Пaм’ятi вчитeля

Летять роки, десятиліття… Вони – лише мить в історії людства. Все має свій початок і свій кінець. Все матеріальне, але не духовне, в тому числі і людська пам’ять. Відійшов у вічність великий Педагог, наставник, шанована людина нашої Краснопільщини – Чугай Олександр Макарович.

Доля подарувала йому довге життя, мабуть, для того, щоб встиг все виконати на своєму життєвому шляху. Але як не можна порахувати всіх зірок на небі, чи вичерпати океан, так не могла виконати всі свої задуми ця людина. Я бачився з Олександром Макаровичем в останні дні його життя. Сили покидали його, але тільки-но ми почали спілкування – я відчув, що духовні сили і ясний розум цієї людини не зламає ніяка фізична неміч. І знову, в котрий раз, його оцінка сьогодення нашої країни і бачення її перспективи, болісні згадки про пережиті народом трагедії голодомору, лихоліття війни, репресії української нації і багато іншого, свідком чого стало покоління Олександра Макаровича, роздуми про які він неодноразово друкував у нашій газеті “Перемога”, вражали своїм душевним вболіванням. А потім – щирі запитання про мою сім’ю, дітей, як там у Києві… Наша зустріч тривала недовго, хоча слухати його хотілося годинами. Йому було дуже тяжко. Я попрощався зі своїм Вчителем і тихенько покинув його. Розумів, що вже назавжди…

А починалося наше знайомство так. Далекий 1966 рік. Вчитель Успенської початкової школи Ломако Василь Васильович передає своїх маленьких підопічних – учнів 4-го класу, до Краснопільської середньої школи №2 для отримання нового ступеня освіти. Завдання початкової школи виконано – вміємо читати і писати, вирішувати перші задачі – нам здавалося, що ми майже все знаємо. А це ж були лише перші пагони освіти, тільки перші наші кроки в безмежну країну знань. І ось в кінці травня в клас до нас завітав він, учитель, з яким буде пов’язана наша подальша дорога в житті. Середнього віку (на той час йому не було і сорока років), усміхнений, розповідає про себе, про нову для нас школу.

З цікавістю ми дивилися на нашого нового вчителя і ще не знали, що в цей час доля дарує нам в наставники надзвичайно добру, чуйну, щиру людину. Хтось збагнув це під час навчання, хтось – лише поготів, з роками пройденого життєвого шляху. Але всі ми під час зустрічі однокласників вкотре дякуємо долі, що склалося саме так!
Того ж літа, отримавши нас, своїх “юних дарувань”, Олександр Макарович на своєму велосипеді об’їжджає домівки всіх своїх нових учнів – від Михайлівки до Клинків, від Коломиївки до Ступівки, знайомиться з нашими батьками, побутовими умовами, життєвими проблемами. Він повинен був знати про нас все, щоб знайти “ключик”, підхід до кожного з нас.

В житті буває по-різному. Інколи рідні люди можуть роками не спілкуватися через побутові дрібниці. Однак, мабуть, не вся інформація закладається через гени. Для мене рідною стала ця людина, мій вчитель – Олександр Макарович. Пройшло 47 років після закінчення школи. Тільки чотири роки, з 5 по 8 клас, він був моїм наставником – класним керівником. Але на своєму життєвому шляху ми, його учні, підсвідомо звіряли свої кроки, вчинки так, щоб не відчувати сорому при зустрічі з Олександром Макаровичем. А ці зустрічі проходили тепло, без настанов чи порад, але сердечно і зацікавлено, ти весь час відчував себе учнем, за якого вболіває твій вчитель.

Олександр Макарович не мав заслужених звань від держави, не був членом партії, не обіймав керівних посад. Найвищу оцінку його праці можуть дати люди, яким пощастило в житті знати його – чи то учням, чи колегам, чи просто землякам. Маючи військове звання старшого лейтенанта і навчаючи школярів початкової військової підготовки, Олександр Макарович виховав сотні патріотів своєї землі, нашої рідної України. Викладаючи свій основний шкільний предмет – українську мову і літературу, він прививав своїм учням любов до рідного краю, розкривав душу українського народу, його історію, культуру, усвідомлення мови, як основи національної ознаки.

Минуло трохи більше року, як не стало його вірної, коханої дружини Галини Іванівни. Журба за рідною людиною поселилася в його очах, похитнула здоров’я. Недовго вона його чекала, люблячі душі з’єдналися у вічності. Священик отець Іван, читаючи заупокійну молитву, просив усіх нас простити вільні і невільні гріхи небіжчика. Простіть і Ви, дорогий Вчителю, нас – своїх вихованців, що в шкільні роки ми могли чимось Вас засмутити.

Стоять біля домовини, прощаються з батьком три сини, три соколи, всі старші офіцери. Поруч стоять численні учні Олександра Макаровича, керівництво району, співробітники районної газети, представники громадських організацій, колеги, сусіди. Прижиттєва пошана перейде в довгу вдячну пам’ять. Спіть спокійно, дорогий Вчителю. Дякуємо за Ваше життя, як приклад для наслідування. Дякуємо долі за те, що були Вашими учнями.
Віктор ПИЛИПЕЦЬ.
м. Київ

Є новини, цікаві теми? Пишіть motsnyi1976@ukr.net Телефонуйте 050-064-94-14

http://krasnews.at.ua/news/pam_jati_vchitelja/2017-08-06-8177

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: