Лиcтoнoшa 70-x

 

34983004.jpg

 

Робота листонош ніколи не вважалася легкою. Незалежно від погодних умов кореспонденція мала бути доставленою вчасно і точно за адресою. Не так багато часу минуло з тих пір, як поштовий зв’язок був мало не єдиним між населеними пунктами, та й сама професія листоноші майже 200 років не змінила свого призначення. Як і раніше поштарі розносять адресатам листи, газети, журнали, телеграми, пенсійні виплати та просто усні новини.

Тетянченко Парасковія Василівна працювала листоношею в Угроїдах з 1973 по 1984 рік. Ця чудова активна жіночка з ностальгією згадує про свою трудову діяльність саме на пошті:

“Робота була дуже важкою. Щоденна кореспонденція, її отримання, сортування за адресами, а потім доставка. У кожну поштову скриньку надходило не менше п’яти газет, а ще журнали, листи, святкові листівки. Сортування затягувалося до пізнього вечора. Потім весь цей вантаж в обох руках, ще й на спині, треба було рознести по десяти вулицям своєї дільниці за будь якої погоди. Бувало, чоловік конем допоможе, то старший син піднесе валізу. Важко було, але я не жалкую. Коли встигала до ночі справитись, то вранці, попораюсь по господарству – і швиденько по вулицях, а потім все спочатку, такий круговерть був”, – щось згадавши жіночка посміхається. “Якось взимку я вже по темному біжу, з чималенькою ношею за плечима неподалік від радгоспу, то дільничний прийняв мене за крадійку та кинувся навздогін, ото посміялись потім”.

89621003.jpg

Цікавлюсь кількістю листівок на свята. “Ой, скільки ж їх було… та всі такі гарні, в кожну домівку разом з “Известиями”, “Красной звездой”, “Правдой”, “Крестьянкой”, “Работницей”, багато дитячої преси. Тоді у кожного члена родини була власна газета. “Перемога” ходила до кожної оселі, без винятку. Всі так чекали яскравих журналів, а вони були такі важкі, що залишала в доставку другий день. А люди вже цікавляться – де їхній журнал”, – знову замріяно згадує Парасковія Василівна – “А листів скільки було, що я вже за почерком та адресою відправника впізнавала, кому син пише, кому сестра. Щомісяця приносила пенсію лише додому кожному пенсіонерові. Нажаль, з них вже нікого немає на цьому світі”.

Ця тендітна жіночка, окрім щоденної такої клопіткої праці, встигала вести чимале домашнє господарство, будувати будинок разом з чоловіком, виховувала чотирьох діток ще й співуха на все село. “Дуже любили співати і я, і мій покійний чоловік Віктор Іванович. Жодного заходу в селі без нас не обходилось. Зморювались, працювали, а на співи час знаходили …”, – непрохана сльоза жінки змусила задуматись про життєві цінності. “Сьогоднішнім листоношам хочу побажати, щоб у них не було безробіття і розносили вони листи, газети та журнали, щоб їх поважали люди і лише добрі вісті вони приносили своїм односельцям”. А Вам здоров’я та довгих років життя, Парасковіє Василівно!
І. ЗАГОРУЛЬКО,
газета “Перемога”

Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net Телефонуйте 050-064-94-14

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: