Вeтepaни – взipeць для мoлoдиx

00717721.jpg

Керівництво МВС незалежної України прийняло рішення вшановувати 10 листопада тих колег, які свого часу присвятили найкращі роки життя служінню законові, та й зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, не залишаються осторонь правоохоронної діяльності. Ця дата особливо символічна для тих, кому довелось працювати в ОВС ще за радянських часів, адже тоді цей день вважався професійним святом міліціонерів.

Семен Полікарпович Бесараб, який віддав службі у правоохоронних органах понад тридцять років, у свої 86 років залишається таким же молодим душею, при нагоді відвідує райвідділ міліції, спілкується з молодими колегами, а ще він цікавий співрозмовник, адже побачив у житті багато чого, і не завжди приємного.

Народився Семен Полікарпович 8 вересня 1928 року у Краснопіллі. Саме цього року його батько Полікарп Васильович вступив до новоствореного колгоспу «1 Травня», отримав невеличкий земельний наділ біля хутора Васюки, який обробляли разом з дружиною Марією Степанівною. Так і жили, тихо, мирно, дружно, дітей виховували, хліб вирощували. А потім враз все перекреслила війна. До її початку Семен Бесараб встиг закінчити п’ять класів.

– На все життя запам’ятав 28 серпня 1941 року, – розповідає пенсіонер. – Моя хрещена мати Марія Михайлівна Бесараб попросила збігати на Успенку, де в автоколоні працював Петро Васильович Бесараб, і передати, що його негайно викликають до військкомату. Разом з ним і поверталися до Краснопілля, я шляхом, а дядько Петро навпрошки. І тільки дійшли до Головківки (нині вул. Жовтнева), як почули в небі гуркіт. Тоді я вперше побачив німецькі бомбардувальники. Щось страшно засвистіло і навколо почали розриватися бомби. Одна з них вибухнула біля дядька Петра. Від отриманих ран він помер. Того ж дня важкі поранення обох ніг отримав Афанасій Федорович Биченко. На все життя він залишився інвалідом. Дістали осколки і кількох жінок, які не встигли заховатися від бомбардування.

А вже за кілька днів отримав повістку з військкомату і батько, Полікарп Бесараб. Прощаючись із матір’ю він кивнув у бік сина: «Маріє, бережи Семена, мабуть йому доведеться доглядати за тобою до кінця життя». 1944 року родина отримала коротеньке повідомлення, що Полікарп Васильович загинув на фронті.

Вже будучи дорослим, його син Семен не залишав надії дізнатися подробиці загибелі, відшукати могилу батька, закидав запитами військові архіви. І ось із архіву Міністерства оборони надійшов лист, що П. В. Бесараба наприкінці 1942 року відправлено до одного з військових шпиталів Чечні, де 3 січня 1943 року він помер. Там, у Чечено-Інгушській республіці він і знайшов вічний спочинок.

Між тим Краснопільщина почала відбудовуватися після окупації.

– За порадою старших я пішов навчатися ковальській справі до колгоспу «1 Травня», – продовжує свою розповідь Семен Полікарпович. – Моїм наставником був такий собі дід Березів. Всю зиму він навчав мене, а навесні 1945 року привів до голови колгоспу П. Г. Осипова і заявив, що необхідно будувати нову кузню, де ковалем працювати буду я. Так почалася моя трудова біографія. За один робочий день, якщо мені не зраджує пам’ять, отримував хлібину.

В квітні 1947-го героя нашої розповіді від військкомату направлено на Донбас, де трудився ковалем 5-го розряду на шахті «Красная Звезда». Потім була служба в Радянській армії, після якої у 1951 році і пов’язав своє подальше життя із правоохоронними органами. Спочатку працював начальником паспортного столу, потім начальником відділу державної служби охорони району. Звідси у званні майора у 1984 році і пішов на заслужений відпочинок.

Сьогодні Семен Полікарпович проживає у Славгороді, завжди радий гостям-колегам із райвідділу, завжди усміхнений, не позбавлений почуття гумору. Коли ж поринає у спогади, не без гордості і любові згадує своїх рідних, які вже відійшли в інший світ: батька Полікарпа Васильовича, матір Марію Степанівну, брата Пантелія, військового льотчика, полковника, учасника фінської та Великої вітчизняної воєн, сестру Параскеву…

23316757.jpg

Ось такий він, міліціонер «старого загартування», який має великий професійний досвід, знання, вміння та мудрість, що є надзвичайно потрібними нинішньому поколінню правоохоронців.
С. КРАМАРЕНКО,
голова Краснопільської ветеранської організації ветеранів ОВС.

ФОТО З АРХІВУ САЙТУ

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: