Вeтepaн живe пopyч

32441301

 

 

33121160.jpg


На знімку Мяус Л.І., Мяус Г.І.

Минають роки, відлітають у вічність… Багато років сплинуло з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, запанувала тиша, настав довгоочікуваний, вистражданий, опалений найвищою ціною, ціною крові і сліз мир.

Усе далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на вівтар свободи найдорожче – життя. Кожен із нас поділяє думку, утілену в словах «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»

Не обминуло страшне лихоліття і жителів с.Рясне. Немає жодної сім’ї, якої б не торкнулася війна. Багато односельчан воювали, багато не повернулися з війни, багато залишилося солдатських вдів, дітей-сиріт. Але чим далі ми відділяємося від тих днів, тим менше залишається таких людей у селі.

Сьогодні на території села Рясного залишилося лише п’ять ветеранів Великої Вітчизняної війни. Це: Л.І. Мяус, С. С. Загорулько, П. Є. Гудименко, О. І. Постний, В. А. Ковтун, одна солдатська вдова Г.О. Решітько, двоє примусово вивезених до Німеччини Г.І. Мяус, О.А. Випірайло.

Волонтери нашої школи відвідали цих людей, записали спогади. Цікаво було слухати цих літніх людей. Зі слізьми, з жахом на очах згадували вони, яке страшне лихоліття довелося їм пройти. Особливо вразила розповідь колишньої санітарки Л. І. Мяус.

91192016.jpg

Госпіталь на колесах, де вона служила, стояв на перебазуванні у місті Сарни, що на Західній Україні. Важко доводилося молодим дівчатам–санітаркам, адже поранених була сила-силенна, а всіх потрібно перев’язати, подати води. Ледь держалися на ногах лікарі.

Одного дня налетіла німецька авіація. На госпіталь смертельним дощем посипались бомби… Почалася паніка, та персонал, як міг, рятував поранених. Лідія Іванівна затрималась біля пораненого, який простогнав: «Сестричко, я теж хочу жити». Коли вибігла із вагона, то побачила, що авіабомба накрила людей, серед яких була і її подруга, односельчанка Ліда Пащенко. Її розшматоване молоде тіло і досі сниться і не відпускає у своїх спогадах.

Лідія Іванівна дійшла аж до Берліну, залишивши свій підпис на стінах Рейхстагу.

Волонтери нашої школи багато працюють у цьому напрямку. У школі створено музей села, де зібрано багато матеріалів, експонатів часів Великої Вітчизняної війни. Оформлені стенди «Герої Краснопільщини», «Наш край в роки війни», «Вони загинули за Рясне». Оформлений стенд і зібраний матеріал про нашого земляка І.Ф.Олійника повного кавалера ордена Слави. Зібраний матеріал «Краснопільщина в роки війни».

59953829.jpg
Волонтери у Постного О.І.

Волонтери постійно ведуть шефство за меморіалом загиблих воїнів, який знаходиться на території нашого села. Кожного року проводиться операція «З добрим ранком, ветеране!». Вони є активними учасниками у святкуванні Дня Перемоги (вахта пам’яті, лінійка Слави, покладання квітів, участь у концерті). Традиційно 23 лютого проводиться піонерський збір дружини присвячений Дню Захисника Вітчизни, покладається гірлянда до меморіалу. Діти є частими гостями у ветеранів під час літнього оздоровлення.

32441301.jpg
Волонтери у Випірайло О.А.

Ми і надалі будемо продовжувати працювати по цьому напрямку. Нехай священна пам’ять про героїв живе. Пам’ять про подвиг героїв, котрі згоріли в полум’ї війни. Немає невідомих солдатів. Бо кожне життя – то цілий світ і ціла епоха.

Пам’ятаймо про них – мертвих і живих, хто залишився на полі бойовім і хто нині поруч… Вклонімося і мертвим, і живим.

Л. Король
педагог – організатор Ряснянського НВК

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/doli_ljudski/veteran_zhive_poruch/4-1-0-280

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Buzz
Поділитися в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: