ДECЯТЬ ПEЛЮCТOК ЩACТЯ ЮPIЯ КAПУCТЯНCЬКOГO

25460986.jpg

Що таке щастя? Як його осягнути? Чим виміряти? Достатком, грішми, золотом, нерухомістю, коханням, захопленнями? Можливо, а може й ні, адже саме поняття щастя дуже відносне і для кожної людини своє. Точно знає, що таке щастя Юрій Володимирович Капустянський, адже він щасливий аж цілих десять раз!

«Мої малі «капусточки», – так ніжно та з любов’ю називає чоловік своїх чад, які наповнюють оселю дзвінким дитячим сміхом, іноді й плачем, турботами, але всерівно саме в них він бачить свої десять радостей, десять підтримок і скільки ж своїх надій.

50311824.jpg

Найстаршому Арсенію п’ятнадцять років, а найменший з пелюсток щастя з’явився на світ 2 березня 2013 року і своєю появою зрівняв баланс хлопчиків та дівчаток в родині і відтепер їх порівну – по п’ять.

В обідню перерву начальника митного поста «Краснопілля» Сумської митниці Ю. В. Капустянського застав за відповідальною роботою, він саме готував документи для отримання свідоцтва про народження найменшого члена родини.

– Зазвичай імена дітей обговорюємо заздалегідь, а з останнім невеличка затримка вийшла, – розповідає чоловік, – дружина жартує, що я даю їм всім своє прізвище, а їй потрібно тільки імена підбирати, іноді свої пропозиції вносять діти, як ось цього разу. Чуємо, що вони новонародженого звуть Женею, тож так і вирішили – буде Євген Юрійович.

31716256.jpg

Як і хто в суєтному мирському морі поєднує долі двох людей, пов’язує їх сімейними узами на все життя – випадковість, доля чи Господь-Бог – не знає ніхто. Педагоги за освітою Юрій та Марина навчались на одному факультеті, бачились щодня, але увагу один на одного звернули лише на п’ятому курсі. Обоє закінчили інститут з відзнакою. Марина продовжила навчання в аспірантурі, вже проводила наукові конференції, мала наукові публікації, та зрештою пожертвувала кар’єрою заради сім’ї, дітей і аніскільки про це не шкодує, хоча треба «тягнути» повсякденну жіночу роботу. «Я ніколи не скаржуся на те, що мені важко з дітьми, адже це наш дар, даний Богом. Всі вони ждані та життєво необхідні для нас», – говорить мати великого сімейства.

Хоч і проживає Ю. В. Капустянський у Сумах, та його життя тісно пов’язане з Краснопільщиною, і не лише тому, що вже багато років працює начальником місцевого митного поста, з села Степок нашого району його коріння. Там народилася його мати, яка теж виховувалася в багатодітній родині.

– Хоч пізніше отримав ще й вищу економічну освіту, але все рівно в душі я педагог, як і дружина, звідси, мабуть, і любов до дітей, а ще з дитинства бачив, як дружно жила немала родина моєї матері, – розмірковує Юрій Володимирович. – Їх було п’ятеро, і як не важко, але пережили й голод, і війну, всі мої дядьки й тітки виросли, отримали освіту. Кажуть, коли Бог дає дитину, то й дає їй хліб. Можливо й тоді були ті, хто скептично ставився до багатодітної родини, але уявіть, коли в село на якесь свято до батьків приїздить п’ятеро їх дітей, кожен із своєю другою половинкою, з власними дітьми – то таке свято, яке іншим і не снилося.

Та свято святом, але більшість нашого життя складають будні, тож можна лише уявити, наскільки важко приділяти увагу сім’ї при такій відповідальній роботі, а ще як нелегко утримувати таку велику родину, маючи на увазі фінансову сторону питання, як то житлові умови та багато інших побутових дрібниць.

64454029.jpg
Марійка опановує гру на бандурі

– Не можу не погодитися, – знизує плечима голова сім’ї. – Часу катастрофічно не вистачає, адже щоранку будильник спрацьовує о п’ятій годині, треба встигнути на маршрутку, щоб вчасно прибути в Краснопілля на роботу, приїжджаю пізно увечері, відтак увесь домашній клопіт лягає на плечі дружини, щоправда допомагають їй старші діти, у кожного свої обов’язки в домі. Для мене дуже важливо, що і дружина, і діти підтримують мене в моїй професії, завжди розуміють. Я не розділяю час між роботою та родиною: і те, і інше – моє життя.

Щодо побутових умов, то дякуючи керівництву Держмитслужби родина у 2000-му році отримала п’ятикімнатну квартиру. До цього мешкали в однокімнатній, «розширивши» житлову площу на кілька метрів завдяки так званій «колясочній». Звичайно, тоді й сім’я була меншою, але все рівно тиснява неймовірна.

– А сьогодні нас аж 12. Уявіть собі, скільки у нас тільки дитячого одягу, взуття, речей та іграшок. Діти ж підростають, їм потрібен особистий простір, відтак не полишаю мрію про власний будинок з садом та городом…, – посміхається Юрій Володимирович. – А поки для мене головне, аби мої діти були здорові та дружні між собою, щоб їм на шляху зустрічалися тільки чуйні та добрі люди.

Приєднуємось до цих сподівань і ми, нехай же виростають вони і стають щасливими, самостійними, і цікавими людьми!

О. МОЦНИЙ.
Фото із сімейного альбому родини Капустянських

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: