"I нaвiть життя cвoє вiддaти oднoгo paзy …"

Як ви уявляєте, що таке вулиця? Це вершина цивілізації, своєрідна вітрина життя міста. У місті Норильську 36 вулиць і одна з них носить ім’я Василя Андрійовича Михайличенка. Жителі міста знають, що одна з вулиць міста названа на честь загиблого міліціонера, але мало хто може розповісти про нього. У Норильську вже немає людей, які особисто знали Василя Андрійовича Михайличенка, але залишилися фотографії, спогади, архівні документи. Він прожив коротке, але яскраве життя.

11218802.jpg

Читаючи історію цього життя, дивуєшся: скільки ж випало на його долю. Нелегка доля дісталася Василю Андрійовичу. Перед нами Особиста справа лейтенанта міліції В.А. Михайличенка, спогади його друзів.

59624189.jpg

З автобіографії: Михайличенко Василь Андрійович, народився 30 грудня 1938 року, в родині колгоспника, в селі Тур’я Краснопільського району Сумської області. У 1946 р пішов в семирічну школу, яку закінчив в 1953. Після школи працював у колгоспі за місцем народження, де вступив в 1955 році в члени ВЛКСМ. У 1957 році був призваний до Радянської Армії, де прослужив до 02 жовтня 1960 року. Після демобілізації приїхав за викликом комбінату в м Норильськ…»

Здається, все просто: народився, виріс, пішов в школу… Але ми знаємо, як було іноді нестерпно важко.

Дитинство Василя Михайличенка

96083433.jpg

У 1940 році сім’я тільки почала по-справжньому вставати на ноги, як після важкої хвороби помер батько. Тетяна Михайлівна, мати Василя, залишилася одна з дітьми на руках. А їх семеро: п’ять дівчаток і два хлопчики. Слідом війна. У перший післявоєнний рік Василь пішов до школи. Іван Андрійович Михайличенко, брат Василя Андрійовича, надіслав до музею лист, в якому згадує свої шкільні роки: «Голодні, без взуття, без одягу, вірніше один комплект на двох. Часто доводилося пропускати заняття, ріс Вася жвавим, мав багато друзів, був хорошим організатором, веселим».

Василь закінчив 7 класів і сів за трактор, щоб допомогти матері. Як дорослий, цілий день в полі! Життя змусило рано подорослішати, може тому був він не балакучий, розважливий, та й працювати вмів!

Служба в армії. Приїзд в Норильськ

97313599.jpg

Армія круто змінила його життя. Саме в армії Василь познайомився з Львом Петровичем Овчинниковим. Вони разом служили в армії, разом приїхали в Норильськ, весь час разом, до самої загибелі Василя. Про те, як потрапили в Норильськ, згадує Лев Петрович Овчинников. «У жовтні 1960 роки ми приїхали в Норильськ. Влаштувалися в гуртожитку № 27, кімната на двох. Ось так і прожили разом в одній кімнаті сім років. Почали шукати роботу. Я пішов за фахом, у Васі його не було. Якось він заходить в кімнату і каже:
Я йду в міліцію, дільничним.

У заяві Михайличенко написав:

Начальнику Норільського МВМ
Підполковнику тов. Трофінову
від демобілізованого
Михайличенка Василя Андрійовича
м Норильськ, вул. Гірська, будинок 21, гуртожиток №27.

Заява
Прошу прийняти мене на роботу в Норільський міський відділ міліції так, як я бажаю працювати в органах міліції. До роботи буду ставитися сумлінно, з умовами прийому та роботи я ознайомлений.
31.10.1960 р

Лев Петрович розповідає: «Вася був дуже спокійний, доброзичливий, фізично міцний. Я міг розлютитися, але він на мене не ображався, все терпів від мене, розлютити його було неможливо. Найдобріша була людина, руку ніколи ні на кого не підніме. Ми звикли все ділити навпіл. А ще вірші складав, тільки не в зошит записував, а так, на клаптиках паперу. Чесна була людина, вигоди ні в чому не шукав, в думках цього не було. Шахи дуже любив. З тих пір, як Васі не стало, я не граю в шахи…»

Щастя і нещастя йдуть по життю разом

Як водиться, прийшов час Василю одружитися. Згадує Тамара Вікторівна Пічугіна, друг сім’ї Михайличенко: «Але слідом за щастям – народженням сина Андрійка – в будинок молодої сім’ї приходить нещастя. З Любою, дружиною, трапилася трагедія: вона залишилася без ноги. У цей важкий момент Вася виявив всі свої найкращі якості. Він буквально виходив маленького сина: годував, прав пелюшки, доглядав за хворою дружиною. Вражали терпіння і теплота, з якою Вася піклувався про найближчих людей».

А життя тривало. Василь розумів, як мало в нього знань. У 1969 році він заочно закінчив школу міліції і йому присвоїли звання лейтенанта. За цей час він пройшов шлях від міліціонера до дільничного інспектора.

Зі службової характеристики:
«Товариш Михайличенко В.А. за відпрацьований час зарекомендував себе тільки з позитивного боку, дисциплінований, ініціативний товариш. Особливо слід відзначити його скромність і працьовитість, культуру в роботі, ввічливе ставлення до громадян».

“І навіть життя своє віддати одного разу …”

12 листопада 1971 року Василь Андрійович заступив в нічне чергування помічником чергового по міському відділу внутрішніх справ. Ніщо не віщувало біди. Те фатальне повідомлення з будинку № 44, кв. 170, по вул. Комсомольській надійшло о 22 годині 30 хвилин: “Озброєний чоловік поранив людину”.

З Особистої справи лейтенанта міліції В.А. Михайличенка (службове розслідування):

«Виїхали на виклик молодший сержант Дьомін В.П. і Михайличенко В.А. На вулиці лежав поранений громадянин Шмельов П.А. Напередодні Шмельов П.А. і Грушко Н.В. розпивали в 179 квартирі на 5-му поверсі. Між ними зав’язалася суперечка. Грушко взяв мисливську рушницю і вистрілив в Шмельова. Потім той, поранений в руку, вийшов на вулицю, а Грушко залишився вдома. В.А. Михайличенко прибувши на місце події, викликав швидку допомогу, а увійшовши в квартиру, побачив спрямовану на нього рушницю. Почувши постріл, Дьомін вбіг в квартиру і побачив лежачого на підлозі Михайличенка і людину, що стоїть на вікні з рушницею. Злочинець намагався вистрибнути з вікна. Дьомін викликав підкріплення. Злочинець був затриманий. Ним виявився Грушко Микола Вікторович, 1949 року народження, уродженець м Норильська, раніше судимий.
Відкритий суд відбувся в Палаці правосуддя. Злочинця засудили до розстрілу».

В громадянській панахиді, що проходила в Палаці культури НГМК, де була встановлена труна з тілом Василя Андрійовича Михайличенка, і в похоронах брало участь кілька тисяч громадян. Після траурного мітингу, труну з тілом В.А. Михайличенка провели в аеропорт і літаком доставили на його батьківщину. Поховали Василя Андрійовича на майданчику села Тур’я Краснопільського району Сумської області, навпроти школи, в якій він навчався.

Протягом 1970-1971 рр. В.А. Михайличенко розкрив 10 злочинів, затримав 16 злочинців, 48 правопорушників, розглянув 203 скарги від жителів міста.

За сумлінну службу В.А. Михайличенко неодноразово заохочувався. Він нагороджений медалями: «За бездоганну службу» та «50 років Радянської міліції». За результатами службового розслідування УВС м Норильська, В.А. Михайличенко був навічно записаний в список особового складу Норильського МВВС, посмертно нагороджений медаллю “За відмінну службу по охороні громадського порядку”.

29 березня 1974 року рішенням виконавчого комітету новій вулиці міста присвоєно ім’я В.А. Михайличенко. 31 березня, на вулиці, що носить його ім’я, відбулося відкриття меморіальної дошки Василя Андрійовича Михайличенка.

Висновок

Як мало ми знаємо про людей, які живуть навколо нас. Перед моїми очима пройшло життя мого тезки Василя Андрійовича Михайличенка. Звичайна людина, добра, порядна, дуже відповідальна, яких багато в Норильську. Працював, любив свою сім’ю. А ще він надійний. Такі люди ніколи не залишать у біді, не зрадять. Адже став опорою Василь Андрійович для своєї дружини, коли вона втратила ногу. Але чим більше дізнаєшся життя цієї чудової людини, тим більше розумієш, що не кожен піде на затримання озброєного бандита.
Я пишаюся, тим, що в нашому маленькому місті є вулиця, названа на честь правоохоронця Василя Андрійовича Михайличенка.

 

Джерело

: http://kkdb.ru/projects/hns/%CC%E8%F5%E0%E9%EB%E8%F7%E5%ED%EA%EE%20%C2%E0%F1%E8%EB%E8%E9%20%C0%ED%E4%F0%E5%E5%E2%E8%F7/%

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: