МAЛA PИБИЦЯ. CТAНOВЛEННЯ ТA POЗВИТOК ШКOЛИ. Чacтинa тpeтя.

До грудня 1987 року Микола Федорович Рагулін продовжує працювати головою сільської ради, а в грудні повертається до школи на посаду вчителя фізики та математики.

В школі у 1983 році поряд з молодими вчителями продовжують працювати ветерани педагогічної ниви Щербак Василь Сидорович та Марфа Яківна, Сиволожська Галина Степанівна, Дудка Галина Петрівна, Куйбеда Любов Миколаївна.

80506951.jpg
На фото Щербак Василь Сидорович та його дружина Марфа Яківна

У 1982 році в Малорибицькій школі спочатку на посаді старшої вожатої, а пізніше вчителем російської мови та літератури і незмінним завучем стає Чекригіна (Дегтяренко) Раїса Петрівна.

У липні 1984 року директором школи призначають Тарана Григорія Олександровича, якого наказом по РОНО переведено з директора Великоприкільської восьмирічної школи. Разом з ним прибуває і його дружина, вчитель російської мови, Таран Надія Михайлівна.

В цьому ж році відбуваються кадрові зміни і в місцевому колгоспі. Головою правління, після звільнення Сиволожського Миколи Васильовича, призначають Криворучка Володимира Григоровича. Його дружина, Криворучко Антоніна Дмитрівна, вчитель української мови та літератури, призначається на роботу в школу. Тертична (Волкова) Тетяна Іванівна переходить на роботу в Миропільську школу-інтернат.

В школі формується група продовженого дня, яка налічує 26 учнів. Таран Надію Михайлівну призначають вихователем ГПД.

У березні 1985 року Криворучко Антоніну Дмитрівну обирають секретарем сільської ради і вона залишає школу.

У 1985 році створюється і працює шкільна тваринницька ланка. Керівником ланки призначена Куйбеда Любов Миколаївна. До складу ланки входить 14 учнів сьомих-восьмих класів.

1985-1986 н. р. у ГПД школи 34 учні. Вихователем призначають вчительку-пенсіонерку Удовенко Марію Григорівну. В цьому році звільняється з посади вчитель математики Колісник Лідія Борисівна і переїздить в село Грибиниківку Тростянецького району.

У грудні 1987 року Коропченко (Бортник) Катерину Петрівну обирають головою сільської ради і вона звільняється зі школи. 28 грудня 1987 року, після звільнення за станом здоров’я з посади голови Малорибицької сільської ради, Рагуліна Миколу Федоровича призначають вчителем фізики і математики, а 8 лютого 1988 року згідно наказу №52 по Краснопільському РОНО він приступає до виконання обов’язків директора школи. Раїса Петрівна Дегтяренко призначається завучем, а Таран Григорій Олександрович залишається вчителем математики.

У 1988 – 1989 н. р. школа поповнюється молодими вчителями. Біланова Ольга Михайлівна – вчитель німецької мови, Козінченко Валентина Іванівна – вчитель хімії та біології, ветерани Щербак Василь Сидорович та Марфа Яківна звільняються в зв’язку з виходом на пенсію. Козінченко Валентина Іванівна швидко звільнилась, після неї працює Брус Ліда Михайлівна. Не витримавши і місяця роботи, вона теж звільняється. Викладати хімію та біологію запрошується Щербак Марфа Яківна. 15 вересня 1989 року в школу приходить молодий вчитель хімії та біології Отич (Рідна) Олена Миколаївна. Одночасно призначають Дегтярьову (Пономарьову) Людмилу Анатоліївну на посаду вчителя початкових класів.

37120479.jpg
На фото Дегтярьова (Пономарьова) Людмила Анатоліївна з
учнями третього класу (1995 рік)

Гукова Ніна Яківна обирається секретарем партійної організації колгоспу «Комунар» і залишає вчительську посаду.

12 січня 1991 року на вчительську роботу повертається Бортник Катерина Петрівна Ошкадерову (Гребеник) Тетяну Василівну з посади старшої вожатої переведено на посаду вчителя початкових класів.

15 серпня 1991 року до школи призначають вчителя початкових класів Чумарного Віктора Миколайовича. У 1992 Ошкадерова (Гребеник) Тетяна Василівна звільняється. В серпні вчителем початкових класів призначають Савенко Віру Олександрівну. На початок 1993 року Сиволожська Галина Степанівна, у зв’язку з виходом на пенсію, залишає займану посаду, а приступає до роботи вчителя математики і фізики її син Сиволожський Володимир Миколайович. Він пропрацював до 1995 року. Після нього математику викладає Токарєва Тетяна Федорівна.

За сімейними обставинами у 1994 році звільняється Отич (Рідна) Олена Миколаївна. На посаду старшої вожатої призначають Рагуліну (Батуріну) Наталію Миколаївну. Повернувшись з декретної відпустки вона працює вчителем початкових класів і заочно навчається в Глухівському педінституті. Після його закінчення працює вчителем української мови.

Протягом 2010-2012 років пішли на заслужений відпочинок Куйбеда Любов Миколаївна, Токарєва Тетяна Федорівна, Бібік Валентина Федорівна, Заставенко Валентина Іванівна, Дегтяренко Раїса Петрівна. Поповнилась школа вчителями української мови – Орлова Тетяна Валеріївна, географії – Дудко Катерина Іванівна, історії – Корх Євгенія Петрівна, іноземної мови – Рагуліна Вікторія Миколаївна, біології – Ваніна (Бортник) Алла Олександрівна, фізкультури – Дяченко Володимир Сергійович та Омельченко Олександр Вікторович, початкових класів – Малахова Наталія Леонідівна, Коробейник Юлія Юріївна.

74483004.jpg
На фото директор Малорибицького НВК Рагулін Микола Федорович (2013 рік)

Минали роки. Все піддається впливу часу і природи. Приміщення школи вже не відповідало вимогам, потребувало капітального ремонту, створення відповідних умов перебування дітей.

1972-1973 роки постало питання будівництва нової школи. Колгосп «Комунар», голова Кучеренко Надія Іванівна підтримала це. Виготовили технічну документацію на двоповерхову зі спортзалом на 192 учні школу і було розпочато будівництво.

До 1975 року зведено перший поверх. Будувала школу наймана бригада (чомусь грузини), дві сім’ї. З невідомих причин ця бригада не виконала умов договору. До будівництва приступили працівники Миропільської ПМК-13. Начальником був тоді Собина Павло Тимофійович. Роботи пожвавились, темпи будівництва зросли. До будівництва залучались педколективи всіх шкіл, що були найближче до с. Мала Рибиця.

Навчальний 1976-1977 рр. розпочали вже в новому приміщенні. Будівництво школи розпочиналось і завершилось, коли директором був Щербак Василь Сидорович. В облаштуванні приймали участь всі вчителі школи, учні. Багато роботи було виконано по благоустрою території, встановлення спортивного обладнання в спортивному залі, кабінетах фізики, хімії, біології, майстерні, встановлення найперших лінгафонних кабінетів іноземної мови. Все будівництво і оснащення йшло за кошти колгоспу «Комунар». Головою правління колгоспу став Сиволожський Микола Васильович.

Школа облаштовувалась… світлі класи, обладнання кабінетів сучасне, кінопроекційні апарати нові, сучасні на той час «Україна», телевізор, магнітофони, токарні верстати в майстерні. Харчування учнів було за рахунок колгоспу. Скільки пили і їли, стільки колгосп і відпускав.

Встановлено нове спортивне обладнання. Спортзал працював і вдень і ввечері з сільською молоддю. Нова школа стала осередком культури, спорту, окрасою села.

33388444.jpg
Сучасний вигляд Малорибицького навчально-виховного комплексу, травень 2013 рік

Спогади
вчительки-пенсіонерки Малорибицької школи
Сиволожської Галини Степанівни, 1938 року народження

Так склалася доля, що я приїхала в 1967 році працювати в село Мала Рибиця після середньої школи, яку закінчила в 1956 році в Чернігівській області, після Київського Державного педагогічного інституту (1957-1962рр.) і п’яти років роботи в Київській області і м. Херсоні.

Перше, що мене вразило в Малорибицькій школі, то це мала наповнюваність класів, по 17-20 учнів на той час, зараз цей показник ще менший. Після 30-42 учнів у класі учить меншу кількість було і простіше, і складніше. Простіше тому, що можна було більше кожному учню приділити уваги, тримати всіх у полі зору, працювати індивідуально, а з іншого – доводилось більше викликати сильних учнів, давати більше навантаження. Це давало свої наслідки, учні закінчували школу і йшли в середню школу або в інші середні спеціальні навчальні заклади. Нагородою за це були відгуки учителів Осоївської середньої школи і іноді Миропільської школи про непогану підготовку наших учнів.

У нас важко було відібрати сильніших на шкільну чи районну предметну олімпіаду або для виступів у художній самодіяльності, тому в нас всі були учасниками як олімпіад, так і на сцені, всі були талановиті, ми в них вірили.

А ще ми з учителями і учнями багато працювали в місцевому колгоспі як по догляду за посівами, так і збиранні врожаю, і на посадці лісу.

Зараз, буває, вийду на вулицю і з висоти побачу посадки сосни і інших дерев по ярах та на схилах, яким уже більше 20 років.

Одно тільки було погано, що школа, в яку я прийшла працювати, була сира і холодна, з пічним опаленням. Ситуація змінилася в 1976 році, коли побудували нову красиву двоповерхову типову школу на 196 місць, обладнали кабінети, спортзал, актовий зал, кухню. Школа стала затишна, красива, світла і набагато тепліша. Особливо стало тепло після проведення газового опалення.

Багато сил, вміння і турботи проявили директори шкіл, з якими мені довелося працювати. Це Щербак Василь Сидорович, Бортник Катерина Петрівна, Таран Григорій Олександрович, Рагулін Микола Федорович. Всі вони вмілі педагоги і організатори навчального процесу.

Особливо хочеться відзначити роботу Рагуліна Миколи Федоровича, який в період перебудови і нестабільності утримує школу в ідеальному порядку, згуртовує вчительський колектив і по суті школа стала освітнім центром на селі.

Всі заходи, що відбуваються в школі – це заходи всього села, чи то перший чи останній дзвоники, чи Новий рік, чи 8 Березня, чи День учителя, чи День Перемоги, чи інші свята, люди ідуть і молоді, і старі, ті, що колись учились, де вчились їхні діти, де виховуються їх внуки в дитячому садочку. Сам Рагулін – високоосвічений фахівець, організатор і вмілий господарник, який може допомогти і порадою і багато чим. Без перебільшення можна сказати, що це перший чоловік на селі, який так багато зробив і для школи, і для дитсадка, і взагалі для жителів села, без перебільшення – на таких світ держиться, як кажуть у народі.

Хоч школа в нас невелика, але діти часто їздили на екскурсії в Москву, Київ, Одесу, Ленінград, Крим, кілька разів у Суми, особливо за часів, коли працював директором Щербак В. С.

Школа гордиться своїми випускниками, які в різний період закінчили Малорибицьку школу і здобули середню освіту, а потім і вищу.
Хочеться перерахувати тих, яким вдалося закінчити вищі навчальні заклади. І хоч не всі вони працюють за фахом, на це є об’єктивні і суб’єктивні причини – і нестабільність у нашій країні, але старт у науку їм дала наша школа.

1. Лук’яненко Юрій В. – закінчив Одеське морське училище, зараз Генеральний директор Петербурзького морського порту.
2. Шеліхов Сергій Михайлович, закінчив Уссурійське вище військове командне училище в 1980 році, Ленінградську військову академію тилу і транспорту в 1990 році, полковник запасу.
3. Пономарьов Олександр Миколайович, закінчив Воронезьке вище військове авіаційне училище.
4. Самойленко Віктор Олександрович – військовий льотчик 1 класу, майстер спорту СРСР по парашутному спорту, підполковник запасу, воїн-інтернаціоналіст, виконував миротворчу місію в Ефіопії, Афганістані, Югославії, Анголі.
5. Щербак Микола Васильович закінчив Одеське морське училище.
6. Охотникова Галина Василівна, закінчила Ленінградський санітарно-епідеміологічний інститут, зараз працює редактором по маркетингу газети «Комсомольская правда» в Петербурзі.
7. Шеліхова Валентина Михайлівна, закінчила Харківський медичний інститут 1984 року, зараз лікар-педіатр у Сумській обласній дитячій лікарні.
8. Бортник Ніна Василівна, закінчила Харківський медичний інститут у 1978 році.
9. Товстенко Ганна Григорівна. Закінчила Харківський медичний інститут у 1982 році, працює терапевтом у смт Угроїди.
10. Пономарьова Тетяна Федорівна.
11. Сиволожський Володимир Миколайович.
12. Сиволожська Ольга Миколаївна.
13. Кравченко Олег Миколайович.
Вони закінчили Сумський Державний педагогічний інститут.
14. Рагуліна Наталія Миколаївна.
15. Охотникова Ольга Василівна.
Закінчили Лебединське педагогічне училище і Глухівський педагогічний інститут.
16. Бортник Алла Олександрівна, закінчила Глухівський педагогічний інститут.
17. Жук Віталій Олександрович.
18. Кругляк Любов Сергіївна.
Закінчили Сумський аграрний інститут.
19. Костенко Валентина Василівна – Полтавський геологорозвідувальний інститут.
20. Заставенко Євген Іванович.
21. Шепотько Сергій Володимирович.
Закінчили військове артилерійське училище.
22. Заїка Павло Іванович – фінансово-економічний інститут.
23. Гордюшин Василь Іванович – Харківський політехнічний інститут.

Багато наших випускників закінчили середні спеціальні навчальні заклади і працюють у різних галузях країни, всіх не перелічити. Це наша гордість, результат нашої роботи.

Пригадую один епізод. Поїхали ми в Ленінград на екскурсію в 1990 році. Вечором прийшли до нас в гості Шеліхов С. і Охотникова Г., поговорили з нашими дітками (вони тоді навчалися в Ленінграді). Одна вчителька з В. Приколу запитала мене: «Вони що, справді з Малої Рибиці?». І я, не скриваючи гордості, відповіла: «Так, вони закінчили Малорибицьку школу».

Становиться традицією зустріч випускників після 10, 20, 40 років. У 2011 році була така зустріч випускників, які закінчили 40 років назад нашу школу, це був перший мій випуск. Були присутні 11 чоловік, Щербак В.С. і я, класний керівник. Була задушевна бесіда, були пісні, які колись співали, спогади. Особливо запам’яталися Гулевська Люба, Деревицька Таня, Кругляк Саша, Пономарьов Коля.

Приємно згадувати, з яким інтересом вчилися діти, як росли, розвивалися і мужніли наші учні. Хочеться згадати своїх учнів Гасая Анатолія Івановича і Жука Віталія Олександровича, їх інтерес до всього нового. Вони вчилися не тільки старанно, а і з любов’ю, впитували жадібно всю інформацію, були підтримкою в класі. Це ж саме можна сказати і про Щербака Андрія та Бортника Ігоря, Самойленка Володимира, Деревицького Сергія та Кругляка Олександра і Пономарьова Олександра.

Пройшло багато років, змінилися мої учні, деяких не бачила дуже давно, стерлися їх образи в пам’яті, але якщо хтось мені зустрічається з них, я зразу можу сказати, що я їх вчила, по особливому блиску в очах, ніби вогники загораються.

Приїзджають і з інших країн мої учні, яких доля занесла. Справжнім святом для мене було, коли з США приїхала Жук Зоя, з Литви Заїка Іван, з Росії Дудка Володя, Самойленко Володя з Москви, Костенко Світлана з Москви, з Харкова Поротько Віра.

А одного разу Самойленко Вітя приїхав до нас додому із польотів і пригостив пасхальними шоколадними яєчками крашеними з Ватикану, я тоді їх роздавала як сувеніри.

Колись мене порадував Самойленко В., коли зайшов у клас, у мене саме не було урока, і він мені цілу годину читав свої вірші, а згодом подарував книжечку своїх віршів «Летчики не умирают, они просто улетают…»

Іноді на вулиці зустрінеш учня, нехай не відмінника, а просто хорошу людину, який розпитає і про здоров’я, і поговорить про життя. Від таких зустрічей стає тепліше на душі.

А одного разу я йду вулицею з одним із самих слабких у навчанні учнем, розмовляємо. Холодно, вітер колючий назустріч. І тут він заспівав: «Вихри враждебные веют над нами…» і далі по тексту. Говорить, я дуже любив уроки співів. Я й питаю: «А ти хоч ще щось пам’ятаєш з математики?».
«Аякже, дискримінант квадратного рівняння b2 – 4ac». Сміялися довго.

Є в мене і свій медичний працівник Шеліхова Ліда Михайлівна, яка мені і ліки привезе, і укол зробить, і провідає. Велике їй спасибі за все.

Хочеться закінчить свою розповідь такими словами із книги Самойленко Віктора:
Жизнь – приключенье, отвага, удача.
Трагедия может, пройди и ее,
Но не сломайся в любой обстановке.
Жизнь – это Жизнь и борись за нее.

До 1988 року дитячий садок існував окремо в приміщенні панської садиби. В дитячому садку працювали вихователі від відділу освіти. Проводився вже не лише догляд за дітьми, а й навчання за програмами Міністерства освіти. Вихователем в дитячому садку була Носова Надія Михайлівна, а завідуючою – Рагуліна Віра Іванівна, випускники Лебединського педагогічного училища.

Головою правління колгоспу в 1988 році був Криворучко Володимир Григорович, який запропонував звести дитячий садок і школу під один дах.

Директором школи вже працював Рагулін Микола Федорович. Першою умовою переводу дитячого садка в школу було проведення капітального ремонту приміщення, благоустрою території, зміцнення матеріальної бази. За дуже короткий період, з травня по вересень 1988 року, проведено величезний обсяг робіт: замінено огорожу навколо території на металевий турнікет, розбито нові клумби, на яких висаджено до 1000 кущів троянд, ремонт в середині приміщення, штукатурка, фарбування стін сучасними фарбами, придбані меблі в дошкільну групу. Колгосп подарував піаніно. Люди з вдячністю згадують про Криворучка Володимира Григоровича, який після звільнення з займаної посади в колгоспі «Комунар» переїхав до м. Охтирка, де й проживає. В 2013 році працюючи заступником міського голови м. Охтирка.

Педагогічний колектив наполегливо працював над виконанням поставлених перед школою завдань. І як результат – занесення на районну дошку пошани. Це на той час велика честь.

За період з 1976-2012 рр. школу з відзнакою закінчили 28 чоловік, і продовжили навчання у вищих навчальних закладах. Більшість із них обрали вчительську професію, інші стали інженерами, військовими, лікарями.

Комсомольські, піонерські загони, жовтенята відійшли в минуле… Але волонтерська робота продовжується. Діти допомагають ветеранам, вдовам Великої Вітчизняної війни, доглядають Меморіал загиблим односельцям, віднайшли на сільському кладовищі та тримають в належному порядку могилу розстріляних у війну односельців.

Активно проводиться робота в рамках Всеукраїнської акції «Живи, книго!».
Вихованці закладу є учасниками районних дитячих конкурсів «Співограй», «Лелеченька». Під час роботи пришкільного оздоровчого табору «Веселка» для дітей пропонуються різноманітні конкурси, розваги, спортивні змагання, екскурсії в природу, інтелектуальні ігри.

19612608.jpg
На фото Дудко Катерина Іванівна з оригінальною колективною роботою «Дерево радості», 2012 р

На території Малорибицької сільської ради до 1975 року було три заклади освіти: Малорибицька восьмирічна школа, Криничанська початкова та Велико Прикільська восьмирічна школа.

На час відкриття нового приміщення Малорибицької школи Криничанська початкова припинила своє існування. Приміщення школи використовувалось як сільська Криничанська бібліотека. В іншій частині була квартира вчительки-пенсіонерки Лобік Віри Іванівни. Влітку два класи використовувались як табір праці та відпочинку учнів Малорибицької школи.

Завідувач бібліотекою, Жиляєв Сергій Іванович, ветеран війни, офіцер був частим гостем у школі. Він проводив активну роботу по патріотичному вихованню дітей та молоді села.

ДАЛІ БУДЕ

Продовження.
Частина перша тут: http://krasnews.at.ua/load….-1-0-36
Частина друга тут: http://krasnews.at.ua/load….-1-0-37

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: