XPAМИ КPACНOПIЛЬЩИНИ ( VI )

ДІДОРЕНКО Леонід Дмитрович

РАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ
***14280804.jpg
Храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Осоївці

У селі Осоївці, там, де сьогодні споруджено меморіал зі стелами, на яких вписані прізвища воїнів-односельчан, полеглих на полях битв у Великій Вітчизняній війні, колись височів мальовничо обсаджений ошатними деревами й плодовим садом кам’яний храм, збудований і освячений у минулому столітті на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно з християнським переказом, святі батьки Яким і Анна жили в Назареті. До глибокої старості вони не мали дітей. Тим тяжко мучилися, подовгу постилися і ревно молилися. Урешті їх молитви були почуті Богом. І ось одного разу перед ними з’явився ангел і передав звістку, що Бог пошле їм доньку, яка принесе радість усім людям. Через рік Анна народила дівчинку, якій дали ім’я Марія. У 24 роки Діва Марія народила Сина Божого Ісуса Христа.

28 серпня та 21 вересня за православним календарем відзначаються свята Успіння та Різдва Богородиці. У народі вони ще іменуються Перша і Друга Пречиста. За народною традицією до свята Першої Пречистої (Успіння Божої Матері) час завершити всі польові роботи. А 21 вересня в Осоївці відзначається храмове свято. На Другу Пречисту колись у село звідусіль галасливим потоком стікалися люди. Приїжджали родичі й близькі, просто хороші знайомі до осоївців, бо це було вселенське свято духовності, воно ріднило всіх, зближувало, примиряло ворогів, угамовувало чвари. Дзвеніли пісні, закликали до танку музики, збуджували народну душу веселощі.

Немає тепер в Осоївці того храму, його зруйнували в часи погромів у боротьбі з релігією й вірою християнською. Тепер про нього в пам’яті народній все стерлося. Навіть важко встановити рік, коли його збудували. Згадкою про цей витвір невідомого для нас зодчого залишилося храмове свято. Та ще залишилися будівлі парафіяльної школи. А парафіян в Осоївці у 1897 р., наприклад, було 2137 чоловік. Відрадою є те, що у селі доклали немало зусиль для проведення реконструкції одного з приміщень під храм. Він, до речі, неподалік від того місця, де колись стояла чудова споруда храму Різдва Пресвятої Богородиці.

Свято-Преображенський храм у Петрушівці

Село Петрушівка колись було визначним населеним пунктом в адміністративному, господарському і духовному сенсі. У 1773 р. тут проживало 626 жителів. Село квітло – була економія з різногалузевим господарством, згодом це був відділок Угроїдського цукрорадгоспу. Стала Петрушівка центром сільської ради, була тут школа з галасливою дітворою. А над усім цим на найвищому місці здіймав у голубе небо хрести камінний храм – високий, величний в оточенні кучерявих дерев скверу.

Храм освячений на честь Преображення Господа нашого Ісуса Христа, а тому 19 серпня – храмове свято для мешканців села.

Колись це було веселе село, на храмове свято звідусіль – з ближніх і дальніх сіл з’їжджалися гості. Відлуння веселощів і пісень розносилися по байраках, порослих лісами.

У нещадній боротьбі з релігією зруйнували цей храм, катастрофічне зменшення населення ліквідувало атрибути минулої величі села. Лише пам’ять про минуле залишило щорічне храмове свято – залишок стимулу духовності.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці в с. Покровці

Село Покровка зазнало найбільше перейменувань з усіх населених пунктів нашого району. У рік його заселення переселенцями із заходу це була Верхня Сировиця, бо ж село засновано у верхній течії річки Сироватка. Потім після деяких подій міграційного порядку в селі виявилася більшість населення, прибулого із задніпрянського села Злодіївки, а тому й місце свого нового проживання було ними перейменовано на Злодіївку.

Кожна група переселенців на місці нової оселі будувала свою невеличку дерев’яну церкву. За народними переказами, таких церков було дві, але про їх місцезнаходження ніхто тепер достеменно не знає. «По переписи 1732 года Злодеевка поселена тому лет 80, следовательно, в одно время с Сумами», а перший храм на честь Покрова Богородиці був побудований в 1660 р. У 1694 р. ми бачимо, що Злодіївка належить сумському полковнику А.Г. Кондратьєву.

Новий дерев’яний храм Покрова Пресвятої Богородиці був побудований у Злодіївці в 1801 р. Приходові належала володарське село Попівка, маєток колезького асесора Василя Федоровича Трутовського. А всього прихожан було 1604 душі обох статей[35].

У храмі тривалий час із 1847 р. служив священиком Федір Олександрович Станкевський, який заслужив гідну пам’ять від прихожан, а від духовного відомства був нагороджений церковними відзнаками і орденом Св. Анни III ступеня[36].

Нова, вже кам’яна церква була закладена 1878 р. й добудована 1887 р. за проектом харківського архітектора Федора Івановича Данилова[37]. Її спорудили на чільному місці, де тепер будинок культури. Храм був освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Заодно й село було перейменоване, одержало нову, вже третю назву – Покровка.
За християнським переказом, свято Покрова встановлено на честь події, що сталася у Х ст. у Влахернському храмі Константинополя під час відправи всеношної.

Свято Покрови припадає на 14 жовтня. У селі Покровка – це храмове свято. В Україні воно здавна має особливе пошанування й належить до великих свят. Запорожці вважали Пресвяту Покрову своєю основною покровителькою в боях і походах. Вона вважається покровителькою не лише козацтва, а й усієї України. На цей день мудрі господарі примічають погоду і вгадують, якою буде зима. А в тих родинах, де є дівчата, готуються до весілля. Адже час від Покрови до Пилипового посту (28 листопада) вважається найсприятливішим для шлюбу. «Свята Покровонько, покрий мені голівоньку, хоч ганчіркою, аби я була жінкою», – кажуть у народі.

При храмі було 34 десятини землі. До парафії входили село Попівка та хутір Марківщина. Прихожан у 1887 р. було 3207 чоловік, а в 1911 р. – 4514 чоловік. Діяла церковнопарафіяльна та земська народна початкова школи. В останній щороку навчалося до 75 дітей. Приміщення цих навчальних закладів діють і тепер.

Умови навчання в церковноприходській школі – це була убога картина. Ось як про це писав священик Куніцин із Покровки: «Якщо сам священик користується двома тісними кімнатами при численній сім’ї, то де знайти в приході зручне приміщення для школи? Сам народ має в хатах по одній кімнаті. На які кошти придбати це все, якщо громада жертвує мізерні копійки? Грошові кошти для школи мають бути не від народу, а від казни».

Як бачимо, проблеми фінансування освіти теж мають давню історію.

Храм святого Серафима Саровського в Порозку

Після заснування в 1660 р. Порозка в цьому селі була незабаром збудована церква: «оная Покровская церковь построена в 1660 году коштом и стараниями села Пожни и деревень Верхопожни и Порозка помещиками, разными обывателями, однодворцами». Але храм цей був дерев’яний і за якихось невідомих обставин перестав існувати, а тому село Порозок тривалий час не мало свого храму. Населення ходило до парафії Покровської церкви с. Пожня. У 1806 р., коли постало питання про будівництво нової цегляної церкви, жителі Порозка відхилилися від цього будівництва та перейшли до парафії Свято-Троїцької церкви в сусідньому селі Славгород, де тільки нещодавно побудували нову кам’яну церкву. За це лукавство на село та поля тільки жителів Порозка пролився сильний дощ із бурею та градом, знищив увесь хліб та змив з пару весь чорнозем, залишивши одну глину. Про цей випадок пам’ятали всі жителі Порозка, які в 1833 р. по закінченні побудови кам’яної церкви у Пожні повернулися до цього приходу[38].

Свій кам’яний храм, освячений на честь святого Серафима Саровського, був побудований за проектом харківського єпархіального архітектора Володимира Миколайовича Покровського в 1908 р. Храми за таким самим проектом були побудовані також у місті Білопілля Сумського повіту, та в сл. Гнилиці Вовчанського повіту. Ще не було в Порозку нового кам’яного храму, але вже з 1907 р. діяло земське однокласне училище, де Закон Божий викладав священик С. Ніколаєвський.

72203687.jpg

Св. Серафим (в миру Прохор Мошкін) народився 19 липня 1759 р. в м. Курську. У трирічному віці залишився без батька, а в 10-річному – тяжко захворів, і тоді йому з’явилася Пресвята Богородиця. У 17 років він здійснив паломництво до Києва, звідти вирушив у Саровську пустиню (Тамбовська губернія), став монахом. Змолоду мав дар провидця: він напророкував смерть брата, місце заснування жіночої обителі, йому явився образ Ісуса Христа. Серафим пішов зі своєї обителі у монастирі і поселився у дрімучому лісі на березі річки Саровки, там заснував скит. На цей скит напали грабіжники, Серафима били до втрати свідомості, але він вижив.

Пройшовши шлях іночества, пустельника, стовпника, мовчальника, затворника, Серафим був широко відомий як цілитель від різних недугів, каліцтва, а також як провісник: він провістив холеру 1830 р., голод 1831 р., Кримську війну і свою смерть навіть: наприкінці 1832 р. сам собі викопав могилу біля вівтаря Успенського собору. Чудотворець Серафим Саровський прожив подвижницьке життя.

У 1930-х роках ХХ ст. у приміщенні храму оселився клуб. Хоч у ньому було не особливо затишно для такої культурної установи, та не було ані часу, ані коштів, ані бажання будувати для селян пристойне приміщення в часи культурної революції. Бо ж усе було так просто: збили дзвони, зруйнували бані, знівечили фасад – і маєте культурну установу, місце для виховання наступних поколінь.

А в приміщенні земської школи і тепер навчаються діти. Нещодавно став до ладу і храм. Хоч і вигляд його спотворений, але до нього йдуть люди як до джерела духовності.

Храми Пушкарного (Грабовське)

Село було засноване артилеристами-пушкарями та московськими боярськими дітьми, які були прислані за царевим указом для охорони південних рубежів Московського царства. У грамоті 1688 р. вони продають землі с. Пушкарного сумському полковнику А.Г. Кондратьєву: «От гребли, которую Андрей купил у Краснопольского казака у Якова Таратуты, на гору и через дорогу, которою ездят с Краснополья на село Пушкарное, на Курганец… другая грань указывает к Сагайдачному шляху»[39].

Храм Різдва Пресвятої Богородиці

У Пушкарному (тепер Грабовське) діяло колись дві церкви. Одна з них – церква Різдва Пресвятої Богородиці – проіснувала з середини XVII ст. до 1830 р. Церква була дерев’яна, прийшла у непридатність, її було зруйновано, а 470 парафіян перейшли до храму Святих Апостолів Петра і Павла, другої церкви в цьому селі. У другій половині 1860-х років, коли дерев’яний Петропавлівський храм прийшов у непридатність, прихожани вирішили побудувати новий кам’яний. У 1872 р. він був відбудований і знову освячений в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. У ньому було три приділи: в ім’я Святих Апостолів Петра і Павла був освячений 1 листопада 1881 р., другий – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, на третій у прихожан ще в 1890 р. не вистачало коштів[40].

При храмі було 67 десятин землі, церковноприходська школа, заснована 1894 р., і міністерська школа, відкрита 1902 р. Законовчителем у них був священик Федір Петрович Приходков.

Церковним старостою при храмі з 1893 р. був державний селянин Тихін Федорович Афанасенко, який за багаторічну сумлінну службу був нагороджений у 1905 р. похвальним листом, а в 1910 р. – срібною медаллю на Станиславівській стрічці для носіння на грудях. Власних пожертв на храм він вніс 188 руб. сріблом.

Міцний був храм. Коли його руйнували у 1963-64 рр. – у часи повального знищення церков, довелося викликати команду підривників, бо ж будували, не розраховуючи на швидку зумисну руйнацію.

Храм Святих Апостолів Петра і Павла

Перший Петропавлівський храм у Пушкарному був дерев’яний, побудований ще в перші роки існування села. Другий храм був побудований також дерев’яним у 1733 р.[41]  12 липня в селі Грабовському храмове свято Петра й Павла.

У храмі багато років зберігалася місцева святиня – ікона Іверської Божої Матері, вона служила предметом особливого благоговіння прихожан. У посушливі роки, в роки, коли хазяйнувала холера, прихожани влаштовували хресний хід з цією іконою навколо села.

Стояв у Грабовському храм як спомин про те, що у ньому колись народився та був охрещений майбутній поет Павло Арсенович Грабовський, а батько поета Арсеній Андрійович Грабовський справляв у ньому службу паламаря[42].

У 1850 р. в селі 2266 прихожан відвідували храм. Тепер у Грабовському на місці храму побудований добротний будинок культури для 770 жителів села на заміну духовному храму культури. Та ще жодне суспільство в історії людства не будувало своєї культури, роблячи її бездуховною, бо знали, що тоді у нього немає майбутнього, тому насамперед зводили храми духовні, а вже потім будинки дозвілля. Храм був закритий через старість у 1872 р.

(продовження буде)

Джерело:
Дідоренко Л. М. Храми  Краснопільщини.  —  Х.:  ХПММС,  Видавництво  САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)

Примітки:
35  ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.967, лл.167 зв.-168.
36  ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл.2 зв.-3.
37  ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.1023, лл.1 зв.-2.
38  Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии // ХЧМГУ, 2006. – С. 318.
39  Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии // ХЧМГУ, 2006. – С. 324.
40  ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.1023, лл.49 зв.-50.
41  ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.967, лл. 209 зв.-210.
42  А.А. Грабовський (28.10.1839 – ?) – народився в с. Мезенівка Охтирського повіту, в сім’ї священика сл. Нової Водолаги, навчався в Охтирському духовному повітовому училищі, з 9 жовтня 1857 р. назначений пономарем у с. Пушкарне. У родині була дружина Ксенія Григоріївна (нар. 1844), дочка Олександра (нар. 16.04.1861) і Павло (нар. 30.08.1864). ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл. 28 зв.-29.

Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.

Від редакції krasnews:
В електронній версії на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» можуть бути використані також додаткові фото- та графічні матеріали, про що повідомляється в підписах до ілюстрацій.

 

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: