ЛЮДИ I ЧAC З ПOГЛЯДУ PEДAКЦIЙНOГO

 

90698554.jpg

В редакції газети “Перемога” я працював з 26 серпня 1975 року по 20 липня 1977 року. Спочатку на посаді кореспондента, потім відповідального секретаря. Колектив співробітників був дружний, діловий. Звичайно, як і завжди у будь-якій роботі, у будь-якому колективі виникали проблеми, часом навіть гострі. Одначе розв’язували їх спокійно, по-діловому.

В усьому такий тон задавала заступник редактора, завідуюча відділом сільського господарства Т.П.Зеленська. Вона якось уміла знаходити спільну мову з кожним. Була надзвичайно простою, але вимогливою у спілкуванні, у повсякденній роботі колективу. Сама також сповна віддавалась справі, користувалася цілком заслуженим авторитетом. Це нас зобов’язувало рахуватися з нею, з її розпорядженнями, порадами, старанно виконувати свої обов’язки.

Теплі спомини про ті роки залишили й зав. відділом партійного життя Г.Г. Жогло, кореспондент О.Ю.Шевченко, фотокор А. Г Дзюбан, коректор М.І. Мироненко, друкарка В. І. Місюра, бухгалтер Фоменко Ганна Денисівна, інші співробітники. Часто заходив до нас та ділився своїм багатим досвідом і колишній кореспондент “Перемоги”, пенсіонер О.М Шкиря. Оскільки я працював відповідальним секретарем, то не можу не згадати й верстальника Г. Є. Коваленко, лінотипіста Ніну Василівну Чучину. З ними працювалося якось легко, адже за найскрутніших моментів (а в нашій роботі вони виникали досить часто), завжди йшли один одному назустріч, підтримували один одного, і все тоді закінчувалося благополучно.

Пригадується й такий випадок. Якось один комсомолець, здається з Малої Рибиці, охрестив дитину. Тоді це була надзвичайна подія і райком партії дав розпорядження негайно опублікувати різко критичну статтю про це. Виконати завдання редактор М.А.Дегтяренко доручив кореспондентові А.Я.Салопєкіну. Він упорався з ним своєчасно й успішно. Редакцію навіть похвалили за це.

Ось через день-два після публікації приходжу на роботу і чую, що редактор М.А.Дегтяренко з кимось розмовляє у своєму кабінеті. Закликав і мене до себе. Входжу до нього, а там сидить священик. “Поговоріть Ви зі служителем культу”, – дипломатично перевів вогонь на мене. “Слухаю Вас”, – звертаюся до гостя. Він мені відповідає: “Я не заперечую того, що ви опублікували статтю про мене. У вас своя робота, у мене – своя. Але свою роботу робіть правильно”.

Тепер я зрозумів, чому редактор перевів вогонь на мене: священик поставив йому таке ж саме запитання, але він, як і я, не знав у чому ж ми допустили оте “неправильно”? Ситуація склалася незаздрісною: запитувати священика в чому ж ми помилилися було незручно, а що йому відповісти – не знали, адже ніхто не був під час того обряду хрещення, а інформацію кореспондент одержав з розповідей інших. В кабінеті запала мовчанка. Священик, приховуючи своє злорадство, що спіймав нас “на гарячому”, також сидів мовчки і чекав відповіді. Зрештою, бачачи нашу безпорадність за цієї обставини, пояснив нам, що у статті написано, як він бере до рук кадило і здійснює обряд. Насправді ж те кадило йому подає, здається, паламар. Ми полегшено зітхнули, і на тому візит священика закінчився.

Якраз у той час відзначали 75-річчя з дня народження Л.Брежнєва. Розпоряджень з цього приводу не було ніяких. Лише РАТАУ прислало кліше про його життя та діяльність. В редакції склалася напружена обстановка: як відгукнутися на це? В райкомі партії також зайняли вичікувальну позицію, редактор консультувався з колегами інших районних газет, але й там нічого конкретного йому не сказали. Дійшли згоди опублікувати надіслані РАТАУ світлини і подати матеріали про досягнення в районі у різних галузях економіки, культури і т.д. Так і зробили. До того ж нам повідомили, що ввечері в районному Будинку культури демонструватиметься документальний кінофільм про Генсека і ми дали в номері об’яву про це.

Виникло тертя перед підписанням номера до друку. Редактор послався на незадовільний стан здоров’я і хотів перекласти відповідальність на свого заступника Т.П.Зеленську. Та відмовилась підписувати, оскільки редактор офіційно був на роботі. Зрештою, редактор підписав номер і його здали в друкарню. Як відповідальний секретар редакції я мав дочекатися надрукованих перших примірників. Доки в друкарні готувалися до друку, я вирішив переглянути згаданий вище документальний фільм. І що ж виявилося? На його перегляд прийшло кілька випадкових людей, серед яких не було жодного комуніста чи то співробітника райкому партії, райкому комсомолу чи то райради. Але виявилося, що того фільму не демонстрували зовсім, а в газеті – його реклама. Телефоную редакторові. Це викликало переполох.

Редактор телефонує секретареві райкому партії М.І.Малимоненку. Той вагається. Не знає, що робити. Зрештою діходять спільного висновку – залишити все, як є і нічого не переробляти. На тому справа й закінчилася. Такий був тоді час. Згодом я повернувся на педагогічну роботу, але робота в редакції багато в чому відкрила мені очі на світ, на людей, що мало далеко не другорядне значення в моєму житті. До лав КПРС я ніколи не вступав.
Олексій ВЕРТІЙ

 

http://krasnews.at.ua/news/ljudi_i_chas_z_pogljadu_redakcijnogo/2017-02-26-7430
Джерело: Краснопілля 04_kray_logo
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: