IНЖEНEP ЗA ДИПЛOМOМ, CIЛЬCЬКИЙ ГOЛOВA – ЗA БAЖAННЯМ ЛЮДEЙ

 Це інтерв’ю з нагоди ювілею Мезенівського сільського голови Миколи Васильовича Гавенка, який він святкував 17 грудня, можна сміливо починати майже за детективними канонами «Якось потрапив мені до рук зошит, а там…». Зрештою, ніяких вигадок, бо так і сталося – прийшли в редакцію жителі с. Мезенівка, принесли зошит, в якому каліграфічним почерком на кількох аркушах перераховано скільки за роки свого головування зробив Микола Васильович для села і для його жителів. А в кінці дописка: «Микола Васильович дуже добрий, справедливий, добросовісний, професіонал, людина, яку ми дуже поважаємо».

Все б нічого, та не любить публічної уваги сільський голова і каже, що краще шапку-невидимку одягнути, ніж про себе розповідати, але все ж вдалося розговорити його не без допомоги все того ж зошита. «Дійсно, майже вся моя робота на кількох аркушах вмістилась, а скільки на неї нервів, сил, хвилювань пішло – то ніякі папери не витримають», – усміхається Микола Васильович. – Кожен, хто працює з людьми, знає, що нелегка це справа вислухати, розрадити, допомогти, а іноді й посварити потрібно. Усім вгодити неможливо. Таке життя. А в селі всі на видноті».

Звісно, не все життя М. В. Гавенко головував. Здобувши освіту інженера-механіка, розпочинав трудову біографію завідуючим майстернями на місцевому цукрозаводі, був начальником ремонтно-механічного цеху, головним механіком. У 1997 році завод востаннє випустив солодку продукцію, а у 1998-му, на 150 році «життя», зупинився. Наступні три роки колишній головний механік, а ще депутат районної ради, перекваліфікувався в охоронця поки ще «законсервованого» заводу, але будь-яка охорона виявилась безсила перед ліквідаторами – завод перетворився на руїни, а його колишні працівники поповнили ряди клієнтів центру зайнятості. А коли у 2002 році прийшов час виборів сільського голови, односельчани запропонували йому висунути свою кандидатуру, ось з тих пір і головує.

– Миколо Васильовичу, невже не страшно було в ті часи звалювати на себе таку відповідальність, адже знищений цукровий завод був ледь не єдиними життєдайним підприємством на селі?

– Безумовно, завод утримував, опалював ледь не всю соціальну сферу села. Коли виникала якась проблема, за допомогою у її вирішенні йшли «у завод», бо саме він брав на себе майже всі функції сільради. Коли завод зупинився, відразу зникло і опалення в дитсадку, лікарні. Повернулись до старих, затратних і малоефективних котелень. Тоді впритул задумались над газифікацією, тим більше, що до села газопровід вже був підведений, а от до закладів, до людей – ні. Восени 2001 року організували кооператив, зробили проектну документацію і силами працівників газового господарства, односельчан взялись до роботи. За нашим прикладом пішли й інші сільські ради. Це було моє перше випробування перед виборами сільського голови.

– Перші роки на посаді голови сільської ради, мабуть, були найважчими?

– Коли думаєш, як щось, десь зробити – то завжди важко. 2001-2004 роки – газифікація, після взялись за створення «телефонних» кооперативів. Сільська амбулаторія – ще один проблемний на той час заклад, адже лікарі працювали в холодних кабінетах. За що робити опалення? Сільський бюджет порожній, земля перестала приваблювати орендарів. Як тут не подякувати односельчанам, які по кілька гривень здавали на потреби амбулаторії, орендар водойм придбав два котли, своїми силами зробили котельню, навіть металобрухт здавали, щоб труби придбати.

За часів роботи цукрозаводу на його території діяв сільський клуб, а коли завод почали нищити, то заодно зруйнували всі комунікації, підходи і під’їзди до культурного закладу. Рік залишались без дозвіллєвого об’єкту, а потім вирішили переобладнати колишню контору цукрокомбінату. Працювали всі і на День села у 2008 році клуб було відкрито. У минулому році встановили електроопалення. В клубі є зал, кімнати для гуртків, гри в шахи і теніс, музей, незабаром встановимо більярдний стіл. З часом замінили вікна у клубі, сільраді, в школі, сподіваємось до кінця року ці роботи будуть завершені у сільській амбулаторії. Цього було б важко досягти без допомоги депутатів обласної ради О. М. Остапенка, О. Будника, ТОВ «Славгород». В минулому році завдяки їим для амбулаторії придбали автоклав, мікроскоп і принтер. В цьому році завдяки О. М. Остапенку, коштами ТОВ «Славгород» та сільської ради проводяться роботи по встановленню енергозберігаючих вікон у сільській амбулаторії.

У 2008 році в області розпочав роботу Спільний проект ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», до якого ми активно долучились у питанні створення водогону в селі. Створили ГО «Нептун» і завдяки місцевому, районному, обласному бюджетам і коштам сельчан вдалося зробити водогін на 5 вулицях села. В даний час за сприяння колишнього голови райдержадміністрації Ю. А. Яремчука та коштами сільського бюджету знаходиться на стадії завершення будівництво водогону ще по 4 вулицях.

Одночасно з цим першими взялись за освітлення вулиць. То вже потім на базі нашої сільради семінари з даної теми проводили, а коли починали, на перший погляд все просто, а куди не поткнись – то проекти потрібні, то дозволи. Дорогих, нових ліхтарів не купували, натомість ремонтували, реконструювали старі, які лишились у спадок ще від Радянського Союзу. На щастя, наші люди не кинулись відразу красти лінії вуличного освітлення, тому обійшлось все нам відносно не дорого і сьогодні вулиці Мезенівки і сіл сільради освітлюють понад 400 ліхтарів.

– Миколо Васильовичу, порівняйте сільський бюджет 2002 року із сьогоднішнім.

– Коли вперше був обраний головою Мезенівської сільради, її бюджет становив трохи більше тридцяти тисяч гривень, на сьогодні маємо 2 мільйони 700 тисяч і за 11 місяців ми його перевиконали. Головне наше багатство – землі. Вони родючі, а тому і конкуренція за їх використання між сільгоспвиробниками висока. Звідси високі відсотки на аукціонах – до 20, які ще рік тому важко було уявити. До 10 відсотків зросла оренда плата за людські паї. Знайшли земельні ділянки учасникам АТО і не лише тим, хто проживає в селі, а й тим, хто тут народився, бо всі вони наші захисники.

Є бюджет – можна і про розвиток думати. У лютому цього року відкрили пожежне депо, яке два роки будували практично з нуля. За сприяння ген директора ТОВ «Українські аграрні інвестиції» О. М. Костенка придбали пожежний автомобіль, а силами працівників його відремонтували. Нині в депо працює чотири чоловіки.

На мою думку все між собою взаємопов’язано. Приміром, зробили вуличне освітлення, відповідно, хочеться щоб і сміття на вулицях не було. Ще з серпня 2014 року вулицями курсує тракторець, який забирає сміття від будинків сельчан і відвозить його на полігон. Є спеціальні працівники, які займаються благоустроєм і приносять не лише користь селу, а й заробляють певні кошти за свою роботу. Впорядкували стадіон, маємо футбольну команду. Звичайно, після розвалу заводу молоді в селі меншає, але коли бачиш, як на вихідних чи після роботи ганяють м’яча люди різного віку, розумієш, що стадіон потрібен. Разом з тим зазначу, попри все, порожніх хат в Мезенівці практично немає. Їх купують як місцеві, так і люди з інших регіонів. Мабуть не в останню чергу тому, що є вуличне освітлення, газ, водогін і траса поруч.

– Ви вже говорили про великий обсяг робіт, проведений у сільській амбулаторії, на скільки я знаю, Ви ще й автомобіль сільської ради передали на її потреби, зуміли молодого лікаря в село запросити. Як це Вам вдалось?

– Щодо автомобіля, то дійсно в сільській раді був старенький «Москвич», його відремонтували, але на свої потреби не використовували, вирішили, що медикам він буде потрібніший.

Щодо молодих кадрів, то просто так ніхто в село не приїде, тому вирішили діяти на перспективу. Поки тоді ще студент-медик Максим Якушенко закінчував навчання, на сесії сільської ради постановили придбати йому житло. Він навчався, а ми готували його майбутнє житло, придбали і встановили газовий і твердопаливний котли, зробили опалення, замінили вікна, провели поточний ремонт, словом все, що обіцяли. Разом з тим у положенні зазначили – відпрацює молодий лікар певний час в селі – будинок відійде йому. Відповідно, не залишаємо без уваги й сільську амбулаторію, перекрили дах, зробили ремонт, воду підвели, сьогодні замінюємо вікна, двері, допомагаємо з паливом, бензином, медикаментами.

– Миколо Васильовичу, ми живемо у час реформ, які стосуються, в тому числі і адміністративно-територіального устрою. Ви маєте величезний досвід роботи у місцевому самоврядуванні, тож яке Ваше ставлення до об’єднання територіальних громад?

– В першу чергу об’єднання має бути добровільним. Кожна людина має бути почутою. Що стосується жителів Мезенівської сільради, то вони бояться втратити те, що є і мають на це право, бо кожного з них свого часу торкнулись так звані «реформи», які знищили і завод, радгосп, залишивши без засобів для існування. Побачать вони позитивні зміни на прикладі вже створених громад, вийдуть з ініціативою провести громадські слухання, забажають стати частиною громади – будь-ласка, а поки цього не сталось, йти проти волі громади, яка мене обрала, я не маю права.
Спілкувався О. МОЦНИЙ.
газета “Перемога”

 

http://krasnews.at.ua/news/inzhener_za_diplomom_silskij_golova_za_bazhannjam_ljudej/2017-12-20-8951
Джерело: Краснопілля 04_kray_logo
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: