особи самі обрали для процесу волосний суд.
• Справи щодо успадкування майна селян (з спадкоємства надельного майна – без обмеження вартості, за спадкоємства іншого майна – в межах 500 рублів).

Адміністративні правопорушення і дрібні кримінальні справи (законодавство Російської імперії об’єднувало їх під назвою «покарань, що накладаються мировими суддями»):
Волосний суд був повноважний виносити рішення з наступних звинуваченнями, але тільки за умови, що покаранням були догана, арешт на строк не більше 15 днів (за крадіжку, шахрайство, марнотратство і пияцтво арешт міг бути до 30 днів) або штраф на суму не більше 30 рублів:
• Непослух поліцейським та іншим правоохоронцям, їх образу.
• Псування виставлених за розпорядженням влади оголошень.
• Оголошення чого-небудь в загальну звістку без належного дозволу.
• Поширення неправдивих чуток.
• Сварки, бійки, кулачний бій чи іншого роду буйство.
• Порушення порядку в публічних зборах.
• Відкриття в недозволений час трактирів.
• Поява в публічному місці в стані явного сп’яніння.
• Безсоромні і сполучені з спокусою для інших дії в публічному місці.
• Заподіяння домашнім тваринам марних мук.
• Надання житла для розпивання міцних напоїв.
• Влаштування заборонених ігор.
• Прохання милостині, від ліні і звички до неробства.
• Допущення до прохання милостині дітей.
• Засмічення річок, каналів, джерел і криниць.
• Недотримання правил про чистоту й охайність на вулиці.
• Звезення палої худоби і сміття у непризначене місце.
• Споруда або перебудова будівлі без дозволу.
• Пошкодження мостів та переправ.
• Перешкоджання проходу і проїзду.
• Благоустрій печей та чистка димарів без дотримання правил.
• Недотримання правил поводження з вогнем та зберігання горючих масел.
• Неявка на пожежу, там, де це встановлено.
• Псування води, що служить для вживання людей.
• Приготування та продаж шкідливих для здоров’я напоїв і харчів.
• Зберігання і носіння забороненого озброєння, стрільба з нього.
• Допущення небезпеки для сторонніх від домашніх тварин.
• Необачна швидка їзда в поселеннях.
• Неприставлення підпір до старим парканів.
• Перевезення людей у ​​ветхих і худих човнах.
• Нанесення образи, на словах або дією.
• Грубість проти наймача і його сімейства.
• Розголошення відомостей з метою образити честь.
• Загроза насильством або вбивством.
• Насильство, але без нанесення тяжких побоїв.
• Відмова у доставлянні нужденним батькам допомоги.
• Зривання плодів і овочів, збір ягід і грибів на чужих землях, але не у вигляді крадіжки.
• Риболовля в чужих водах.
• Полювання на чужій землі.
• Прохід та проїзд, прогін худоби через чужі неприбрані луки і поля, пасіння худоби на чужих землях.
• Умисне пошкодження чужих канав.
• Забій і понівечення чужих тварин.
• Присвоєння знайдених грошей і речей, неоголошення про них.
• Купівля завідомо крадених речей.
• Прийом в заклад від нижніх чинів казенних речей.
• Крадіжка на суму не понад 50 рублів.
• Обмір та обвіс на суму не понад 50 рублів.
• Полювання в заборонений час.
• Порушення робочим договору найму.
• Марнотратство і пияцтво, що призвели до розорення господарства.

Ті, хто не міг заплатити штраф, могли в добровільному порядку відсидіти арешт, з розрахунку 2 рубля за день.

До 1903 року волосним суд також міг призначати покарання різками не більше 20 ударів для селян чоловічої статі, які не мали освітнього цензу, що не займали посад, що не служили у військовій службі, що не страждали передбаченими в законі хворобами і не досягли 60-річного віку. Такі вироки повинні були затверджуватися земськими начальниками (після введення цього інституту в 1889 р.).

Розгляд здійснювалося публічно на основі норм звичаєвого права. Волосний суд міг засуджувати до громадських робіт (до 6 днів), штрафу (до 3 руб.), арешту (до 7 днів), тілесного покарання (до 25 ударів різками). Місцевим посадовим особам заборонялося впливати на волосний суд і бути присутнім на його засіданнях.

Основний принцип діяльності волосного суду полягав у тому, що його юрисдикція була строго обмежена селянами волості і, в деяких випадках, приписаними до волості особами податкових станів (міщанами, офіційно проживали в волості, і при цьому виключеними з міських міщанських товариств). Усі суперечки між селянами волості і не відносяться до волості особами дозволяв земський начальник (при сумі до 300 рублів), або мировий суддя (при сумі від 300 до 500 рублів), або суд загальної юрисдикції.

Волосний суд не був ніяким чином вбудований в систему судів загальної юрисдикції (світові судді, з’їзди світових суддів, окружні суди, судові палати, сенат).

Він був підпорядкований паралельній системі судово-адміністративних установлень (земські начальники та міські судді, повітові з’їзди, губернські присутності), всі частини якої (крім міських суддів) іменувалися «встановленнями, що завідують селянськими справами». Жодна справа, що розглядається всередині цієї системи, не могла бути оскаржена в судах загальної юрисдикції.

Рішення волосного суду спочатку оскарженню не підлягали, але в 1866 р. введено право апеляції до місцевих з’їздів мирових посередників (з 1874 г.- до повітового в селянських справах присутствія). З 1889 року волосний суд перебував під наглядом земського начальника, свого роду апеляційної інстанції, якому подавалися і всі скарги на рішення суду. Земський начальник мав право затвердити будь-яке оскаржуване рішення суду, але якщо призначене судом покарання перевищило три дні арешту або 5 рублів штрафу, не міг своєю владою його скасувати, а повинен був передати справу в повітове зібрання. Скарги на ці рішення земських начальників і повітових зібрань могли, у свою чергу, подаватися в губернське присутствіє, свого роду касаційну інстанцію.

Тимчасовими правилами про волосний суд від 12.07.1889 р. до компетенції волосного суду віднесені також справи всіх осіб колишніх податкових станів, суперечки про надільне майно (без обмеження ціни) і інші позови (крім спорів про право власності при ціні позову до 300 крб.).

Згідно з Тимчасовими правилами про волосний суд від 15.06.1912 р., волосний суд став обиратися з домогосподарів у складі голови, 2 членів і 2 кандидатів представниками сільських спільнот. Склад волосного суду затверджувався мировим зібранням. Утримання волосного суду стало здійснюватися державним казначейством. Для членів волосного суду встановлено цензи: грамотності та віковий (від 30 років), скасовано введене попередніми Тимчасовими правилами право земських начальників накладати на суддів стягнення. В якості судів 2-ї інстанції були утворені Верховні сільські суди (у складі мирового судді та членів). Волосні суди скасовані 21.05.1917 р. із створенням волосного земства.

 

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: