Кpивaвa Зeлeнa нeдiля 1942

82517675.jpg

Після окупації Краснопільщини восени 1941 року, на нашу землю почали повертатися спадкоємці колишніх поміщиків, підняли голови незадоволені та скривджені радянською владою, вони із задоволенням пішли на службу до німців.

Під час окупації чужинці змушували місцевих жителів тяжко працювати на землі, вирощуючи бахчеві, зернові для рейху. Нещадно експлуатували навіть дітей. Один з наших читачів, завітавши до редакції, повідав ось цю правдиву історію.

Два брати Рудики з Краснопілля шістнадцятирічний Олексій та дванадцятирічний Михайло, щоб заробити на кусень хліба, з примусу окупантів, були змушені обробляти землю конем з плугом. Працювали з раннього ранку до пізнього вечора, повний світловий день.

На Зелену неділю1942 року хлопці, як завжди, запрягли коника і виїхали у поле. Черга підійшла працювати на землях колишнього курляндського поміщика, власника Грязнянського цукрозаводу Карла Вейссе за урочищем Грузна.

– Годин до п’яти попрацюємо та й пошабашимо, – вирішили брати. Їм дуже хотілося на свято відпочити, покататися на гойдалці. Думка про те, що нарешті вдасться посвяткувати з однолітками додавала хлопцям сил і бадьорості. Не дивлячись на спеку сонячного дня, вони трудилися злагоджено,прагнучи якнайбільше зорати грунту, бо обліковець із сільгоспуправи за погану роботу міг не зарахувати дня. А за це – не уникнути покарання.

Швидко минали у хлопців години робочого дня. Вони до п’яти впорали чималеньку ділянку поля. Тільки-но брати розсупонили коня, від’єднали плуга і поклали його на воза, як побачили за кілька сот метрів бричку з двома людьми, які швидко наближалися до них.

Правив нею чоловік у есесівській формі з кашкетом із загнутою високою тулією та зловісним черепом на чорному фоні. Поряд сиділа жінка, як потім виявилося, перекладачка.

Наблизившись до хлопців, чужинець грізно запитав німецькою: “Чому так рано закінчили роботу?” Перекладачка передала його слова братам.

-Леміш затупився,- збрехали хлопці. Попробувавши пальцем його на гостроту, есесівець змінився від злості на обличчі, воно вкрилося червоними п’ятнами.

– Пан не дурень,- закричав він, витягши з рукава нагайку, німець з розмаху шмагонув Олексія по спині,шкіра одразу репнула, благенька сорочка покрилася кров’ю. Хлопець спробував втекти, але есесівець витіг з кобури парабелума, націлився на Олексія.

– Стій, бо вб’ю, – викрикнув він з ненавистю. Перелякана перекладачка повторила його слова російською. А в цей час величезна німецька вівчарка, яка спокійно сиділа у бричці, грізно загавкала, готова кинутися за втікачем. Хлопець зупинився, як укопаний, переляк холодом обпалив все його тіло, серце калатало, ледь не розриваючись на шматки. Олексій, взявши себе в руки і затамувавши злість, дивився на свого кривдника.

– До мене! – наказав есесівець. – Знайте, що це земля родини Вейссів, наша земля, – сказав есесівець через тлумачку. Ви зараз наші раби і працювати повинні, не покладаючи рук. Інакше вас чекає шибениця або розстріл. Сьогодні непокору я вам пробачаю. Наступного разу за таке: піф-паф. І зареготав в обличчя хлопцю.

Після таких погроз німець поліз рукою у бокову кишеню мундира, витяг плитку шоколаду і протіг Олексію. Щоб не дратувати німця, хлопець взяв її. Есесівець чекав, поки хлопці підготують плуга до оранки і зайдуть з конем у загінку, лише тоді поїхав у бік Грязного.

Велике християнське свято Зелена неділя затьмарилося для братів кров’ю, болем і непоборною ненавистю не лише до цього бундючного нащадка Вейссе, а й до всіх загарбників-чужинців. Олексій поклявся ніколи цього не прощати, а помститися гадам! Коли у серпні 1943 року наші війська звільнили Краснопілля від німецьких окупантів, Олексій Рудика разом з ними пішов бити німців. – Дай Боже, зустріти цього есесівця, – сказав він брату Михайлу, – власноруч його вб’ю. Але не вдалося йому втілити свій задум, мужній юнак загинув у бою.
Записав О.ЦИЛЮРИК.
газета “Перемога”

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: