Пoкpoвcькi "aфгaнцi"

61334092.jpg

Циганенко Сергій Іванович
Народився Циганенко Сергій Іванович 1963 року в сім’ї колгоспників в с.Терни Недригайлівського району. У 1978 році закінчив вісім класів Тернівської середньої школи і поступив до Роменського сільськогосподарського технікуму, котрий у 1982 році закінчив, одержавши спеціальність техніка–механіка. Короткий період працював у місцевому колгоспі імені Чапаєва в селі Терни.

Від райвійськкомату був направлений до Сумського учбового авіацентру в селищі Михайлівка Сумського району по підготовці парашутистів. Здійснив перші три стрибки з парашутом з борту літака АН-2.

4 жовтня 1982 року Циганенка призвали до лав Радянської Армії. Шість місяців проходив підготовку в учбовому полку повітряно-десантних військ в м.Фергана республіки Узбекистан. Полк спеціалізувався по підготовці особового складу до служби в Демократичній Республіці Афганістан. В період підготовки зробив три стрибки з парашутом, навчання проходило на гірському стрілецькому полігоні.

15 квітня 1983 року, прибувши в Афганістан, потрапив на службу в окремий гвардійський 345-й парашутно-десантний полк, дислокований в м.Баграм, рядовим гранатометником. Особовий склад і командири мали великий досвід, отримані у бойових діях. Командир роти гвардії капітан В.В.Шабалін – кавалер ордена Червоної Зірки, медалі „За бойові заслуги”; командир взводу гвардії старший лейтенант Халімов; командир батальйону – майор В.В.Піменок, кавалер ордена Червоної Зірки (а 8 червня 1984 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).

Полк практично не виходив з бойових операцій, приймав участь в армійських операціях, забезпечував прикриття колон, операцій інших підрозділів, перетинав караванні шляхи, забезпечував захист мирних жителів у кишлаках. Один з батальйонів дислокувався у кишлаку Анави ущелини Пандшер. Приймав участь в операціях в містах Чарікар, Баліан, Кундуз, Ургун, Пагнан, Файзабад, найчастіше виходили в долину Пяти левів – Пандшер, де міцно осів чи не головний польовий командир моджахедів Ахмад Шах Масуд – поважна особа, вірний інтересам талібів, в майбутньому – міністр оборони Афганістану.

За одну з бойових операцій в ущелині Пандшер був представлений до нагороди орденом Червоної Зірки. Завданням батальйону належало вийти до кишлака Руни, закріпитися на блок-постах, забезпечити прикриття іншого підрозділу, що мав здійснити прочісування кишлака. За даними розвідки, в кишлаку зосередилися сили на чолі з Ахмад Шах Масудом та пакистанськими інструкторами і арабськими воїнами.

Перейшовши через один із Гіндукушських хребтів в напрямку вже до Руни, отримали завдання вийти на визначенні позиції і закріпитись. Спускаючись по схилах каньйону, батальйон потрапив у засідку. У вечірніх сутінках при низькій хмарності декілька разів розгорявся і стихав короткий бій, – були вбиті й поранені.

Вибулого з строю командира роти гвардії капітана Олександра Лепьошкіна довелося на плащпалатці виносити в безпечне місце, де могли б в складних погодних умовах під вогнем кулеметів приземлитися вертушки. Був тяжко поранений командир батальйону гвардії капітан В.Федоров.

З „кам’яного мішка” змогли вирватися завдяки підтримці вогнем гаубичної артилерії, та вмілому керівництву боєм гвардії капітана М.Кравченка, який прийняв командування батальйоном. Через короткий період Кравченко одержав найвищу нагороду – золоту зірку Героя Радянського Союзу. До демобілізації сержант Циганенко С.І. воював гранатометником, кулеметником, заступником командира взводу. В листопаді 1984 року демобілізований з лав Радянської Армії повернувся до рідної домівки, до посивілих батьків, які з великим болем і виплаканими очима чекали сина.

Циганенко приступив до праці на чавуноливарному заводі „Центролит” в місті Суми механіком транспортного цеху. “У квітні 1985 року одружився. Дружина Лідія Анатоліївна після закінчення навчання в Сумському сільськогосподарському інституті за розподілом одержала направлення на роботу в с.Покровці і ми з нею вирішили змінити Суми на Покровку”.

Вже не вперше Сергія Івановича покровчани обирають сільським головою. Має доньку Світлану 1987 р.н., і доньку Ірину.

Коваленко Олександр Миколайович
Народився в селі Покровка 17 лютого 1964 року. З 1971 до 1979 року навчався в Покровській школі, після закінчення якої, навчався в Сумському ПТУ № 12, після закінчення якого одержав фах муляра-монтажника в 1982 році.

Від військомату був направлений на навчання в системі ДОСААФ, там зробив три стрибки з парашутом. 4 жовтня 1982 року був призваний на службу до лав Радянської Армії, потрапив на службу в десантні війська, служив у Вітебській дивізії в місті Фергана. Проходячи в учбовому підрозділі курс молодого бійця, здійснив ще три стрибки з парашутом.

Після закінчення цієї підготовки був направлений на службу в Афганістан в місто Кабул, де служив у саперній роті. Приймав участь в багатьох бойових операціях в таких провінціях як Чарткар, Кандагар, Папшер, Джалалабад, Баміан, Багіан.

Багато разів супроводили колони з продовольством, паливом, боєприпасами. Ми – сапери, розміновували дорогу, мною було знешкоджено понад трьох десятків мін американського та італійського виробництва і фугаси того ж виробництва.

У провінції Чарекар був поранений і знаходився на лікуванні у військовому госпіталі. Нагороджений орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. 

Після звільнення з лав Радянської Армії прибув у рідне село, де й досі проживає. Працював у колгоспі водієм, закінчивши курс навчання в ДОСААФ.
Одружений, дружина Ольга Василівна, донька Юлія 1987 року народження, син Микола 1988 року народження.

Доценко Олександр Михайлович
Народився в селі Колотилівка, прикордонному на межі Краснопільського й Рокитянського району Російської Федерації. У 1975 році батьки переїхали на постійне проживання до села Покровка. Так закінчив навчання в школі, а також ще й курси трактористів. Працював у Покровці в колгоспі імені Багацького. У 1986 році закінчив Охтирську школу ДОСААФ, отримав спеціальність шофера.

10 жовтня 1986 року був призваний до лав Радянської Армії. Початкове навчання проходив у м. Термез, а затим був направлений в Афганістан. Службу проходив у транспортному підрозділі водієм автомобіля КАМАЗ. Перевозили боєприпаси та медикаменти. Здійснив кілька десятків бойових виїздів із Хайротона до Пулі-Хумрі. В один із виїздів до Кабула довелося зустріти свій 20 день народження на найвищій точці перевалу Саланг.

23 січня 1989 року був звільнений у запас. Нагороджений медаллю „За отличие в воинской службе”.

Після звільнення повернувся до роботи в колгоспі ім. Багацького. Працював водієм, трактористом. Нині працює водієм пожежного автомобіля.
Разом з дружиною Оленою Володимирівною виховує сина, утримує домашнє господарство.

Соляник Юрій Іванович
Народився в селі Покровка 6 грудня 1967 року в сім’ї колгоспника. У 1983 році закінчив Покровську восьмирічну школу і вступив на курси трактористів. У 1985 році від військомату закінчив у ДОСААФ курси водія-електромеханіка. В цей період (з 1983 по 1986 р.р.) працював у колгоспі ім.Багацького, трактористом.

9 квітня 1986 року був призваний Краснопільським РВК до лав Радянської Армії. У місті Лубни проходив курс молодого бійця. У травні того ж року був переведений в учбову частину Туркестанського Військового Округу міста Юлотань, де пробув півтора місяці, а потім направлений в гірський учбовий центр ще на півтора місяці.

2 серпня прибув в Афганістан до військової частини № 78864 в місто Кабул і зарахований у спеціальний батальйон охорони штабу 40-ої армії.
Брав участь у бойових операціях по знищенню бандформувань, тривалий час знаходився в горах, забезпечував охорону командного складу діючої армії.

За відмінне виконання вимоги командування підвищувався у військовому званні: 23 лютого 1987 року присвоєно звання гвардії сержанта, 18 січня 1988 року – гвардії старшого сержанта, 1 травня 1988 року – гвардії старшини. З січня 1988 року був призначений заступником командира взводу.

Був нагороджений знаком ЦК ВЛКСМ „Воинская доблесть”, знаком „За самоотверженный ратный труд в Туркестанском военном округе», медалью «За отличие в воинской службе», медаллю «Воину-интернационалисту от благодарного афганского народа». У 1987 році був представлений до урядової нагороди медаллю „За отвагу”.

3 травня 1988 року звільнився з служби в Радянській Армії.
Повернувшись до рідної домівки, залишився працювати у колгоспі водієм, був бригадиром у ТОВ „Промінь”. Має дружину, сина та доньку.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: