Тpaгeдiя дyшi тaлaнoвитoгo cинa yкpaїнcькoї зeмлi

 

 

94414570.jpg

4 березня 1852 року за доволі загадкових обставин помер письменник Микола Гоголь
В ці дні виповнюється 160 років від тієї трагічної дати. Пропонуємо нарис, присвячений постаті видатного уродженця полтавської землі. (Деякі необхідні пояснення – ці рядки були написані майже три роки тому, у дні, коли світ відзначав 200-ліття з дня народження геніального українця, і вперше побачили світ на тогочасній версії неофіційного сайту Краснопілля (www.krasnopillya.com.ua). З того часу названий сайт пережив кілька трансформацій і відповідно матеріали, що були розміщені на ньому, зараз недоступні. Сподіваємося, що на сайті krasnews у цього нарису буде довше життя.)

Трагедія душі талановитого сина української землі

В ці дні світ відзначає 200-ліття з дня народження Миколи Васильовича Гоголя – талановитого сина України, класика російської і української літератури, митця всесвітнього значення. Багато вже з цієї нагоди сказано, написано, зроблено в Україні, Росії, світі. Не менше ще буде сказано і зроблено. Постать Миколи Гоголя – одна з найзагадковіших серед його колег по цеху красного письменства. Над його загадкою ламало голову не одне покоління літературознавців та вдячних читачів, але навряд чи його загадка буде колись розгадана до кінця…

Одним з проявів загадковості як особистості самого письменника, так і його творчості, є і його суперечливість. Тому суспільні оцінки творчості та особи геніального майстра слова були також суперечливими як за його життя, такими ж залишаються і до цього часу.

Звичайно, ювілейні дати видатних письменників належить відзначати перш за все новим і новим прочитанням їхнього спадку, який у справжніх велетів духу не тьмяніє з часом. Багато чуємо в ці дні захоплених відгуків та найвищого рівня епітетів про перлини творчості Гоголя. Інколи згадують і не дуже схвальні оцінки того, як вплинула творчість Миколи Васильовича на подальший розвиток російських та українських літератур та народів. Наприклад, люблять цитувати російського філософа Розанова, який, оцінюючи вплив та значення Гоголя, сказав такі слова: «Гоголь отвинтил какой-то винт внутри русского корабля, после чего началось неудержимое, медленное  год от году, потопление России… После Гоголя Крымская война уже не могла быть выиграна…». І це про творця геніального образу «птицы-тройки Руси»… А також про того, про кого Федір Достоєвський сказав: «Все мы вышли из гоголевской «Шинели».

Але творчість видатних вже давно живе своїми життями і кожне покоління відкриває їх для себе заново і по-своєму. Тому зараз сказати хочеться більше не про самі твори чи «фанфари» та «перець» на адресу шедеврів Гоголя, а про більш сумне – про особисту драму і трагедію видатного сина українського народу. Як здається, це більш актуально для сучасної української спільноти. Бо наш народ вкотре болісно шукає і не знаходить себе…

Спочатку кілька слів про трагічні обставини самого життя великого письменника. Дослідники його життєвого шляху справедливо зауважували, що Микола Васильович прожив занадто коротке життя як для забезпеченого російського дворянина – він помер у 43 роки, при цьому він ніколи не перебував на військовій службі, подорожував по Європі, велику частину життя прожив в благословенній Італії…

Гоголь успадкував від своїх батьків тонку душевну конституцію, тому багато своїх життєвих колізій він сприймав як важкі удари долі, в той час як більш «товстошкірі» люди таке легко переносили, не помічали або й взагалі не розуміли.

Юним випускником Ніжинської гімназії Микола Гоголь мріяв стати актором, і для цього у нього були всі підстави. Приїхавши до Петербурга в 20 років, у 1829 році Гоголь пройшов акторські проби до Імператорського театру. Екзаменатором у нього був інспектор Храповицький, якому юний Гоголь розіграв кілька сцен. В тодішньому театрі цінився високопарний стиль, гучний голос і «заламування рук». Гоголь же нічого такого не показав, а зіграв скупо, тобто природньо, в реалістичній манері, без якоїсь декламації і ні разу не підвищив голос. Оцінка інспектора була такою: «Присланный на испытание Гоголь оказался совершенно неспособным, а фигура его просто неприлична для сцены…», про що він і доповів директору Імператорських театрів князю Гагаріну.  Гоголь сприйняв це як перший ляпас долі. Другим ударом для юного Миколи Гоголя став невдалий літературний дебют, коли критика «рознесла» його першу поему «Ганц Кюхельгартен. Идиллия в картинах», яку він видав своїм коштом під псевдонімом Алов. Вражений насмішками критиків, Гоголь зі своїм слугою Якимом об’їхав всі книжкові лавки, викупив весь тираж і спалив його.

Окремою трагічною сторінкою його долі були його стосунки з жінками. З дитинства у нього був вихований високий ідеал, кілька разів Гоголь закохувався і дружив з першими красунями Петербурга, але одружитися йому так і не судилося. На шляху до того п’єдесталу, на який він поставив Жінку, кожного разу знаходилися непереборні обставини-перепони…

Не менш глибоко і трагічно складалися у Миколи Гоголя стосунки з Всевишнім. Але це тема для зовсім іншого нарису… Тому повернемося до земних обставин життя великого письменника.

Звичайно ж, Гоголь був амбітною людиною, і, будучи різносторонньо обдарованим, цілком міг сподіватися на успішну реалізацію своїх устремлінь та планів. І успіху, як відомо, досягають лише такі люди. Його життєвий шлях свідчить, що він ставив перед собою лише найвищі планки – як в особистому житті, так і в творчості. Був, кажучи сучасною заштампованною мовою, перфекціоністом – людиною, що прагне досконалості у всьому. Але така особистісна мотивація часто чаїть у собі і небезпеку… Звісно, за таких життєвих установок дуже важко наблизити і утримати гармонію зовнішнього успіху та внутрішнього задоволення зробленим і досягнутим. І хоча (з погляду сучасників та з висоти сьогодення) йому гріх було скаржитися на літературну «кар’єру», сам Микола Васильович так не думав. Постійні переробки та вдосконалення своїх творів, знищення «невдалих» з них було для нього нормою…

Доля у кожного складається своя. І залежить дуже і дуже від багатьох життєвих обставин, у які попадає людина. І це стосується не тільки «простих», «звичайних» людей. Це стосується і знаменитих, і «сановитих» людей також. Доля Гоголя – а відповідно і його погляди та творчість – могли б скластися і дещо по-іншому.

Існує думка, що у Гоголя була частинка і польської крові (див. наприклад http://gogol.lit-info.ru/gogol/family/sekrety-semi.htm). Правда, аргументи на користь цього не дуже переконливі… Як не крути, поняття «польського походження» і «походженням з Польщі» – все таки суттєво різні речі. Бо визначення «вихідець з Польщі» тоді – у XIX столітті – можна було застосувати практично до більшості українців (за виключенням хіба що Слобідської України).

З друкованих джерел (стаття «К вопросу о предках Гоголя» в «Полтавских Губернских Ведомостях», 1902 р., №36) відомо лише, що рід Гоголь-Яновських веде свій початок від Івана Яковича (прізвища в документі не наведено) – «выходца из Польши», який у 1695 році був призначений до Троїцької церкви міста Лубен «вікарним» священиком.

Ці відомості свідчать лише про те, що предок Миколи Гоголя був православним священиком і походив ніби-то із Польщі, що свідчить скоріш за все (враховуючи рік – 1695-й – та історично-державні реалії того часу) про те, що Іван Якович походив з Правобережної України, яка була на той час під владою Польщі. Його ім’я та по-батькові теж не схожі на польські. Тобто навряд чи є підстави говорити про польське етнічне походження предка Миколи Гоголя.

Як би там не було, але певні відомості (а скоріше сумніви чи упередження) щодо польського походження Миколи Васильовича досить радикально вплинули на долю нашого великого земляка. Згадаємо хоча б два таких факти з життя письменника.

Відомо, що у 1833 році Гоголь подавав документи, щоб зайняти кафедру загальної історії у Київському університеті, який тоді тільки організовувався. У грудні він писав з Санкт-Петербурга своєму другу Михайлу Максимовичу, який незабаром став першим ректором новоствореного університету:
“… туда, туда! В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, он не их, – не правда? Там или вокруг него деялись дела страны нашей… Да, это славно будет, если мы займём с тобою киевские кафедры, много можно будет наделать добра. А новая жизнь среди такого хорошего края! Там можно обновиться всеми силами…”

Отже, перед Миколою Гоголем відкривалися дуже багатообіцяючі перспективи і він добре це розумів. Подальша особиста і творча доля талановитого українця в Києві могла скластися зовсім інакше…

Але незадовго перед тим, у 1831 році, відбулося польське повстання в Варшаві (одним з керівником якого був однофамілець Гоголя був генерал В. Яновський), яке було жорстоко придушене. Після цього в Російській Імперії було строго заборонено брати поляків на державну службу. Тому попечитель Київського навчального округу викреслив Миколу Гоголя-Яновського зі списку кандидатів на посади викладачів майбутнього університету. На тій підставі, що йому ніби-то було відомо про «польські корені» письменника.

Більше того – схоже на те, що з цією антипольською кампанією сам Микола Гоголь зіткнувся ще раніше. Ось як описаний цей епізод у згаданій статті «Секреты семьи Гоголя»:
«6 февраля 1832 года Николай Васильевич отправил из Санкт-Петербурга в родную Васильевку весточку своей матери Марии Ивановне Гоголь-Яновской, урожденной Косяровской: “Ваше письмо от 19 января я получил. Очень жалею, что не дошло ко мне письмо ваше, писанное по получении вами посылки. В предотвращение подобных беспорядков впредь прошу вас адресовать мне просто Гоголю, потому что кончик моей фамилии я не знаю, где делся. Может быть, кто-нибудь поднял его на большой дороге и носит, как свою собственность. Как бы то ни было, только я нигде не известен здесь под именем Яновского, и почтальоны всегда почти затрудняются отыскивать меня под этою вывескою”.»

З того часу всі свої твори та листи рідним і знайомим письменник підписував лише першою частиною свого прізвища – Гоголь.

Отже, суспільно-політична атмосфера, що склалася в Російській імперії після придушення польського повстання 1831 року, могла вплинути і на остаточне рішення Миколи Васильовича щодо вибору свого прізвища.

Багато говорилося і говориться зараз про те, «зрадив» чи «не зрадив» Гоголь Україну. Відомі його сумніви і терзання, що цитуються в його словах «…насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Я сам не знаю, какая у меня душа. …» та інших. Досить показовими є також досить суперечливі висловлювання різного часу Гоголя про Тараса Шевченка. Але наводити їх зараз, мабуть, немає особливої потреби. Для цього є різні причини, одну з яких (і мабуть головну) ілюструє таке зауваження В. Вересаєва – автора-упорядника книги спогадів сучасників великого письменника «Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников», що вийшла у 1933 році,  – в передмові до цієї книги:
«… Источником очень ненадежным, которым можно пользоваться лишь с величайшею осторожностью, являются письма самого Гоголя. Просто невероятно, до чего он все время фальшивит в письмах, какие неверные сообщает о себе сведения; часто совершенно даже невозможно понять, для чего это он,– никакой, по-видимому, нет причины, только непреодолимая склонность к мистификациям и тончайшей дипломатии.»

Але варто згадати слова вірша, якого Тарас Шевченко присвятив Гоголю:

Гоголю

За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли — похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате…
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові- отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.

(30 грудня 1844 р., С.-Петербург)

У вірші Шевченко більш ніж відверто характеризує стан (Всі оглухли — похилились…) тогочасного українського суспільства, більше того – у вірші окреслюються вельми песимістичні прогнози на майбутнє. Недвозначно тут сказано, для кого і кому буде віддавати свої сили і приносити подальші жертви український народ. Тут можна угледіти і прихований сумний натяк щодо спрямування творчих сил і самого Гоголя, але на фоні загальної тодішньої тенденції це навряд чи можна було сприймати як докір…

Чимало ще можна знайти приводів для співпереживання долі видатного українця Миколи Гоголя, як і підстав для «претензій» до його поглядів та творчості. Для прикладу, у творчості Гоголя ми майже не знайдемо соціальної сатири – такої, яку продемонстрував геній Тараса Шевченка та наступні покоління письменників-народників. Гоголь ні разу не підняв свій голос на захист найчисельнішої і найбезправнішої соціальної верстви народу – селян, які власне й були душею українського народу. Предметом його основної уваги було моральне, «вічне» – тобто психологічні типи людей та їх взаємовідносини. Та й то далеко не всіх людей, а лише вузького (дуже вузького) прошарку, який він знав найкраще, – дворяни (переважно дрібні) та чиновники. І картинка виходила у нього явно не дуже приваблива… Тобто, соціальна сатира у Гоголя проявляється у дуже вузькому погляді і розумінні. Він гостро висміяв звичаї тодішніх російських «вищих сословій», але то майже не торкнулося відносин поміщиків та чиновництва з «нижчими» класами.

Це вже «з висоти» сьогоднішнього дня можна робити поверхові висновки, що Гоголь неправильно зорієнтувався… Якби він писав українською мовою, без сумніву його творчість сіяла б зорею першої величини новітньої української літератури поряд з Котляревським і Шевченком…

Але тоді він би не став … Гоголем. Бо перш за все завдяки його творчості українську поетичну душу відкрили для себе народи Російської імперії, а потім і весь світ.

Сергій Онопрієнко
 
При підготовці цього нарису використані матеріали сайтів:
http://az.lib.ru/w/weresaew_w_w/text_0220.shtml
http://az.lib.ru/w/weresaew_w_w/text_0230.shtml
http://gogol.lit-info.ru/gogol/family/sekrety-semi.htm
http://www.obladmin.poltava.ua/myrgorod/2416.htm

 

02448037.jpg

 

http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/dumki_z_privodu/tragedija_dushi_talanovitogo_sina_ukrajinskoji_zemli/12-1-0-264
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: