Пocмiшкa з юнocтi

 

78778972.jpg

 

Затишна домівка, у грубці потріскують дрівця, на ліжку святково вбрані подушечки, на стіни вишитимі хрестиком картини, а поруч з ними старовинне фото, з якого посміхається красива зовсім молода пара. У господині добре пізнаються риси дівчини з портрету – це Власенко Надія Тихонівна.

Народилась Власенко Анастасія 16 жовтня 1927 року у селі Тимофіївка Краснопільського району у звичайній сільській родині. Батько повернувся з Фінської війни пораненим, але докладав усіх зусиль, аби прогодувати діточок. Та перед хворобою батьки були безсилі. Від скарлатини померли дві донечки: “На той час в кожній родині були такі втрати. У нас померла Марійка, а новонароджену сестричку назвали таким самим ім’ям, отже у мене були дві сестрички Марійки, Фрося та братик Федір. Я найменша в родині і ці історії я знаю з розповіді мами”. Тяжким було напівголодне дитинство та дівчина закінчила дев’ять класів Тимофіївської школи. Скрутне матеріальне становище не дозволило здійснитись мрії стати “модискою”, з дитинства ходила працювати до колгоспу з мамою, згодом стала ланковою.

Всьому свій час, зустріла Настя своє кохання: “Прислали до нас у колгосп нового голову, а в нього син-красень. Відразу сподобались одне одному, почали зустрічатись, закохались. Чомусь він називав мене Надею і стала, я відтоді для всіх Надією Власенко. Та його призвали до арміїї. Службу проходив у Німеччині. Прийшов у відпустку і запропонував одружитись. Так ми й розписались. Він продовжував службу, а я працювала”. Жінка з любов’ю поглядає на фото коханого: “Коли Іван демобілізувався ми приїхали сюди, в Думівку. Тут проживала його мама, оскільки з батьком вони були розлучені. Так і жили дружно з свекрухою. Працювати пробували і в Сумах, та дорога неблизька от і пішов чоловік шофером у Грязнянський цукровий завод, а я в місцевий колгосп. Більше місця роботи не змінювали до пенсії”.

До нашої розмови приєдналась гомінка сусідка та подружка нашої героїні: “Це зараз у Думівці проживає близько двадцяти чоловік, а тоді оця вулиця – хата в хату, всі молоді. Було, як привезуть кіно до клубу – то місця не вистачало, йшли зі своїми стільчиками. Працювали гуртом і не втомлювались, свіжина у когось – пригощали всіх і до співів доходило. Іван ще й на гармошці гарно грав, вміли і свято собі зробити. Тоді люди були щиріші, добріші, а може то просто молодість..”.

33162839.jpg

За приємною розмовою згадалось і сумне і веселе, і важкі часи і молодість. “Дев’яносто років промайнули наче й не було. З рідних нікого не залишилось, родичі дуже допомагають, підтримують, пропонують переїздити, та не хочу залишати свою Думівку”.

З побажанням здоров’я та оптимізму прощаюсь з Анастасією-Надією, розумію у хаті затишно від щирої душі господині, а світло – від щасливих посмішок зі старого фото на стіні.
І. ЗАГОРУЛЬКО
Газета “Перемога”

http://krasnews.at.ua/news/posmishka_z_junosti/2017-10-22-8593
Джерело: Краснопілля 04_kray_logo
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: