Гpaбoвcький НВК вiдcвяткyвaв 100-piччя

07960828.jpg

1 листопада 2014 року Грабовський НВК відсвяткував 100 – річчя свого існування.

Свято почалося з привітань запрошених гостей заступників голів райдержадміністрації Ю. А. Яремчука, районної ради І. Г. Германова, начальника відділу освіти, молоді і спорту РДА І. М. Матлахова, представника засновників ТОВ «Грабовське» Г.Ф. Вольського, директора Ряснянського НВК О.М. Карпенко, співробітниці Красноярузького краєзнавчого музею, Бєлгородської області Росії, педагога за освітою Г.М. Радченко, та господаря села – Грабовського сільського голови В.І. Стадніченка.

Гості вручили цінні подарунки(комп’ютер, сертифікат на проектор, м’ячі від Школи О.В., картина – Ряснянський НВК, нагородили почесними грамотами працівників, випускників НВК та вручили солодкі подарунки).

97844839.jpg

Далі розпочався святковий концерт «Забута мелодія дитинства», підготовлений учнями, вчителями та працівниками Грабовського НВК.

48114706.jpg

Глядачі щирими оплесками зустрічали кожного учасника концерту, бо лунали дійсно забуті мелодії дитинства минулих десятиліть, які принесли неабияке задоволення всім присутнім.

15702846.jpg

До свята долучилися гості з Рясного Савіщенко О.С. та Бабич К. з Самотоївки, які порадували глядачів своїми художніми номерами. Перлиною свята стали таночки від учнів початкових класів, не обійшлося й без декламування віршів учнями старших класів на шкільну тематику. Всі виступи супроводжувалися мультимедійною презентацією. Право першого дзвоника було надане Рибіну Івану Васильовичу випускнику школи 1962 року, який весело і жваво виконав своє завдання.

67689731.jpg

Приємним сюрпризом став «Палкий привіт з воєнного Донбасу» від випускниць 1965 року, які не змогли приїхати на ювілей. Теплими і щирими словами вони вітали рідну школу, однокласників, вчителів. Після концертної програми працювала ярмарка, де були представлені кулінарні вироби працівників НВК.

Пригадаємо історію нашого села і школи, яка є його невід’ємною складовою.

У царських грамотах 1688 – 1700 років говориться, що „разные дети боярские продали свои участки в селе Пушкарном полковнику Андрею Кондратьеву”. З цього виходить, що Пушкарне спочатку населяли служилі люди, боярські діти, ще задовго до поселення прибулого люду – переселенців із заходу. З опису Рогозіна відомо, що Пушкарську слободу засновано в 1664 році за часів царя Олександра Михайловича. Свою назву Пушкарне одержало від старих артилеристів- пушкарів. що заселяли місцевість у процесі будівництва бєлгородської оборонної лінії.
Про первісні поселення на місці заснованого Пушкарного нічого не відомо, немає ні археологічних, ні документальних даних.

До початку 80-х років 19 століття Пушкарне належало до Мартинівської волості Суджанського повіту Курської губернії, а потім увійшло до складу Ряснянської волості. При цьому частина села, котра ще й тепер має назву Старосілля, відійшла до Росії. Назва свідчить, що саме Старосілля являє собою початкове поселення пушкарів. У 1730 році в селі проживало 1277 чоловік, у 1750 р. – 1567 чол., в 1790 р. – 1657 чол., в 1810 р. – 1943 чол., в 1830 р. – 2050 чол., в 1898 р. – 2938 жителів (1934 чол., 1508 жін.).

Отже, село розросталось. Прибуле населення осідало купками, утворюючи хутори. А їх було чимало – Безпалий, Довжик, Дегтярів, Попів, Лука названі за іменами і прізвиськами їх фундаторів. Ці, а також хутір Крива, згодом злилися в одне село. Зник і хутір Просіки. Населення майже до кінця XVIII століття відносилося до двох парафій – Богородицького та Петропавлівського храмів. Що сталося з тими храмами, відомостей не маємо. Очевидно, вони були дерев’яні, і їх не пошкодував час. Якби не було, але в 1881 році був збудований Різдвяно-Богородицький кам’яний храм (який припинив своє існування, був зруйнований у 60-ті роки в часи боротьби з релігією). В 1884 році в селі засноване училище, у якому навчалося 49 хлопчиків та 2 дівчинки.

Урагани подій 20-го століття не минули й Пушкарного.

За прикладом сусіднього села Рясного у 1923 році в Пушкарному була створена комуна ім. Воровського, потім тут був колгосп під цією назвою. У Пушкарному в 1922 році налічувався 651 двір з 3535 жителями (1775 чол., 1760 жін.), в 1926 р. – 3207 жителів (1153 чол., 1654 жін.).

Жахливі, страшні 30-ті роки, буремні роки Великої Вітчизняної війни унесли багато життів, у тому числі і дитячих. А сьогоднішнього дня ми маємо ось таку демографічну ситуацію.

Як бачимо, жителів у нашому селі було багато, отже, було багато і дітей, які мали ходити до школи. Ходили не всі, тому що не всі мали одяг, взуття, можливості.

При церкві була церковно-приходська школа, до якого свого часу ходив Павло Арсенович Грабовський, з часом вона була зруйнована.

Випускники старшого покоління добре пам’ятають шкільне дерев’яне приміщення, яке стояло у сучасному парку. Там навчалися учні початкових класів, а в період закладання парку до 100-річчя з Дня народження П.А. Грабовського, воно було продано людям під житловий будинок.

Випускники середнього покоління добре пам’ятають стару школу, яка стояла перед ось цим приміщенням. Там була майстерня, учні доглядали та годували кролів. Те приміщення було на два ходи, з однієї сторони жили вчителі, господарства вони не мали. Це приміщення почало руйнуватися, його знесли у 1986 році, а натомість зробили дві клумби.

Приміщення, у якому ми знаходимося, будувалося більше десяти років. Своїх перших учнів воно прийняло у 1914 році. Школа була чотирикласна.

Наше село було окуповано у жовтні 1941 року, школа припинила своє існування, вчителі і діти знаходилися дома. Німці почали активно господарювати. Зі школи вони зробили конюшню, де утримували своїх коней до того часу, коли хтось із жителів села їх не отруїв.

Приміщення було у страшному занедбаному стані; вікна закладено солом’яними кулями, підлоги не було, стіни обдерті, обшарпані, штукатурка оббита. Тут також було і складське приміщення. Ця школа відчинила свої двері і війнула на учнів свіжою фарбою у 1958 році.

У селі навчання розпочалося відразу ж після його звільнення від німецько-фашиських загарбників 1 вересня 1943 року, класи були переповнені, у журналі унизу докреслювали лінії, для запису учнів, яких було по 47 чоловік.

Хочеться окремо зосередити увагу на тих вчителях нашої школи, які мають у трудовій книжці один запис і пішли на пенсію з нашого навчального закладу: Кривошей Любов Федорівна, стажу роботи 36 років; Ваніна Надія Олександрівна, 26 років, Мартиненко Євдокія Яківна, 32 роки, Супрун Василь Мусійович -30 років, Вовк Олег Олексійович – 25 років. Двадцять чотири роки віддав роботі у Грабовській школі у Шалашенко Віктор Іванович, з них 10 років він був директором. Двадцять років навчала дітей Кревсун Ніна Іванівна, довгий час працювала завучем нашого навчального закладу. До 20 років незмінною завідуючою бібліотекою була Школа Наталія Іванівна.

Директором школи з 2000 року по квітень 2005 працювала Щербак Ольга Олександрівна.

З 2005 року навчальний заклад очолює очолює Кривошей Наталія Василівна.

З 2007 року Грабовська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів реорганізована в навчально-виховний комплекс, який охоплює 2 заклади дошкільний дитячий садочок «Сонечко» і загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. Школа газифікована в ній працює харчоблок, організоване для учнів гаряче харчування. Маємо комп’ютерний клас; обладнаний внутрішній туалет, відремонтований в Європейському сучасному стилі половину приміщень основного навчального корпусу, замінено всі віконні блоки на пластикові; ведеться ремонт другої половини приміщення дитячого садка , в цьому році планується відкриття другої групи для дошкільнят.
А. ЛЕБЕДЄВА,
педагог-організатор Грабовського НВК.

Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: