Oкyпaцiйнi icтopiї пpo xлiб i пpo мoлoкo

21740812.jpg

З перших днів Великої Вітчизняної Антон Карпович, як і інші чоловіки з Краснопілля, пішов на фронт, боронити від ворога рідну землю. Вдома він залишив дружину Галину Василівну з п’ятирічною донечкою Женею і шестирічним синочком Ванею.

Лінія фронту з кожним днем невпинно наближалася до Краснопілля. Ходили страшні чутки, що, ніби то німці маленьких хлопчиків кидали у колодязі. Турбуючись за життя своїх дітей Галина Василівна вдягла Женю і Ваню у платтячка і пов’язала на голови хустинки.

Не забарилися непрохані гості – німецькі солдати, які без згоди хазяйки стали до неї на квартиру, зайнявши передню у хаті кімнату. Одного вечора окупанти поклали на стіл буханець хліба, а самі повкладалися на підлозі спати. Вані хотілося їсти, тому хлопчик став вичікувати, коли німці поснуть, щоб поласувати їхнім хлібом. Зробивши у двох половинах дверей щілинку, він спостерігав зі своєї кімнати чи не заснули німецькі солдати. Коли впевнився, що ті поснули міцним сном, стали смачно хропіти, хлопчик навпочіпки підійшов до столу і став відщипувати від буханця маленькі шматочки хліба. Він був м’яким і дуже смачним, мов цукерка.

За кілька хвилин Ваня вищипав з буханця весь м’якуш. А коли перебив голод, повернув буханець діркою до вікна. Повертаючись у темряві до своєї кімнати, хлопчик наступив на сплячого німця. Той миттєво проснувся, схопив однією рукою хлопчика, а іншою дістав з-під голови пістолета. Націлившись на Ваню ламаною російською мовою став питати у нього, що він хотів у їхній кімнаті.

Переляканий до відчаю хлопчик мовчав, став плакати. Тоді Ганс покликав його матір. – що хотів твій кіндер? – Що ти хотів, – запитала мати сина. Ваня тикнув пальцем на хлібину. Коли німець взяв буханець до рук, той одразу сплющився, бо м’якуша всередині не було. Рудий Ганс зареготав, мабуть, оцінивши хитрість хлопчика, а може згадав своїх дітей у далекій Німеччині. І хоча у німців у всі часи найбільшим злочином було брати чуже або красти, чужинець не розстріляв Ваню. Тільки погрозив пальцем у бік хлопця. А матері суворо наказав дивитися за своїми кіндерами, бо не всі німці такі, як він і його солдати.

Побувавши на постої у хаті Галини Василівни кілька тижнів унтер-офіцер Ганс зі своїми солдатами відправився на передову. Хоч як боялася і ненавиділа. Жінка окупантів-чужинців, все ж була вдячна Гансу за те, що пожалів її маленького сина. А Ваня на все життя засвоїв повчальний урок з цього випадку: ніколи навіть не доторкався до чужого.

Моя покійна теща, земля їй пухом, теж розповідала неординарний випадок із життя під час німецької окупації. Якось до них у хату, а жили вони у Михайлівці, зайшов молодий, красивий, дуже вихолений німецький офіцер. Катерина, їх мати, посадивши дітей за стіл налила їм молока, у них була своя корова. Німець, протягнувши руку до глечика, промовив: «Матка, дай млеко».

– На пий, щоб ти вдавився! – буркнула Катерина. Німецький офіцер з апетитом відпив трохи молока і на чистій російській мові промовив: «Бачиш, матка, випив і не вдавився». І засміявся.

Катерина зімліла зі страху. Вона подумки вже розпрощалася з життям, хоча б дітей залишив живими. Але офіцер-німець і не думав мстити жінці і її дітям.

Навпаки, він щось сказав своїм солдатам по-німецькому. Ті витягли з ранців за спиною галети, конче рву. Офіцер поклав продукти на стіл перед дітьми. Ще раз посміхнувшись офіцер разом зі своєю охороною вийшов з хати, акуратно зачинивши двері.

Через кілька днів він ще раз зайшов до них і теж не з порожніми руками. Він розповів Катерині, що за національністю чех, викладав студентам до війни російську словесність. На війну пішов з примусу, а тому ненавидить її. Попросив жінку бути обережною у висловлюваннях.

– Я потурбуюсь, щоб вас ніхто не скривдив, – сказав він матері. І свого слова дотримав. І хоча хата в них була простора, ніхто з німецьких солдатів не став до них на постой, ніхто з них навіть не заходив до них на обійстя. Катерині вдалося зберегти і корову.
– Наша матір за все була вдячна цьому офіцерові і молила Бога, щоб він не загинув у боях, а повернувся додому живим, – завершила теща свою розповідь.
Записав О.ЦИЛЮРИК.

В архіві нашого сайту є ще один матеріал, який піддтверджує, що людяність, ненавись до війни були притаманні деяким солдатам рейху. Якщо не читали аб хочете пригадати, тисніть сюди: http://krasnews.at.ua/publ….-1-0-20

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: