XPAМИ КPACНOПIЛЬЩИНИ ( IV )
ДІДОРЕНКО Леонід Дмитрович
ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ
Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Великій Рибиці
Перший храм у Великій Рибиці був дерев’яний. Про дату його будівництва ми дізнаємося з документів, знайдених серед архівів Миропільського Білгородського монастиря. Уривки з цього документа, який має назву «Грамота царей Иоанна и Петра Алексеевича Белгородскому воеводе боярину Борису Петровичу Шереметьеву», взяті нами у відомого українського історика А.І. Багалія: «а в прошлом в 189 году после смерти деда велено мною землею и всякими угодьи владети бабки Агафьи и деди его Матвею и отцу его Ивану и по старым межам и урочищам и бабка его в том поместье после смерти мужа своего построила церковь в имя Успения Пресвятые Богородицы».
Отже, з цього документа про позитивне рішення тяжби землевласників Безрученків за землеволодіння на обох берегах Псла маємо достеменні відомості про перший храм у Великій Рибиці, побудований Агафією Безрученко у 189 році, тобто 7185 року за ліком «от сотворения мира», або за нашим літочислення – 1677 р.
Це була рублена дерев’яна невелика церква, котра потім неодноразово ремонтувалася, перебудовувалася, і врешті-решт в селі збудували кам’яний храм, освячений, як і попередній, на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Від цього храму залишилася лише згадка та храмове свято села – 28 серпня. А храм зруйнований войовничим атеїзмом в часи боротьби з релігією.
Свято-Миколаївський храм у Верхній Пожні
Храм у Верхній Пожні має давню історію. Перший храм був побудований ще в першій половині XVII ст. «боярскими детьми Вольновской службы», тобто тоді, як збудували невеличкий острог – фортеця в системі укріплень «Белгородской черты». Звичайно, цей храм був дерев’яний і після того, хоч неодноразово підлягав ремонтам, він так і залишився дерев’яним, як залишалася йому надана при освяті первісна назва на честь святого Миколая Угодника.
Отже, день Миколи Чудотворця – храмове свято у Верхній Пожні.
У 1930 р. церква в селі була закрита, хрести з бань збили, приміщення переобладнали під сільський клуб. З будинка священика і церковнопарафіяльної школи зробили навчальні класи початкової школи.
Храм Різдва Святого Іоанна Предтечі у Виднівці
Дерев’яний храм у с. Виднівка був побудований у 1740 р. З часом стіни його прийшли у непридатність, неодноразово ремонтувалися.. Спочатку його відвідували 233 прихожани, але населення зростало і приміщення не відповідало вимогам часу. У 1780 р. був побудований новий дерев’яний храм, а в 1836 р. збудований кам’яний храм, а також і кам’яна огорожа коштом поміщика, підпоручика Сергія Даниловича Романова. Храм був освячений, як і попередні, на честь Святого Іоанна Предтечі. Храмове свято відзначали 24 червня .
Святий Іоанн, син священика Захарії і Єлизавети, був родичем Господа по матері і народився 7 липня, на 6 місяців раніше Ісуса. Коли Іоанну виповнилося 30 років, він вийшов на берег р. Йордан, щоб своєю проповіддю проголосити народу про прийняття Спасителя світу. Тобто він був провісником, Предтечею появи Ісуса.
При храмі було 33 десятини землі. До парафії входили хутори: Великий Веселий, Малий Веселий. У 1850 р. парафіян було 1370, а 1911 р. – 1638 чоловік. При церкві були церковноприходська і дві земські школи. Опікуном при земській школі був кандидат хімії, особистий шанований громадянин Євген Федорович Енман. Вирувало життя. Навколо храму були кам’яні будівлі. Тепер від храму не залишилося в селі й згадки, бо ж боротьба з релігією велася нещадно. Зруйнували й кам’яні будівлі. З цих будівель залишилася лише одна фотографія .
Спасо-Преображенський храм у Гречанівці
Поряд із Самотоївкою на правому березі річки Сироватки виникло село Гречанівка (первісна його назва Гречаниківка за прізвищем його осадчого), котре стало швидко розвиватися завдяки поміщикам Подольським, які заснували тут великий маєток, промислові підприємства. Було багато челяді, робітників. Наприкінці XVIII ст. це село стало не тільки двійником Самотоївки, а й конкурентом у економічному, культурному і соціальному розвитку.
Кам’яний храм у с. Гречаниківка був побудований у 1830 році поміщиком Тимофієм Романовичем Подольським. Його син, поручик Василь, був багато років незмінним церковним старостою і за чотири роки з 1836 по 1840 довів внутрішнє вбранство храму до «отличного совершенства» .
Храм був освячений на честь Преображення Господнього. За євангельською розповіддю, незадовго до своїх страждань Ісус, взявши з собою своїх учнів Петра, Якова і його брата Іоанна, піднявся з ними на високу гору Фавор помолитися. Під час молитви він преобразився перед ними. Увесь вигляд його змінився: обличчя його раптом засяяло, як сонце, а одежа стала білою як світло. По обидва його боки стояли пророки Мойсей та Ілля і бесідували з ним, освітлені сяйвом, і говорили вони про те, чого він має зазнати після прибуття до Єрусалима. Петра та його супутників здолав сон, раптом, прокинувшись, вони побачили сяйво, яке линуло від Ісуса Христа, Моїсея та Іллі, що стояли поруч із ним. А коли ті почали віддалятися від Ісуса, перед Петром, Яковом та Іоанном раптом з’явилася світла хмара і покрила їх. Пролунав голос із хмари: «це Син Мій улюблений, у якому Моє благовоління, Його слухайте!». Почувши це, учні дуже перелякалися і впали на землю. Тут Ісус торкнувся їх і сказав: «Вставайте, не бійтеся». Відкривши очі, учні побачили, що перед ними, окрім Ісуса, нікого немає. Коли сходили з гори, Ісус сказав їм, щоб вони нікому не розповідали про побачене доти, доки Син Людський не воскресне з мертвих. Вони ж питали один одного: що це означає – воскреснути з мертвих, І запам’ятали слова Ісуса і довгий час нікому нічого не розповідали, зберігаючи побачене в таємниці. Ця подія й відзначалася в Гречанівці 19 серпня як храмове свято, а село Гречанівка одержало ще й другу назву – Преображенське.
У 1911 р. у ньому жило 595 жителів, а вся парафія включала 1754 душі. До церкви були приписані дві земські школи, що діяли за кошти земства. Одна з них розташовувалася в Гречаниківці, друга – в селі Глибному. За рахунок парафіян і попечительниці Подольської в Гречанівці діяло училище, в якому в 1886-1887 навчальному році було 57 учнів.
Спасо-Преображенський храм у Гречанівці. Фото з http://desalex.ru.gg/
Немає тепер ані тих промислових підприємств, ані самої Гречанівки, а від Преображенського храму маємо лише фото.
Храм Архистратига Михаїла в Грунівці
З усіх сіл, що нині підпорядковані Сіннівській сільраді, село Грунівка найбагатше на історичні події. А початком його піднесення були роки, коли землі Грунівки та навколишніх сіл були подаровані князям Барятинським.
Свій родовід вони вели від Михаїла Чернігівського, котрий походив від Рюрика в одинадцятому коліні. В опису родового герба говориться, що «князья Барятинские Российскому престолу служили в знатнейших чинах и жалованы были от государей поместьями».
У найбільшому фаворі при царському дворі був Барятинський Олександр Іванович (1815-1879), генерал-фельдмаршал, активний учасник кавказьких війн, а в Кримській війні – начальник штабу армії. З 1855 р. – головнокомандуючий і намісник на Кавказі. Командуючий розгромом військ Шаміля і організатор узяття його у полон. Він був кавалером усіх російських орденів.
Останнім володарем села Грунівки був Барятинський Віктор Іванович (1823-1904) – князь, капітан першого рангу, учасник оборони Севастополя (1853-1856), вів дослідницьку археологічну роботу, був учасником розкопок Херсонеса Таврійського, а в Афінах першим визначив точне місце, де біля підніжжя Акрополя розташовувався театр Діонісія. Сучасники про нього говорили: «Человек чистой души и художник до мозга костей». У Грунівці Барятинським був збудований великий палац на 42 кімнати, а при ньому – великий господарський двір, викладена бруківкою дорога.
Віктор Іванович у спадок від старшого брата одержав велику бібліотеку, яку, виконуючи заповіт брата, навантаживши на 60 підвід, вивіз до Суджі, потім до Курська і, нарешті, в Москву. Разом з книгами були вивезені сімейні архіви роду Барятинських, котрі свідчать про древність цього роду.
Зараз книга колекцій Барятинських зберігаються в Російській державній публічній історичній бібліотеці в Москві .
Кимось із князів Барятинських у селі Грунівці був збудований храм із червоної цегли. Храм оригінальної й водночас унікальної конструкції. За переказами, в минулому це був напівкостел, на половину – православна церква. Під одним дахом мирно співіснували й правилися дві служби – католицька й православна. За тим самим переказом, називалася і дата заснування храму, котра начебто визначалася по цеглині, на якій був відбиток з цифрою «1861». Але такої цеглини тепер немає і правдоподібність дати заснування храму нічим не підтверджується.
Подібного храму в Україні немає. Для жителів села Грунівки – день освяти православного храму на честь Архистратига Михаїла 21 листопада є храмовим святом. Подальша доля храму копіює долі всіх інших храмів Краснопільщини. У 1929 р. він під час колективізації був закритий і відданий для господарських потреб колгоспу, використовувався як комора.
Потім служба відновилася і продовжувалася до 1962 р. Тоді храм був знову закритий, весь церковний інвентар, всі атрибути богослужіння передали церкві с. Запсілля, а приміщення знову перейшло під господарські потреби.
У 1995 р. службу у багатостраждальному храмі відновили. Храм – один з двох на Краснопільщині, котрий належить до Київського патріархату.
Свято-Троїцький храм у Запсіллі
Як і про інші храми, що в північних селах нашого району, про перший храм у селі Запсілля ми мало що знаємо.
У відомості про храми, які діяли у 1671 р., читаємо такі рядки про храми міста Миропілля: «Шестая церковь во имя Троицы находилась в слободе, что за Пслом» .
Отже, в 1671 р. в Запсіллі вже діяв храм. Звичайно, він був дерев’яним і треба йому було чимало десятиліть проіснувати і навіть понад століття, доки збудували новий кам’яний храм, освячений, як і попередній, на честь Святої Трійці. Існує він і діє до цього часу. Про його діяльність у сфері освіти даних не маємо.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Криничному
Село Криничне засноване одночасно з Малою Рибицею, отож, одночасно були збудовані невеликі дерев’яні храми. Але згодом Криничне стало центром волості, тут осів поміщицький маєток, стали виростати кам’яні будинки. І хоч Криничне було за чисельністю менше від Малої Рибиці (порівняймо: у 1773 р. в Криничному було 259 жителів, а в Малій Рибиці – 1373), а все ж і адміністративним, і господарським центром волості було село Криничне. Тут був збудований кам’яний храм, котрий освячений на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а старий дерев’яний храм був знесений. Маємо відомості, що декотрі сини священиків нашого краю навчалися у Харкові у відомого просвітителя – українського поета і філософа Григорія Савича Сковороди. У другому томі повного зібрання його творів опубліковані документи, які стосуються Криничного: «села Криничного Успенской церкви священника Иоанна сын Яков Клееников, 17 лет. В 1761 году определен в школу. Изучился грамоте. Понятлив».
Успенський храм, хоч і піддався частковій руйнації в часи боротьби з релігією, але він діє й тепер.
28 серпня в Криничному, котре тепер стало частиною Малої Рибиці – храмове свято.
Звичайно, святкують його не так гучно й багатолюдно, як це було раніше, але ж храмові свята стали народними, перетворилися на звичаї кожного села.
Храм Архистратига Михаїла у Малій Рибиці
Перший храм у Малій Рибиці був збудований майже одночасно із заснуванням села. Про цей невеликий дерев’яний храм відомо з документів за 1671 р. Прихожан було небагато. Навіть через сторіччя, у 1773 р., їх налічувалося всього 501 чоловік. Із часом стіни храму трухли, він неодноразово ремонтувався. Зростала й чисельність населення, храм став тіснуватий. А тому у 1865 р. збудували новий, тепер уже кам’яний храм, котрий був освячений на честь Архистратига Михаїла. Легенда оповідає, що, коли Бог, створивши світ, на сьомий день спочив, то світом стали правити небесні ангели. Та один із них – сатана – повстав проти Бога й захопив у свою стихію багато інших духів. Архистратиг Михаїл став на захист слави Божої. Він зібрав усіх ангелів, спонукав їх до покори і, об’єднавши небесні сили, скинув сатану з його стихією на дно пекельної безодні. У християнському православному календарі день св. Архистратига Михаїла – це день усіх святих ангелів, собор безтілесних сил.
Легенда оповідає, що коли сатана перерахував місця, де він може сховатися, то не назвав ліщину. Отож, кажуть, що під час грози найбезпечнішим місцем є кущ ліщини, куди блискавка не вдарить.
За свого патрона вважали Архистратига Михаїла славетні запорожці, його своїм покровителем вважають також мисливці.
День Архистратига Михаїла припадає на 21 листопада. Це храмове свято у Малій Рибиці. У 1897 р. його святкували 1373 прихожан і багато гостей з ближніх і віддалених сіл. При храмі діяла церковнопарафіяльна школа. Цей храм, як і багато інших, став жертвою фізичної руйнації, котрій піддавалася релігія в 1950-60-ті роки.
(продовження буде)
Джерело:
Дідоренко Л. М.
Храми Краснопільщини. — Х.: ХПММС, Видавництво САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)
Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.
Від редакції krasnews:
В електронній версії на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» використані також додаткові фото- та графічні матеріали, про що повідомляється в підписах до ілюстрацій.