ШЛЯX ВOЇНA Чacтинa пepшa. «ПPOPВEМOCЯ, БAТЯ!»

 

 

ШЛЯХ ВОЇНА
Частина перша. «ПРОРВЕМОСЯ, БАТЯ!»

99546620.jpg

Якось телеканалу новин “24” боєць батальйону “Донбас” «Усач» повідав, як при спробі вирватися із “іловайського котла” вони із побратимами з позивними «Брест» та «Бугор» знищили бойові машини російських терористів: 2 танки Т-72 і 2 БМД. Хіба думав тоді, що за кілька місяців буду сидіти поруч з тим самим «Бугром» і слухати його сповідь про те, як юнак з одного пекла потрапив в інше, про героїзм, зраду, чотиримісячний полон і звільнення з нього?

«Бугор», він же Анатолій Горбенко, родом із Великої Рибиці, разом з дружиною Ольгою із сусіднього Миропілля в пошуках кращого життя вирушили до Маріуполя. Оля працювала на залізниці, Анатолій – на будівництві. Придбали будиночок, почали облаштовуватись на новому місці. Аж тут війна. Дивлюсь на фото з архіву «Бугра» і не можу повірити, що той озброєний бородань на знімку і усміхнений хлопець майже з дитячим обличчям навпроти мене – одна і та ж людина. «Так, через мою бороду тамтешні бабусі сприймали мене за чеченця» – підтверджує Анатолій. Він навіть в армії не служив, а знищив ворожі танки, кажуть, ніби було представлення його до державної нагороди, але як часто буває, десь те представлення загубилося у великих кабінетах. Його бойовий шлях вражає: Артемівськ, тричі брав участь у звільненні Попасної, робив кілька рейдів на Первомайськ, де отримав перше поранення, але від госпіталізації відмовився, потім звільняв Лисичанськ, Курахово, воював під Мар’їнкою, потім два тижні під Іловайськом, а далі, зрада, оточення, полон, звільнення, зустріч в аеропорту Президентом України.

25795211.jpg

– Анатолію, як потрапив до батальйону «Донбас»?

– Коли у травні минулого року в Маріуполі почали стріляти, відразу відвіз дитину у Велику Рибицю до бабусі. З Олею возили продукти, цигарки, воду на українські блокпости. Довго я думав, думав, а потім знайшов контакти «Донбасу» в Інтернеті, згодом звідти зателефонували, кажуть: «Приїжджай!». Говорити про своє рішення із рідними не наважувався, тож мати дізналася що я воюю, вже коли перебував у полоні.

– Як тебе зустріли хлопці з «Донбасу»?

– У нас там такі хлопці в батальйоні були і є, що якби сам не бачив, ніколи б не повірив, хто пішов захищати Україну. У чоловіка з позивним «Костер» шестеро дітей…

33375187.jpg

Були далеко не бідні, далеко. Ось кілька днів тому обміняли з полону хлопця, дружина якого родичка Кравчука.

27965189.jpg

У 19-річного юнака з Костянтинівки батьки живуть в Москві, «упакований» малий: телефон за 8 тисяч, золоті кредитки, квартира, дві машини, що не вистачало хлопцю? Його батьки дізналися про вибір сина, лише коли той потрапив у полон. У нього позивний «Економіст», а я називав його Мажором. У мене був день народження, хотілося хлопців пригостити, а грошей немає. Заходжу – стіл ломиться. «Економіст» постарався.

60043921.jpg

20824012.jpg

12069038.jpg

75802485.jpg

78108402.jpg

Якось їхали на Іловайськ, зупиняє нашу колону дівчина і заявляє: «Я їду з вами!». Куди, божевільна!? А вона: «З вами, і все!». І поїхала.

74195762.jpg

86376120.jpg

Виявляється, вона медсестра з Одеси, взяла відпуску, вирушила на Донбас. Багатьом хлопцям згодом допомогла, скільки крові побачила. В бою у Красносельському її поранили. Лежить в городах, в кукурудзі, кричить, а до неї не доберешся, з кулеметів гатять, не підпускають. Слава Богу живою залишилась, але нашпигована кулями.

41160426.jpg

Приємно було зустріти в батальйоні земляка Івана Перерву, який був заступником командира роти, серйозний чоловік. У нього почалися проблеми із здоров’ям, але тримався, каже: «Як звільнимо Попасну, тоді поїду лікуватися!». Так і сталося.

Запам’яталася одна ніч на блокпості. Чую, колона йде, танки так страшно свистять, їх ні з чим не сплутаєш. Думаю, хана, що я тут з гранатометом вдію, ну, одного підіб’ю, а їх там ціла купа. Чекаємо, а вони ще кілька кілометрів пройшли і стали. Якби рушили, невідомо, чим би скінчилося.

Аж тут на блокпост приїздять хлопці, серед них Іван. Каже: «На тобі бронік, каску нормальну», а до цього у мене «каструля» була залізна. У Перерви бронік «заряджений» добре: тут молитва, там іконка, якийсь папірець із молитвою. І справді, після того хоч би щось зачепило, лише ногам діставалося…

– Як було із забезпеченням?

– З продуктами проблем не було, нас волонтери так забезпечували! Харчі фурами йшли, а ми ними ділилися з місцевим населенням.

76117604.jpg

72296618.jpg

Якось у Лисичанську зачистили від «сепарів» приміщення «Укртелекому» і натрапили на підвали, забиті ліками і продуктами на мільйони рублів. Наш командир «Лєрмонотов» – безсеребреник, чесний і справедливий, наказав відвезти трофейні медпрепарати, капельниці, шприци, воду, продукти харчування до реанімаційного відділення дитячої міської лікарні Лисичанська. Потім лікарі запрошували нас до себе, знайомили з дітьми, дякували, говорили, що вони вижили завдяки вчасній допомозі.

73606646.jpg
Цей кадр зробив загиблий в Іловайскому котлі товариш “Бугра” по службі «Утес».
Тут відображено саме той момент, коли “донбасівці” привезли в реанімаційне відділення дитячої міської лікарні Лисичанська трофейні дефіцитні ліки, крапельниці, шприці та купу всяких речей. У Верхньому ряду зліва – боєць підрозділу «Варг», який, як і «Утес», загинув під Іловайском. Хлопець за лікарем – позивний «М’ясник», живий, далі – командир «Лермонтов» . За словами Анатолія, на війні дуже багато залежало від нього. Він чесний і справедливий, ніколи не йшов на угоду з совістю заради сліпого виконання наказу зверху.

– Доводилось чути про напружені відносини підрозділів Збройних Сил України з добровольчими батальйонами.

– Завжди дружили. У мене в машині завжди було кілька блоків цигарок, хоч сам і не курю, та знаю, що у пацанів їх ніколи немає.

14764297.jpg

Ми під Попасною обороняли артдивізіон. Хлопці завжди чорні, одні очі блистять, по пояс голі. Питаю: «Пацики, а купатися не пробували?». Вони показують на 5-ти літрову баклажку, на половину порожню: «Ото все, хочеш пий, а хочеш – мийся». За цими хлопцями «сепари» полювали по-страшному, тож ми по-периметру кілометрів на два облаштуємось і сидимо, охороняємо їх.

59276928.jpg

Хлопці-мотострілки, танкісти ЗСУ не боялися з нами воювати. Молоді, моїх років, а може й молодші, моя борода їх дещо збивала з пантелику. Під Іловайськом один мені каже «Прорвемося, батя!». Кажу: «Стоп!, який я тобі батя?!». Майже всіх їх там положили…

22629582.jpg

24095306.jpg

Залишився командир роти «Апіс», його в руку поранило, «Колюня» – командир взводу та ще один поранений солдат. Вони тікали на БМП, сягонули в якесь болото, застрягли, пішли пішки, побачили таксиста, попросили вивезти до своїх, а він їх, козляра, на блокпост ДНР привіз і здав. Хто ще з хлопців з 93-ї бригади вижив, не знаю…

– Сьогодні про іловайську трагедію говорять багато, безліч версій і всі різні. Як боєць, який бачив все це на власні очі, можеш розповісти, що насправді там відбулося?

– Так, я солдат, а тому не знаю про що домовлялося вище командування, влада. Знаю одне – при виході із Іловайська нам пообіцяли «зелений коридор». Із Многопілля вийшли двома колонами і за принципом, що «яйця безпечніше переносити у двох кошиках», розділилися. Відразу за містом зупинились, здається одна із вантажівок колесо пробила. І тут як почали з обох боків нас мінометами крити, і не по колоні, а по боках, ніби підганяли. Помчали ми вперед.

84818925.jpg

Пам’ятаю ложбину, кущі ліщини і підйом на гірку. Тільки почали підйом – і давай нас накривати – з одного боку два танки, з іншого БМД з ПТУРом Врятувались ті, хто їхав на «Уазиках», бо били бойовики саме по вантажівках.

Наш взводний «Зіл» накрило буквально першим пострілом, кабіна луснула, наче повітряна кулька. Загинув «Утес», «Череп», «Варг», які в ній їхали. Відразу ж спалили «Камаз» з пораненими, всі хлопці, що були в ньому, згоріли живцем… «Камаз» був з червоним хрестом, але хто там дивився.

53172581.jpg

Ми на «Уазику» скотилися вниз, до хуторка Червоносельське. Наші хлопці-штурмовики відразу кинулися вперед і тут же взяли в полон, здається, чоловік вісім з охорони танків, усі росіяни. Вони в шоці були, не могли зрозуміти, звідки ми тут взялися… Тремтять, бояться, бо там такі байки про нас ходили, що ми канібали. Чесно! Ми самі не розуміли, як так можна вірити всьому, що говорять, а вони вірили, сидять і чекають, що ми ось-ось почнемо з них скальпи знімати.

Розговорилися, в результаті їх санінструктор, росіянин Арсєній, який робив мені перев’язки, відмовився йти до своїх. «Я остаюсь с вами» – каже. «Арсеній, не дури!» – кричимо. Ледве умовили, випхали силою, бо знали, що там він живий залишиться, а тут загине разом з нами. Нещодавно бачив його невеличке інтерв’ю в Інтернеті. Справді прозрів хлопець.

– А нам і досі, як мантру, повторюють, що росіяни на Донбасі не воюють.

– Та казки розповідати вони вміють! Ми два танки Т-72 підбили, яких у нас на озброєнні немає. В якому магазині їх придбали?

Нас в полоні запитували: як так, вас, українців, п’ять тисяч, а ми вас накрили… Маячня. Нас максимум, чоловік 300. Щоправда з добу було 450 чоловік, це коли з нами були мотострілки з 93-ї бригади, бійці батальйонів «Світязь» та «Дніпро».

02405238.jpg

Бойовиків було більше, вони оборонялися, а втрати несли значно більші, це тоді, коли завжди більші втрати несе наступаюча сторона. Згодом я дізнався, що лише у бригаді «Гіві» загинуло 60 чоловік. Тож їм нічого не залишається, як казки вигадувати і самим у них вірити.

53830865.jpg

Якби ми вирушили з-під Іловайська на два дні раніше, ми б прорвалися, або ж треба було залишатися, окопуватися, тримати оборону. Ми б ще покусалися.

– Анатолію, як вдалося підбити два танки і це при тому, що в армії ти не служив?

– Так, не служив, а гранатомет вивчав вже під час навчань у «Донбасі». Довго нам їх не давали, в передостанній день дозволили по шість разів стрельнути.

А як підбив? Там же, на хуторі, в хати перенесли поранених, їх дуже багато було. З нами ще якийсь спецназ був, в результаті той спецназ в погребі сидить, офіцери-вояки теж в погребі, нікого не викуриш, усі деморалізовані повністю.

Наш командир «Лермонтов» спокійний, простий, ніби й немає війни. Хтось кричить: «Там танки!». Він спокійно так: «Де гранатометники? Знищити танки!». Коротко і ясно.

А страшно, що тут казати! Ну й пішли ми з «Усачем». Виглядаємо – дивиться на нас танк… Нарахував я 250 метрів, виставив, вистрелив – і мимо! «Усачу» кажу – став на 200. Вистрелив і цього разу влучив. Видихнув, ніби легше стало. Повертаємось, ще один стоїть, тільки вже з кулемета лупасе так, що дерева перебиває, як сірники. Але в той момент я вже нічого не чув, тому не так страшно було. Напередодні біля мене вибухнула міна і трохи контузила, а потім з гранатомета стрельнув без беруш – і взагалі оглух. Мені товариш знаками показує, коли вставати, коли лягати.

Другий танк ми спалили повністю. Їхній командир роти тікав, наші хлопці його поранили, чи вижив, не знаю, а ось екіпаж заховався в бур’янах і сидів там десь з добу.

Зранку знову помітили якийсь рух техніки, точно було БМП і ще якісь машини, вже не пам’ятаю. Їх теж «завалили», одного росіянина взяли у полон, йому руку перебило, тягнули через поле, потім перев’язали і відпустили.

– Полонених відпускали без усіляких умов і обмінів?

84806930.jpg

– Так ми ж їм повірили! Та ми б і в полон, можливо, не потрапили, якби не повелись на російську брехню! У тому ж хуторку переночували, зайняли кругову оборону, якщо це можна назвати обороною, всі деморалізовані, що тут говорити.

14305479.jpg

51459878.jpg

Півтори доби просиділи, потім росіяни викинули «білий прапор» – переговори! Наші пішли, повернулися, розповідають, що росіяни пропонують три години перемир’я. Ми повелися, а за ці три години нас з усіх боків взяли у «кліщі». Все! Тільки поливають з мінометів.

66511435.jpg

Потім росіяни знову заявляють, мовляв, добре, зброю залишайте, ми вас виводимо на ваш блокпост. Як зараз пам’ятаю слова бойовика з позивним «Лисица»: «Даю слово российского офицера, мы вас выводим на украинский блокпост».

79668996.jpg

Командири кажуть, треба йти, хоч кожен думав тоді по-своєму, але ранених багато, уже почали помирати.

00021975.jpg

64926326.jpg

Тож що могли із зброї зламати, зробили це, і вирушили. Ніч переночували в полі, а на ранок нас «чік-чік» – в руки «деенерівцям» і на «избушку». Так називається будівля колишнього СБУ в центрі Донецька.

Усі фото (окрім другого) з особистого архіву Анатолія Горбенка.

Далі буде

 

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/shljakh_vojina_chastina_persha_prorvemosja_batja/16-1-0-594
Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: