OCIННIЙ МAPAФOН «ЗДOPOВ’Я»: POЗДУМИ УЧACНИКA

86727056.jpg
Перші дні лагідної осені, її ласкавий первісток – вересень, приніс чергове спортивне свято в наше Краснопілля. Це 10-й, ювілейний «Осінній марафон «Здоров’я». Гучна і добра слава про наш пробіг зібрала цього року небувалу рекордну кількість учасників – близько 80.

Приїхали до нас і прості любителі, і знамениті на весь світ спортсмени, такі як наші легендарні ходоки, заслужені майстри спорту Микола і Тетяна Кривохижі. І результаті на фініші були, звичайно, різні. Одні показали час мало не кандидата в майстри спорту, інші пробігли у своє задоволення. Були зовсім юні дівчатка-близнючки Єва та Лера Мартиненки, і люди, які закінчують восьмий десяток! Але всі на фініші були щасливі. Всі були переможці! Бо такий статус нашого пробігу.

Але цього разу не хотілось би детально смакувати прізвища, імена учасників, рекордні хвилини і секунди. Лишимо це добро суддівській бригаді. Хочеться зупинитися на виховній ролі спорту, і, власне, бігу. Спорт – найвидатніше відкриття цивілізації. Це невичерпне джерело неймовірних можливостей людини. А біг – його основа. І у виховному значенні важко знайти інший вид спорту, який би можна поставити поряд з бігом.

Але все пізнається у порівнянні. Візьмемо спорт №1, всенародно улюблений футбол. Уявімо таку ситуацію. По Краснопіллю чи десь в іншому місці йдуть змагання з марафону і марафонці розсипають на глядачів крупні матюки! А глядачі їм відповідають тим же. Що, смішно? Навіть найвигадливіша фантазія не може собі таке уявити. А от на футболі це річ звична. Як в аматорів, так і на матчах прем’єр ліги. Ще один приклад. Бігун Іванов хоче виграти в бігуна Петрова. Але Петров явно сильніший. Що робить Іванов? Тренується з подвійною енергією не шкодуючи сил? Ні. Він просто лупить Петрова під час бігу по ногах. Того виносять на ношах в лазарет, а Іванов спокійнісінько виграє. Що, знову смішно? В бігу таке неможливе, а от у футболі це теж картина звична. Важко знайти футбольний матч, по ходу якого б не виносили з поля покаліченого футболіста. Уявімо третю ситуацію йдуть знайомі нам бігуни. Скажімо Світлана Діденко, Віра Панаріна, Микола Литвиненко. В зубах цигарки, в руках пляшки, на язиці… далі можна не продовжувати. Серед молоді це теж звично. І, на жаль, серед молодих сімей теж. Іде молода сім’я з дитиною: цигарки, пляшки і перенасичення мови нецензурною лайкою. А їх дитина все це слухає. На футболі – сотні, тисячі підлітків, які, мов губка, всмоктують цей бруд.

А тепер давайте вирішувати, що в першу чергу розвивати – один лише футбол, чи і біг теж? Треба було чути захоплення молодих бігунів з Сум, вихованців тренерів Кривохижих, нашим пробігом.

37880306.jpg – Уявляєте, Миколо Максимовичу, ми біжимо з усіх сил, а ці діди не відстають! Ми після фінішу без сил сидимо, а вони танцюють під музику. Як це чудово!
Ось це відповідь тим песимістам, від яких часто чуєш: «Навіщо нам ці діди!»

Окрім всього хорошого, було багато і прикрощів. «Ахіллесова п’ята» у нас – це ночівля гостей. Раніше бігуни ночували в гуртожитку. Безкоштовно. В цьому році всі переночували в спортзалі на матах. Не гірше, до речі, ніж в шестизірковому, (а може вже восьмизірковому?) готелі. Всі були ночівлею задоволені. Їх спокій дві доби обігрівав, наче турботлива квочка своїх курчат, наш шановний завгосп Олександр Іванович Янков.

Фіналом, апогеєм нашого спортивного свята завжди був скромний обід для учасників змагань з музикою і концертом. Саме цей захід, в першу чергу, приваблює, прославляє наш пробіг. В цьому році обід мало не зірвався. Лише дякуючи титанічним зусиллям депутата районної ради Івана Перерви він відбувся. На жаль, таких волонтерів у нас раз, два і обрахувався.

Приміром, важко було домовитись з директором Палацу культури, паном В. І. Терещенком. На будь-яке прохання перш-за-все чуєш лютий рик голодного Рева у вигорівши степах Непалу: «А платити хто буде? (ніби йому ніхто ніколи не платив). А нащо мені ваші копійки?» Хочеться з цього приводу загадати І. Перерву. А йому хто заплатив за бочку пива, яку він взяв і поставив з власної кишені, чим підняв імідж нашої маленької батьківщини. Втім всі творці нашого пробігу одержують за це такі цінності, які не купиш ні за які гроші.

Шановному «зав клубу» ніби ж заплатили за оренду. Але ні музики, ні концерту не було. Можна подумати, що до нас приїхали не шановані люди творити спортивне диво, а зграя піратів-грабіжників. А от без цієї заключної перлини, музики і концерту, наш пробіг наче шлюбна ніч без нареченої. Уявляєте? Відшуміло, відспівало весілля. Молоді заходять в спальню. Жених в ліжку. Наречена роздяглась, пограла перед носом спантеличеного жениха своїми принадами і пішла невідомо куди. У нашому випадку жених – бігуни, а наречена, в деякій мірі організатор на чолі з «непальським левом» В. І. Терещенком.

88888815.jpg Роз’їхались наші гості. Тепло їх сердець лишилось на площі і трасі, і буде зігрівати наші душі. Поїхали в захопленні, може були й чимось ображені. Не без цього. Хто був вперше, наприклад, кияни, обіцяли наступного року будь-що приїхати, бо у них в Києві такого нема. Вони не питали, чи буде 11-й пробіг, адже й думки не допускають, що таке диво може зникнути із спортивної карти України.

М. ЛИТВИНЕНКО,
Майстер спорту міжнародного класу з марафонського бігу, спеціально для газети “Перемога”

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: