Poбiть людям дoбpo

 

 

70407458.jpg

 

О, сколько жизни было тут,
Невозвратимо пережитой
Ф.Тютчев.

Жизнь коротка… Спешите людям делать добро.
Гааз.

Світ тримається на доброті людей. Коли вона зникає, настають періоди зла, революцій і воєн, а то й кінець цивілізації, як було 11,5 тисячі років тому. Біблія говорить нам, що йшов сорок днів і ночей проливний дощ і потопив її, а цілий ряд мудреців, що жили до нашої ери, зокрема Платон, і наукові відкриття свідчать про те, що відбулося опускання земної поверхні і підняття її в морях і океанах.

Зараз ми знаходимо на суші крейдяні гори (північ нашого району, Бєлгородська область та ін.) Це переконливо доводить, що вони утворились з черепашок на дні океанів. Чому ж відбулася така глобальна стихія, що загинула Атлантида, колись високорозвинена цивілізація, яка мала машини, здійснювала поділ ядер урана і ін.? Ненависть людей один до одного і людожерство викликали гнів Бога і він знищив Атлантиду. Але це в окремій статті.

У наш час переважна більшість людей добропорядні, сердечні, готові прийти на допомогу тим, хто цього потребує, хоча, кажуть, в сім’ї – не без виродка. Ложка дьогтю псує бочку меду.

Я зараз рідко буваю в державних установах. Більше відвідую магазини “Каприз”, “Оберіг”, “Троянда”, банк “Аваль”, Ощадбанк, школу, профтехучилище і виношу звідти найкращі враження, бо ставляться їх працівники до мене і до тих людей, що ходять туди, з доброю, невимушеною посмішкою і душевною теплотою.

41226430.jpg

Заторкну деяку халатність і неувагу до людей у районі. Якось іду вулицею, а з протилежного її боку назустріч мені прямує літня жінка. Бачу, що вона переходить вулицю і поспішає до мене. “Я давно хочу вас побачити, та ніяк не зустріну, – каже вона. – У мене наболіле питання: чи поздоровляє Вас колектив школи у дні свят? – Аякже, – відповідаю,- поздоровляють і школа, і профтехучилище, приносять навіть подарунки”. – Як це гарно! А мене ніхто жодного разу не привітав, – говорить жінка. – Провели, спасибі їм, на пенсію гарно, і забули, що я ще живу. Я ж усе життя там пропрацювала (утримаюсь називати ту солідну установу, хоча вона й хотіла, щоб я це зробив). Прийшла ще молодою дівчиною, а пішла звідти уже пенсіонеркою. Мені там було все дороге, все миле, хоча робота була нелегкою. Всіх я поважала, до всіх ставилася з душею. При мені змінювались начальники, приходили все нові й нові спеціалісти, а тепер забули, що я ще живу. Напишіть про мене, присоромте їх, може подобрішають. Я читаю ваші статті в газеті “Перемога” і думаю: цей чоловік пробудить їх совість. Напишіть.

Для самотньої одинокої людини поздоровлення – “луч света в тёмном царстве”. Воно має велику магічну силу. “Грудна клітка піднімається вище, краще дихається. З’являється енергія, бадьорість, молодіє душа, світ стає кращим, небо блакитнішим, а сонце дає життєву силу”, – пише Віра Кетлінська про поздоровлення. Чи доходить це людям, “власть имущим”? Доходить. Тільки не всім.

Зараз уже склалася добра традиція поздоровляти як своїх, так і знайомих не тільки в колі сім’ї, на вулиці, а й через газету, по радіо. Треба бути не байдужим до людей, вони цього хочуть і чекають. Сказав же один мудрий чоловік: або ми навчимося жити на землі, як брати і сестри, або будемо гинути, як дурні. Расул Гамзатов, аварський поет, писав:
“Люди, я прошу вас, ради, Бога,
Не стесняйтесь доброты своей…”

А ось кричущий факт, який халатністю або неувагою не назвеш. Це проступок, який близький до злочину, гідний осуду. Кілька разів бачив, як на двох милицях, ледь іде чоловік до автовокзалу або від нього вулицями Краснопілля. Давно його знаю, ще з радянських часів. Він часто привозив команди на спортивні змагання, а тепер розбитий хворобами, “забытый и ненужен никому” догорає, як соломинка. Цікавлюсь у нього: чи керівники, колектив підприємства допомагають йому? “Допомагають, – відповідає з іронією. – Навіть в лазню помитися не пускають. Влітку я обходжусь і без неї, а взимку ходжу не митий. Дивляться на мене, як на смітник, який пора уже вивезти у провалля”.

“В низкое состояние люди приходят поневоле, а подлыми делаются добровольно”, – писав російський письменник Д.Фонвізін. Ви ж, шановні, не знаєте, що з вами буде через деякий час, а так безсоромно ставитесь до таких же, як і ви. Поет М.Соколов писав:
“Судьба играет человеком,
Она изменчива всегда:
То вознесёт тебя высоко,
То бросит в пропасти стыда”

Ця істина стосується не тільки Наполеона, а кожного на землі. Ці рядки вірша цитували наші батьки й діди, цитуватимуть і наші нащадки.

Бездушність чиновників, на жаль, відчув і я цієї зими. Потрібно було доручення дати невістці, щоб поїхала в Суми і взяла необхідний документ. Не називаю також цю установу. Пішла вона, чиновник сказав, щоб прийшов я особисто і дав згоду. Прийшов о 15 год. 20 хв. ”Прийдете завтра”, – говорить чиновник. “А чому не сьогодні, ще ж робочий час?” – Ще раз повторюю вам: прийдете завтра”. Знизавши плечима, поплентався я додому. Прийшов наступного дня. Привітався, повторив, за чим прийшов. Він узяв на столі папірець і написав: 170 грн. – “Заплатите в банку, тоді ще раз прийдете”, – говорить він. Кажу йому: “Ви потратили 10 секунд (!). Хіба це не можна було зробити вчора? Мороз на вулиці за – 20, слизько на дорозі, “имей бы хоть жалость, хоть уважение к летам”, – як писав Пушкін. Я ж старий чоловік. Буду на вас скаржитись. – То справа ваша – відповів добродій. Панами стали деякі.

Артист Георгій Толстоганов писав: “Нужно быть в любой обстановке по-человечески красивым”. А згаданий мною Платон у книжці “Законы” писав: “Найгірший і найжорстокіший пан – виходець із рабів”. Та про це писали цілий ряд українських і російських письменників. Все це роблять освічені, грамотні чиновники, але без душі і серця.

Я колись уже розповідав про генерала, професора-кардіолога, який у кінофільмі “Человеческое сердце” говорив: “Если бы все люди, начиная от великих и кончая подонками, поняли, что они смертны, жизнь была бы куда лучше”. За радянських часів сталінсько-беріївський режим, а Жукова в армії, в часи війни привчили вищий ешелон влади дивитися на народ як на “дешевый расходный материал, бабы еще нарожают”. “…Мы прольем такие потоки крови, перед которыми содрогнутся и побледнеют все человеческие потери капиталистических войн”, – писав права рука Леніна Лев Троцький. І пролили. Його мудре пророцтво збулося з лихвою. Ось і маємо великі втрати народу: в одних російських джерелах повідомляють, що 120 млн. загинули, в інших – 150 млн. людей. Голодомори, висилки, колективізація, ГУЛАГи, по 5-8 атак на добре укріплені німецькі позиції і ін. Дехто дивиться на людей і сьогодні злими, недобрими очима, думає, що їх вік і посада нескінченні, а дії безкарні.

Я навів тільки три факти бездушності, а скільки їх вчиняється щодня. “О сколько слез, обманов и безумий потомки не узнают никогда”.

Я, вважаю, особисто таким не був. Вчительська професія трималася і тримається на тому, що треба учня вислухати, дати пораду, допомогти словом і ділом. А то до сивочолої або скаліченої життям людини ставляться, як до якоїсь худобини. Гарні люди, молячись Богу, просять не тільки за себе, а й за всіх, хто живе на землі, бо розуміють, що їх сім’ї поповнюються за рахунок інших людей. Чужого горя для них не буває. Така християнська мораль.

О.ЧУГАЙ,
ветеран праці, педагог.

http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/dumki_z_privodu/robit_ljudjam_dobro/12-1-0-277
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: