ПPO ЩO МOВЧИТЬ ПAМ'ЯТНИК…

87301036

76217349.jpg

У минулому році до 72-ої річниці з дня визволення Краснопілля від німецько-фашистських окупантів завершено проведення капітального ремонту пам’ятника загиблим воїнам в с. Новодмитрівка. Роботи виконані Краснопільською ЖЕД. Кошторисна вартість 32,2 тис. гривень. Ось таким лаконічним було минулорічне повідомлення і навряд чи можна було б щось додати, якби не випадок. Коли у минулому році редакція переїздила на нове місце, довелось перебирати архів газети і в самому закутку, серед безлічі нікому не потрібних паперів, в поле зору потрапив непримітний альбом з датою – “1975”. Це своєрідний звіт про роботу загону юних слідопитів ім. Любов Шевцової Новодмитрівської восьмирічної школи під керівництвом Михайла Івановича Вовка. В ньому фото, листування з рідними воїнів Радянської Армії, які загинули під час звільнення Новодмитрівки. На стелі пам’ятника загиблим воїнам 83 прізвища. Тепер навіть страшно подумати, що ця реліквія могла відправитись до макулатури і навряд чи ми дізналися про долі бодай когось із тих, хто віддав своє життя за маленьке село на Краснопільщині.

АРТИСТ, ХУДОЖНИК, БЕЗСТРАШНИЙ ВОЇН

Серед інших імен на стелі викарбуване ім’я сибіряка Миколи Миколайовича Попова – уродженця села Камишево Татарського району Новосибірської області.

75244453.jpg

Коли почалась Велика Вітчизняна війна, Микола Попов був мобілізований і служив у 237 стрілецькій дивізії. У вересні 1942 року бійці дивізії воювали у складі Воронезького фронту, з боями дійшли й до Сумщини. Весною 1943 року дивізія зайняла оборону на лінії Кленки -Успенка – Новодмитрівка – Високе Краснопільського району. В одному з боїв Микола Попов, очоливши групу сміливців, успішно блокував ворожий дзот, за що був нагороджений медаллю “За відвагу”. Через деякий час він з групою автоматників знищив 25 фашистів і скільки ж захопив у полон.

92781124.jpg

Серпень 1943 року. 237 стрілецька дивізія перейшла у наступ у районі північніше Краснопілля – Новодмитрівка. Жорстоким був бій по прориву оборони між хутором Високим і Новодмитрівкою. Тут і загинув смертю хоробрих Микола Попов.

Про бойовий шлях сибіряка ми дізнаємося із характеристик, нагородних листів, які вдалося зібрати новодмитрівським слідопитам у далекому 1975 році. А ось уривки з листів сестри загиблого М. М. Попова Т. М. Гаврилової учням школи:

“Из сообщения Краснопольского райвоенкомата нам стало известно, что 5 августа 1943 года в боях за освобождение села Новодмитровки погиб наш брат Попов Николай Николаевич – старший лейтенант. Тело его погребено в братской могиле, увековеченной скульптурным памятником, ухаживает за могилой воинов коллектив вашей школы…

14737971.jpg

…искренне благодарим за Ваши труды, заботы по сохранению памяти о погибших воинах, в том числе и нашего брата Николая Николаевича Попова. Об этом мы рассказываем нашим детям, внукам, родственникам и знакомым.
Николай был холост. Он увлекался живописью: рисовал портреты родственников и знакомых, пейзажи.

Был самодеятельным артистом, с удовольствием участвовал в постановке пьес, очень красиво, изящно танцевал.
После окончания десятилетки работал пекарем-кондитером на руднике “Берикуль”, затем на Томской кондитерской фабрике “Красная Звезда”.

По воспоминаниям родственников, он очень добрый, отзывчивый человек, помогал людям не только советом, но и делом. Например, когда узнал, что муж сестры Лиды погиб на фронте, а у нее было двое малолетних детей, он немедленно оформил на ее имя атестат на 300 рублей. В письмах подбадривал и обещал после войны помогать растить и воспитывать детей.

После гибели Коли фронтовые его товарищи присылали родителям теплые письма, отмечали его высокие моральные качества. Очень жалели его…”

29449757.jpg

Пізніше Тетяна Миколаївна Гаврилова приїздила до Новодмитрівки, відвідувала могилу свого брата і в одному з листів писала: “…Мы думаем, что в Украине, на Сумщине, в селе Новодмитровка прибрели хороших, добрых друзей, которых всегда будем с благодарностью вспоминать…”.

ВОНИ ЗАЛИШИЛИСЬ ВІЧНО МОЛОДИМИ…

Сьогодні важко повірити, як кілька десятків років тому школярі з Новодмитрівки, без інтернету, мобільних телефонів, змогли провести таку колосальну роботу, встановивши зв’язки з рідними і близькими загиблих героїв, скільки запитів ними було відправлено в різні куточки тодішнього Радянського Союзу. Жодні сучасні засоби зв’язку не здатні передати емоції, почуття, написані рукою вдячних рідних, з цих жовтих від часу аркушів дізнаємося про довоєнне життя хлопців, що полягли на Краснопільщині.

“Дорогие юные следопыты и коллектив Новодмитровской восьмилетней школы. Мы, родные и близкие Вельмискина Петра Трофимовича, который погиб при освобождении вашего села Новодмитровка от озверелых банд гитлеровского фашизма… Только благодаря вашей заботе, дорогие, нам стало известно место гибели и похорон Петра Трофимовича. Родился он в 1923 году в Мордовской АССР. Четырехлетним мальчиком привезли его в Сибирь в деревню Лукьяновку. В школе учился прилежно, а когда повзрослел, стал работать на тракторе. Он всегда отдавал всего себя делу выполнения заданий на тракторной бригаде, и это ему удавалось всегда и везде, был в числе передовых в бригаде и по МТС района.

В сентябре 1941 года был призван в ряды РККА, и как видно из ваших сообщений, он отдал свою жизнь в борьбе с общим врагом, врагом всего человечества – гитлеровским фашизмом.

Жил он в дружной семье и не случайно его младший брат Василий Трофимович тоже работает механизатором. За высокие показатели в труде на полях совхоза он был удостоен Ордена Ленина… Спасибо Вам всем за внимание и память…”

А це вже рядки з іншого листа слідопитам:

“От души тронут, мои дорогие ребята, за Ваше письмо, которое я получил. Я являюсь братом Зубахина Петра Иосифовича, который погиб, освобождая село Новодмитровка, где вы живете и учитесь.

34008141.jpg

Как и брат, я тоже воевал, имею правительственные награды за участие в Великой Отечественной войне и после войны за мирный труд.

54105515.jpg

Ваше приглашение приехать к вам я расцениваю как большое уважение к моему брату и мне, а пока посылаю фото из архива Петра Иосифовича… С уважением Михаил Зубахин”.

“Дорогие ребята, получил ваше письмо, из которого узнал, что в вашем селе похоронен мой брат, Красилов Валентин. Я просто не нахожу слов, как вас отблагодарить… В семье нас было шесть человек окромя отца с матерью. Все четыре брата были на войне, вернулся старший Николай и я – участник Сталинградской битвы, вернулся инвалидом второй группы. Старшая сестра блокаду пережила в Ленинграде.

Валентин до войны жил на станции Мытищи Московской области. Жена его Ольга и дочь Людмила тоже оттуда, оттуда он был взят на фронт. Жена после войны умерла, а дочь их вышла замуж и куда-то переехала, переписка прекратилась. А если какие документы были, то их забрала жена, поэтому мне очень важно и приятно, что теперь могу знать, где нашел свое последнее пристанище мой брат…”.

Та не всі рідні дочекалися звістки про місце загибелі та поховання своїх синів, батьків, про це свідчать наступні відповіді військкоматів на запити слідопитів:

33142759.jpg

“Дорогие ребята! По документам Краснопольского райвоенкомата значится, что рядовой-минер КОРОТЧЕНКО Сергей Максимович, 1927 года рождения погиб во время разминирования Новодмитровки 22 апреля 1944 года. Его мать в это время проживала в с. Осоевка Краснопольского района. Больше никаких данных не имеется.”.

“Дорогие ребята! Установить родственников погибшего ЕРМАКОВА Егора Яковлевича не представилось возможным”.

“Дорогие ребята! Выполняя Вашу просьбу, работники райвоенкомата провели работу и установили, что у погибшего сержанта ТУЖИЛОВА Николая Ксенофонтьевича родственников не имеется. Жена умерла, других родственников не имеется”.
“Уважаемые следопыты! Сообщаю, что родственников погибшей в Великую Отечественную войну БУГРЕЕВОЙ Екатерины Кузьминичны установить не удалось.”

ОДНЕ ЖИТТЯ- ДВІ СМЕРТІ

Поряд з прізвищами загиблих при звільненні Новодмитрівки значилося прізвище Пилипа Степановича Стрельчикова, уродженця хутора Мочаки Прохоровського району Бєлго-родської області, який значиться загиблим 8 травня 1943 року. Хто б міг подумати, до якої драматичної розв’язки призведуть пошуки новодмитрівських школярів, і яким були їх враження, коли читали лист від доньки воїна Анни Пилипівни…

“Дорогие мои детки, я очень волнуюсь… Мы получили на отца извещение с указанием места его захоронения, на котором была мама через три дня после похорон. Но папа вернулся с войны и умер 30 июля 1961 года и похоронили мы его на нашем кладбище. Это было так. Отец был в ту войну ранен (в яку саме війну, залишається загадкою), был инвалидом первой группы, имел ранения в руку, в бок, с головы вынимали осколки, но потом в связи с войной его забрали, даже не успели военную форму выдать, а сразу послали в разведку. Отец рассказывал, что их было 50 человек, которым поставили задание взять немецкого “языка”. Задание они выполнили и пока одни повели пленного, другие взяли на себя прекрывать их огнем. В это время отец опять получил ранения в бок, плече и голову. Он лежал на поле боя почти трое суток, а когда пришел в себя и попытался уползти, его заметили немецкие солдаты.

Поскольку отец был в гражданской одежде, его приняли за партизана. Потом были допросы, избиения, угрозы расстрелять, как партизана. А потом в комнату завели раненного, без ноги солдата, в котором отец узнал своего командира. Тот подтвердил, что отец не партизан и не солдат, а также сказал немцам, что не знает этого гражданского человека. Это спасло отца от расстрела, зато потом был немецкий лагерь для пленных, из котрого папе с товарищем удалось сбежать. Они доползли до леса, где питались травой и пили дождевую воду, пока их не нашли наши солдаты. Все это я узнала со слов моего отца…”.

87301036.jpg

Ось такі історії може розповісти пам’ятник у невеличкому селі, а скільки їх по всій країні, головне навчитись їх слухати, як вміли це робити у далеких 70-х учні вже не існуючої Новодмитрівської восьмирічної школи. Тож якщо у ваших архівах припадають пилом бодай якісь згадки про героїв тієї війни, не поспішайте їх позбавлятись.

http://krasnews.at.ua/load/istorichni_narisi/pro_shho_movchit_pam_39_jatnik/2-1-0-98

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Buzz
Поділитися в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: