Aльoнa AЛEКCEНКO: «ЗA ЦEЙ PIК Я CТAЛA ЗOВCIМ IНШOЮ»

01487436.jpg

Чи багато наших школярів мріють поїхати до Сполучених Штатів Америки? Впевнений, що багато! Деякі вже бачать уві сні себе в Америці, відчувають наповну життя в іншій країні, країні величезних масштабів та необмежених можливостей… але тут дзвонить будильник і наступає розчарування, – Америка залишається недосяжною…Не знаю, чи снилася Америка учениці Краснопільської гімназії Альоні Алексенко, але одного разу телефонний дзвінок змінив її життя, зробивши мрію здійсненною. Та й саме повідомлення у слухавці схоже на фантастику: «Вітаємо, ви стали фіналістом програми ФЛЕКС». Між тим нічого фантастичного в цьому немає. ФЛЕКС (FLEX = future leaders exchange) – програма обміну, яка надає школярам у віці від 15 до 17 років можливість проживати в сім’ї та навчатись у середній школі Сполучених Штатів Америки протягом одного року. Ми зустрілись з Альоною через тиждень після її повернення, щоб почути і занотувати її враження після річного життя і навчання у США.

– Альоно, з чого все почалося?

– Почалося з того, що моя вчителька з англійської мови Надія Семенівна Якуба після одного з уроків сказала, що коли ми постараємось, то, можливо, у мене є шанси за програмою ФЛЕКС поїхати на навчання до США. З тих пір загорілась цією ідеєю, навіть не скільки до Америки поїхати, як порадувати Надію Семенівну, довести собі, що так, я це можу! Тож старалася, вчилася. Але з першого разу не пройшла, важко було. Зате пройшла з другого. Нагородою за це були слова Надії Семенівни, що наші заняття минули не дарма.

– Пам’ятаєш той момент, коли дізналась, що їдеш до США?

– Так. Сиділа на стільчику і дивилась фільми, коли зателефонували і я почула: «Вітаємо, Ви фіналіст програми ФЛЕКС». Спочатку не повірила, довго усвідомлювала, що дійсно поїду.

– Зазвичай інші країни ми сприймаємо за сформованими стереотипами, не завжди правильними. Скажімо, Україна, це не лише шаровари і сало, як уявляють багато іноземців. Впевнений, що і що Америка, це не лише фаст-фуди, «Макдональдс» і кока-кола. Якими ти побачила Сполучені Штати?

– Дійсно, зазвичай перша думка про американців, що всі страждають зайвою вагою, насправді вони займаються спортом куди більше за нас, не говорячи про велику кількість різноманітних команд в містах і містечках з різних видів спорту. Не всі вони харчуються в «Макдональдсі», у нас черги до подібних закладів більші. Наприклад я і мої друзі жодного разу не ходили туди харчуватися.

– Цікава країна?

– Безумовно! Кожного дня відкривала для себе щось нове в школі, на вулиці. Розумієте, там постійно щось змінюється. Коли приїхала, побачила, що почали будувати нову велику автодорогу, а коли від’їжджала – всі роботи з будівництва вже були виконані. А у нас як поїхала рік тому і коли повернулась, майже нічого не змінилося. В тому числі й дороги.

– Як у школі тебе зустріли однолітки-американці?

– Оскільки я з іншої країни, то спочатку багато питань стосувались України, звичаїв, традицій, а ще цікавились, чи подобається мені у них. З перших же днів з’явились нові друзі і дедалі їх ставало все більше. Справжніх друзів, які готові були допомогти і підтримати. Не залежно, чи це друзі, чи знайомі – всі ставились до мене добре.

00278271.jpg

Звичайно, переживала за події в Україні, стежила за новинами із Донецького аеропорту, за підписанням Мінських угод, які ані сепаратисти, ні російські війська не дотримуються. Розуміючи мої переживання, знайомі, друзі також допомагали морально. Американці на боці України.

– Розкажи про родину, в якій ти проживала?

– У мене в родині була лише хост-мама, їй 73 роки і вона значно активніша, ніж українські літні люди. Нещодавно вона виграла чемпіонат штату Джорджиа з боулінгу. Мені подобалось з нею жити, адже поважали одна одну, багато різних справ по господарству робили разом, проводили дозвілля. Щодня вона мене відвозила до школи і забирала звідти. Взагалі ця сім’я велика і дружня, спілкуватися з усіма було не важко і приємно.

– Альоно, скажи, а могла б залишитись в цій країні назавжди?

– Якби випав такий шанс, можливо – так. Поживемо – побачимо, адже для цього потрібно ще дуже багато працювати над собою і своїми знаннями.

– Те, що отримала неоціненний досвід в удосконаленні англійської мови через спілкування – це безсумнівно, великий плюс. А що дав тобі рік життя в іншій країні в плані саморозвитку?

65065467.jpg

– Я зрозуміла, що успіх в будь-якій справі залежить від мене самої і це не так складно, як здається, просто не потрібно боятися нових ідей, знайомств, не цуратися порад. Раніше я була занадто скована, тепер – ні, бо відчуваю впевненість у собі і своїх силах.

– Довго тривав процес звикання до нової країни, клімату?

37960604.jpg

– Найважче було перші два тижні звикнути до зміни часового поясу, до клімату звикала десь із місяць. В Україну повернулась тиждень тому, але ще не звикла. Зараз починаю усвідомлювати, що навколо мене за цей рік нічого не змінилося, а ось я стала зовсім іншою.

– Що є спільного в української і американської молоді і чим вони відрізняються один від одного?

– Шістнадцятирічні американці вже знають і розуміють, що хочуть від життя і вони над цим працюють, а багато моїх одноліток ходять до школи лише, щоб посміятися, живуть за принципом: завтра випускний, тоді і почну щось думати, не усвідомлюючи, що коли за плечима немає знань, щось змінити, чогось досягти буде важко. Мені подобається підхід до цього питання американських підлітків, які починають працювати над своїм майбутнім ще в школі.

– Мабуть із безлічі вражень є одне, яке запам’ятається назавжди?

– Найбільше позитивних вражень у моєму серці залишила наша шкільна команда із треку, членом якої я була. Команда велика, але напрочуд дружна, всі згуртовані, поважають один одного. Вразив шкільний дух, коли всі за одного. Шкода було з цим розлучатися, усвідомлюючи, що більше цього у мене не буде.

31395293.jpg

Коли залишала школу, мені подарували естафетну паличку із підписами членів команди, мабуть цей момент витягнув з мене найбільше сліз.

– Ти розповідала про цікавість до тебе американських учнів, а сьогодні зустрічалася із краснопільськими гімназистами, про що запитували вони?

– Багато питань стосувалися тамтешньої шкільної програми, дисципліни, чи задають домашні завдання, о котрій починаються уроки, про сім’ю, в якій жила.

– Почали нашу розмову із руйнування стереотипів, тож давай цим і закінчимо. Часто доводиться чути, що наша освіта, яка багато в чому досі базується на основі радянської освіти, на порядок вища від системи освіти американської, європейської. Чи згодна ти з цим?

– Я б не сказала, що американська освіта поступається нашій, просто вони роблять простіше і легше для дітей. Ми вчимо все і маємо знати все, тобто всього побільше і для всіх, а по суті ці знання засвоюють одиниці. Американці ж вчать те, що вважають за потрібне. Звичайно, є обов’язкова програма, коли вчиш те, що повинен, але разом з тим маєш право обирати предмети, які саме тобі знадобляться в майбутньому. Тому вже в старшій школі учні точно знають, що вони хочуть і обирають те, що їм потрібно.

Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net Телефонуйте 050-064-94-14

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: