Вiн зaгинyв y дeнь зaкoxaниx…

Він загинув у день закоханих, майже через місяць після свого тридцять восьмого дня народження. Ще на Різдво його, разом з родиною, бачили в рідному селі. Була ротація. Звичайне мирне життя, треба провідати всіх родичів, бо коли ще доведеться. Чи могли ті знати, що бачать його востаннє живим.

У неділлю, 15 лютого, страшна звістка приголомшила село – загинув Артур Костюченко. Так війна постукала у двері до кожного.

Ховали в Мезенівці. Шану героєві віддали, стоячи на колінах, старі і малі. Згадували покійного, який ріс і мужнів на очах в односельців, теплими словами.

Підполковник Збройних сил України, командир механізованого батальйону І танкової бригади в/ч 1815А Костюченко Артур Іванович народився 13 січня 1977 року в селі Мезенівка в родині економістів Івана Петровича та Надії Миколаївни Костюченків.

Дитячий садок. Артур – нижній ряд, другий зліва

Виховувався в дитячому садочку, бо батьки працювали в Мезенівському бурякорадгоспі.

У 1984 році був зарахований до першого класу восьмирічної школи с. Мезенівка. Любив історію України, займався спортом, захоплювався фотографією. За спогадами однокласників, мав моральний стержень, бо ніколи не відступав навіть перед найгрубішою силою.

Мезенівська восьмирічна школа.
8 клас. Артур у першому ряду третій зліва.

Дівчата вважали його принцем, хоча, за іронією долі, Артурові так і не довелося зіграти таку роль у казці «Попелюшка»: провинився перед керівником драматичного гуртка. Яка то була провина, ніхто не пам’ятає. А переконання, що Артур – справжній принц, залишилося. Веселий, товариський, ріс слухняним. Був любою втіхою для батьків.

Славгородська середня школа (верхній ряд, четвертий зліва)

У 1992 році – випускник Мезенівської восьмирічної школи, у 1994 закінчує Славгородську середню школу з твердим переконанням – стати військовим. Батьки не перешкоджали, всіляко довіряли вибору сина.

1994 – 1998 роки – Сумське артучилище

У тому ж таки 94 Артур стає курсантом Сумського вищого артилерійського командного училища. Після закінчення навчального закладу одержав звання лейтенанта й був направлений до Чугуєва для проходження служби.

На службу від’ї жджає не сам. А з чарівною супутницею – дружиною Наталею, на яку за коротке 18 – річне подружнє життя ніколи не сказав поганого слова.

З 2011 по 2013 рік Артур слухач Академії Збройних сил України. 2013 рік – чергове звання підполковника за сумлінну й віддану службу народу України.

Із серпня 2014 року під керівництвом підполковника Артура Івановича підрозділ переганяє військову техніку а зону АТО, звідти доправляє у шпиталі тяжкопоранених.

Із жовтня по лютий Артур Іванович у гарячих точках Донбасу.

День 14 лютого був не тільки холодним зимовим днем, для підрозділу він став трагічним.
“Колона входила в село Петровське, що за Волновахою, і нарвалась на фугас … “ так згадує заступник командира батальйону по роботі з особовим складом Олександр Серітко. Водій бойової машини загинув на місці Артура Івановича доправили до шпиталю з важкими пораненнями. Там його не стало… Поважали його за те, що не робив кар’єру на пустих балачках…”

Без батька залишилися двоє дітей – 18 річна Анастасія та 9 – річна Аня.

Коли нарешті вже закінчиться війна?
Коли ми скажемо, що ми щасливі?
Коли солдат полеглих тривожная душа
Спокійно й тихо ляже в домовині?…

Подякувати хочу щиро – щиро
За кожен подих, як останній на війні
За те, що ти поліг за рідну Україну,
Артуре, щиро дякую тобі.