I чи зyпинитьcя мaшинa знищeння yкpaїнcькиx пpoвiдникiв?

 

 

31630038.jpg Зовні ця стаття, яка запозичена з блогу Тараса Возняка на сайті «Українська правда», ніби-то присвячена 50-річчю вбивства агентом КГБ провідника ОУН Степана Бандери. Насправді ж вона – про майбутнє. Чому так – стає зрозуміло після її прочитання:

 

Тарас Возняк

 

До річниці вбивства провідника Степана Бандери або кремлівські борджіа

 

15 жовтня 1959 року у Мюнхені совєтськими спецорганами була здійснено чергове “примушення до смерті” – агент КГБ Богдан Сташинський вбив лідера українського опору совєтському режиму провідника ОУН Степана Бандеру.


Довший час совєтські влади до цього не признавалися. Бо ж невже можна запідозрити гаранта світового миру та спокою у брудних методах усунення своїх політичних супротивників. Та з часом все таємне стає явним. Сам вбивця перейшов на бік американців.


І тоді спадкоємці убивць вдалися до іншої тактики, яка мала б виправдати вбивство опонента як метод “політичної дискусії”. На Бандеру роками навішували всі можливі і неможливі жупели, натомість вбивць та організаторів вбивства всіма доступними методами глорифікували.

 

Оспівували при СССР, оспівують і тепер. Російське телебачення після приходу до влади Путіна зліпило масу псевдоісторичних серіалів, які на всі лади оспівували історію “бойцов невидимого фронта” – кремлівських кілерів Судоплатова, Сєрова, Шелєпіна. Син Судоплатова вальяжно коментує деталі різного роду так званих спецоперацій, а по простому – вбивств опонентів совєтського режиму. Причому вбивств, що мали місце не лише за часів Сталіна. Бо Бандеру як лідера українського опору вбили через 6 років після смерті цього огидного тирана. А “українські” телеканали сумлінно і ледь не щодня крутять всю цю брехню. Промивають голови хохлам. Зомбують з огляду на вирішення політичних завдань нашого сусіда.


Одне з завдань полягає у тому, щоб не дати зрозуміти той простий факт, що машина вбивств працює і далі. Може більш витончено, ніж колись, працюючи чужими руками.


Політичні вбивства продовжувалися і після вбивства Бандери. Хоч КГБ свого часу стверджувало, що це було останнє політичне вбивство. Знищення Бандери є тільки одним з елементів великого ланцюга політичних вбивств, до яких вдавалися, і боюся, що вдаватимуться, влади СССР/Росії.


До таких голосних вбивств та замахів, про які стало відомо, можна віднести і ймовірне отруєння Максима Горького у 1936 р., і вбивство Лева Троцького у 1940 р., і замах на Папу Івана Павла ІІ у 1981 р.


Щодо вбивства Троцького агентом НКВД Рамоном Меркадером все було зрозумілим ледь не одразу. Троцький був єдиним справді потужним комуністичним опонентом Сталіну.


Натомість замах на Папу робився руками турецького націоналіста Мехмеда Алі Агджі, та слід вів до болгарських спецслужб, а отже і КГБ, про що потім знайшлося підтвердження у архівах спецслужб НДР “Штазі”. Папу мали вбити з огляду на те, що він став чи не найпотужнішою опорою антикомуністичного руху у Польщі. І зрештою його внесок у розвал комуністичного блоку просто велетенський.


До цієї вервечки відноситься і вже призабуте вбивство 1980 року у Лондоні болгарського дисидента Георгія Маркова. КГБ боялося, що “польська” зараза перенесеться й на інші країни совєтського блоку. Маркова вбили болгарські спецслужби вколовши отруєною парасолькою. Отруту болгарським кілерам передав генерал КГБ Олег Калугін – в чому він і признався після падіння СССР.

Цей список можна продовжувати і далі.


98718035.jpg Останні події свідчать – машина вбивств і далі працює. Випадок з демонстративним отруєнням “перебіжчика” з ФСБ Алєксандра Літвінєнка у Великій Британії під носом у британських спецслужб є тому чудовим доказом. Причому підозрюваний у виконавстві вбивства Андрій Луговой не менш демонстративно призначається, як це заведено в Росії, депутатом Російської Думи! Раніше скромно давали ордени. Сєрову – 6 орденів Лєніна (!) і 5 орденів Червоного Прапора (!), Судоплатову – орден Лєніна і 3 ордени Червоного Прапора, Ейтігону – 2 ордени Лєніна і 2 ордени Червоного Прапора. Безпосередньому вбивці Бандери Старшинському скромно – орден Червоного Прапора. А потім ховали вбивць у нетрищах ОГПУ-НКВД-КГБ.


Натомість ФСБ не морочить собі голову з такими дурницями. Тепер вбивства чиняться навмисно спектакулярно. Як от з відомою російською дисиденткою Анною Політковською 2006 р., яка наважилася чесно розказати, що ж насправді чинять російські війська у Чечні.


Та найчастіше вбивство національних лідерів як спосіб ведення “політичної дискусії” застосовувалося саме до лідерів українського національного опору. Як тільки появлялася особистість, яка могла консолідувати українців у їх протистоянні Росії (в її різних іпостасях) – її негайно ліквідовували. Вбивство потенційних лідерів українського національного руху, як свідчать факти, є постійною тактикою російських спецслужб щодо України. Хоча, звичайно, не у всіх випадках вбивці спіймані на гарячому.


Варто навести хоча б декілька найбільш відомих прикладів:


Щонайперше приходить на пам’ять вбивство у Парижі 1926 р. головнокомандувача армії УНР Симона Петлюри агентом НКВД С.-Ш.Шварцбардом. Вбивство здійснене неначе в помсту за єврейські погроми 1919 р., які дійсно мали місце в часи революційної веремії, однак до яких Петлюра не мав жодного відношення. Погроми стали тільки прикриттям для знищення потенційного лідера українського руху.


Загадкова смерть колишнього президента Української Центральної Ради УНР Михайла Грушевського у Кисловодську 1934 р. дала всі підстави говорити про його сплановане вбивство. Що чудово проаналізував Юрій Шаповал у статті “Загадка смерті Михайла Грушевського”. Академіка банально отруїли
, а потім дорізали на операційному столі “медики” від ОГПУ.


Вбивство у Роттердамі 1938 р. голови проводу Організації українських націоналістів полковника Євгена Коновальця. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВД Павло Судоплатов. Пізніше – керівник розвідувально-диверсійного управління НКВД СРСР, генерал КГБ. Головна причина – ріст впливів націоналістичного руху та спроби підняти українське питання у Лізі націй.


У 1946 році в присутності Павла Судоплатова у потязі з Москви до Саратова за особистим наказом Сталіна було зроблено смертельний укол з отрутою кураре українському патріоту та ідеалісту Олександру Шумському. Укол робив полковник держбезпеки “профессор” Григорій Майрановський. Яка причина? Свого часу Шумський належав до партійної групи, яка вимагала усамостійнити КП(б)У від Російської Комуністичної партії. Навіть комуністична українська опозиція доводила Москву до шалу. Цей випадок згадую тільки тому, що знаряддям вбивства стала отрута – так як і у випадку з вбивством Бандери. Бо ж українських комуністичних лідерів Сталін знищував тисячами.


Особливо небезпечною була “тиха” опозиція – опозиція духовна. У 1947 році точно так само був вбитий уколом кураре греко-католицький архиєпископ Закарпаття Теодор Ромжа. Решта єпископів УГКЦ замучено в таборах. Духовних лідерів українство мати не повинно.


Вбивство видатного провідника ОУН та в’язня N57368 нацистського концтабору в Освєнцімі (1941-1944) Лева Ребета у Мюнхені 1957 р. Як і Бандера, Лев Ребет був вбитий агентом КГБ Богданом Сташинським. Визнаний німецьким судом організатор вбивства – голова КГБ СССР Іван Сєров. До голосного судового засідання 1961 у м. Карлсруе вважалося, що Ребет помер від серцевої недостатності. Однак після втечі Сташинського до ФРН стало відомо, що Ребета вбили тим самим методом, що і Бандеру – вприснувши з допомогою спеціального пістолета до легенів ціанистий калій.


І нарешті вбивство провідника ОУН та знову ж в’язня нацистської тюрми Заксенхаузен (1941-1944) Степана Бандери 1959 року було продовженням операції знищення українських провідників. Вбивця все той же агент КГБ Богдан Старшинський. Визнаний німецьким судом організатор вбивства – голова КГБ СССР Алєксандр Шелєпін.


Загибель В’ячеслава Чорновола – “незалежна” Україна, 1999 рік. Знову та сама логіка – як тільки появляється загроза для Росії, що в Україні появиться загальнонаціональний лідер, а не московська маріонетка, – він одразу підлягає негайній ліквідації. І, звичайно ж нічого на разі не доведеш. Потрібно чекати десятиліттями, поки десь у Росії не станеться чергова “перестройка” і хоч якась інформація та витече.


98948920.jpg Замах на вбивство кандидата у президенти Віктора Ющенка – “незалежна” Україна, 2004 рік. Знову повернення до КГБістської класики – отруєння. І кінці у воду. Точніше у Москву. Підозрюваного у організації отруєння заступника голови СБУ Володимира Сацюка Україні не видають – він надійно схований під крилом ФСБ.


Та не всім отруйникам так легко велося. Часто вони потрапляли у триби політичної боротьби і їх нещадно розмелювало.


Кремлівський отруйник Павло Судоплатов проходив по справі Берії і був засуджений у 1953 році. У вироці Судоплатову, який винесла Військова колегія Верховного суду СССР (а дали йому 15 років), говориться:

Берия и его сообщники, совершая тяжкие преступления против человечности, испытывали смертоносные, мучительные яды на живых людях. Подобные преступные опыты имели место в отношении большого количества людей, приговоренных к высшей мере наказания, и в отношении лиц, неугодных Берия и его сообщникам. Специальная лаборатория, созданная для производства опытов для проверки действия яда на живом человеке, работала под наблюдением Судоплатова и его заместителя Эйтингона с 1942 по 1946 год, которые от работников лаборатории требовали ядов, только проверенных на людях“.


І що цікаво – попри все традиція взаємної підтримки вбивць та отруйників не припинялася. Голова КГБ СССР Алєксандр Шелєпін, попри хрущовську відлигу, робить спробу звільнити з тюрми отруйників Наума Ейтігона і Павла Судоплатова.



Так само вони покривають один одного і сьогодні. У цьому сенсі дуже вже цікаво виглядають спроби голови слідчої комісії Верховної ради України Володимира Сівковича (з 1992 року ветеран КГБ хоч трішечки попрацював і у СБУ) та його заступника Нестора Шуфрича підтасовуючи факти спростувати факт отруєння Віктора Ющенка.


Істотно, що токсикологічна лабораторія існувала у СССР ще з часів голови Раднаркому “доброго до дітей дідуся” Владіміра Лєніна – а саме з 1921 року як “Спеціальний кабінет”. І “дедушка”, подейкують, не один раз просив Сталіна скористатися її можливостями. У 1937 році її передали НКВД. А у 60-70-х роках вона значилась як Спецлабораторія N12 Інституту спеціальних і нових технологій КГБ. Саме у нетрях цих лабораторій розроблялася зброя, якою вбили Бандеру.


Що ж сталося з цією лабораторією і чи вона працює далі, напевно, запитувати годі. Залишається тільки запитання – хто наступний.


І чи зупиниться машина знищення українських провідників?


Пишучи цю скромну пропам’ятну статтю маю на меті назвати не лише жертв цієї машини вбивств, але й їхніх вбивць, яким співається осанна в “незалежній” Україні. Та ще раз наголосити на тому, що ця машина втручається у наше сьогодення. В ті політичні процеси, які відбуваються на наших очах. На разі я не бачу можливої цілі для кремлівських борджіа, бо не бачу дійсно реальних та дійсно українських політичних лідерів. Радше маріонеток та людей сторонських, для яких їхня кар’єра, можливість грабувати багатющу країною понад усе. Однак, якщо такий лідер появиться, а він рано чи пізно появиться, то він одразу стане мішенню для сьогоднішніх отруйників та кілерів. На жаль історія в українському виконанні має здатність повторюватися ледь не до безкінечності.

 

Джерело:

http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4aceeff781f11/

09.10.2009 11:10 _ Тарас Возняк

До річниці вбивства провідника Степана Бандери або кремлівські борджіа

 

Про автора:

Тарас Возняк

Політолог, засновник та головний редактор Незалежного культурологічного часопису Ї, що з 1989 року видається у Львові.

 

 

Фото 1 – будівля Лубянки (ФСБ) в Москві. Фото з:

http://grani.ru/Events/Crime/m.114961.html

 

Фото 2 – Олександр Литвиненко незадовго до смерті. Фото з:

http://grani.ru/Events/Crime/m.114837.html

 

Фото 3 та 4 – кандидат в Президенти Віктор Ющенко, 2004 рік.

http://www.razom.org.ua/photos/229/

 

 

Джерело

: http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4aceeff781f11/

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: