Випpoбyвaння для вcix i кoжнoгo

 

 

71921467.jpg

 

Рясне було засновано в 1670 році полковником Сумського слобідського полку Андрієм Герасимовичем Кондратьєвим. Поселення на високому пагорбі, з трьох боків оточеного водою, син засновника Сум назвав Рясне не випадково. Місцевість рясніла природними дарами: жирним чорноземом, густими дубовими лісами з незліченною дичиною, ягодами і горіхами. У заростях диких яблунь і груш гули бджоли, а в чистій річковій воді водилася риба.

У 1787-му Рясне перейшло як придане однієї зі спадкоємиць Кондратьєва до ротмістра Дмитра Хрущова. Приєднавши до маєтку навколишні землі, гвардієць-кавалерист перетворився на поміщика-самодура, який прославився жорстоким поводженням з кріпаками. Син же його Костянтин, який успадкував у 1840 році Рясне, став для своїх сусідів зразком управління величезним маєтком. Не маючи прямих спадкоємців і будучи дуже релігійною людиною, Костянтин Хрущов задумав під старість років заснувати в селі монастир – в спокутування гріхів своїх і батька, і 14 вересня 1867 отримав імператорську згоду на заснування двокласного чоловічого монастиря на честь святого великомученика Димитрія Солунського. Поміщик заповідав монастирю весь свій статок – 4434 десятин землі і сто тисяч рублів на кредитних квитках, і в 1869 році в селі розпочалося будівництво перших монастирських споруд.

Своїм розквітом монастир зобов’язаний ієромонаху Святогорської Успенської пустині Софронію. Ставши настоятелем, отець Софроній з ретельністю прийнявся за благоустрій храму і братських келій, побудованих ще за життя К. Хрущова, а також за закінчення будівництва трапезного корпусу з церквою.

25 жовтня 1881 головний храм обителі був освячений в ім’я великомученика Димитрія Солунського, а ієромонах Софроній став ігуменом. У 1895 році монастирський комплекс отримав закінчений вигляд.

У цей час монастир налічував 250 насельників і являв собою ціле містечко. Його територія, обрамлена цегляним парканом з башточками, була забудована храмами, двоповерховими житловими корпусами і безліччю підсобних приміщень. Всі будівлі з’єднувалися між собою тротуарами з вогнетривкої клінкерної цегли, уздовж яких росли липи, каштани, білі акації, фруктові дерева. В монастирі був водопровід, працювала лікарня для мирян з 10-ма кімнатами і аптекою, великий готель для паломників, різні майстерні, була богадільня для самотніх і літніх людей, а також тяжкохворих і інвалідів.

На південному схилі за стінами монастиря ріс великий фруктовий сад, посаджений ченцями, а в ньому – пасіка на 300 вуликів. По всьому саду були розбиті алеї з квітами і лавочками для відпочиваючих. У монастирських ставках хлюпалася риба, працювали ферми, молочний і цегельний заводи, водяний і паровий млини, крупорушки. Велике господарство не тільки забезпечувало братію всім необхідним, але і дозволяло вести обширну просвітницьку і благодійну діяльність. Монастир містив дві церковно-парафіяльні школи і вчительську семінарію, в якій навчалися переважно дочки священиків. Після закінчення семінарії їх направляли вчителями в церковнопарафіяльні школи. (У 1920 році ця семінарія була переведена в Охтирку і перейменована в педагогічне училище.)

70171461.jpg

З 1910 року на території монастиря стали влаштовувати для службовців, робітників монастиря і жителів навколишніх сіл релігійно-моральні читання з показом картин такого ж змісту, а монастирська бібліотека видавала населенню книги. До Різдва і Великодня бідняки отримували від монастиря продукти, а іноді навіть гроші. З дозволу настоятеля малозабезпеченим жителям Рясного відпускалися дрова і лісоматеріал для будівництва. Монастир будував церкви в сусідніх селах, здавав селянам за доступною ціною орну землю і сінокоси, а також давав можливість заробити. З 1888-го по 1920 рік щорічно проводився хресний хід з Великого Бобрика в Ряснянський монастир з чудотворною іконою, яку на Петра і Павла з такою ж пишністю несли назад до Великобобрицької церкви.

…Про колишню славу і велич Свято-Димитріївського Ряснянського монастиря сьогодні нагадують лише руїни одного з його храмів – Спасо-Преображенського. Ряснянці називали його «тепла церква», так як в підвалі цього лікарняного храму була калориферна піч. Монастир мав ще два храми: соборний – св. вмч. Димитрія Солунського (семикупольний) і трапезний – архистратига Михаїла. На дзвіниці було 13 дзвонів, головний важив 423 пуди (6768 кг!). А в 1902 році на ній встановили величезний годинник (шестерні – в людський зріст), бій якого був чутний на двадцять верст. З центром села монастир пов’язувала широка пішохідна дорога з дерев’яним ажурним мостом через ставок.

Але Ряснянський монастир не проіснував і сорока років. У 1920 році він був повністю розграбований і припинив своє існування. Монастирські землі розподілили між селянами, а в 1922-му в монастирських будівлях оселилася одна з перших в СРСР комун, імені Леніна, – близько сорока родин переселенців з Оренбурзької губернії бігли в Україну від голоду і бандитів. Комунари розібрали на цеглини храм Димитрія Солунського і дзвіницю, розбили унікальний баштовий годинник. У 1936-му в будівлі монастирського готелю відкрилася школа-десятирічка, ігуменський корпус віддали під сортовипробувальну дільницю, а чернечі келії – під квартири для жителів Рясного. Культурний центр села перемістився на територію колишнього монастиря. У приміщеннях трапезної церкви розмістився сільський клуб.

Під час війни в церкві архистратига Михаїла поновилася служба, але в лютому сорок третього за наказом голови сільради храм підірвали. Остання в тому сторіччі служба була відправлена в церкві Преображення Господнього в 1957 році, а в 1959-му храм розграбували.

Згадує уродженець Рясного, заслужений архітектор України Анатолій Іванович Дейнека:

– Для нас, школярів 40-х років, монастир був головним місцем перебування, можна сказати, рідною домівкою. Взимку топили буржуйки в промерзлих класах і писали бузиновим соком диктанти між рядками книг. У голодному 1946-му році з нетерпінням чекали обіду – в школі нам давали тарілку рідкого горохового супу. Тут же займалися спортом і художньою самодіяльністю, а влітку на території монастиря працював піонертабір. Колишній монастир ніколи не був для ряснян просто групою будівель. У всі часи – і до війни, і під час неї, і після – він залишався головним центром тяжіння, душею села, яке своїм добробутом було зобов’язане саме монастирю. Його білокам’яна огорожа з башточками, видна здалеку, створювала індивідуальний образ села. Навіть втративши своє первісне призначення, монастир довгі роки був візитною карткою всього Ряснянського краю.

Але життя не стояло на місці. У 1974 році в селі збудували нову школу і сучасний свиновідгодівельний комплекс. Виробничо-господарське значення монастиря поступово втрачалося, аж до повного припинення експлуатації його приміщень. Настали 90-ті – час, коли землі і приміщення монастиря, незаконно привласнені в 20-ті роки радянською владою, варто було б повернути Сумській єпархії.

– Це було б проявом громадянського обов’язку, патріотизму та елементарної порядності, – вважає Анатолій Дейнека. Однак керівництво КСП ім.Леніна розсудило інакше. Для нього монастирські будівлі були лише купою дармової цегли. І їх пустили під лом, залишивши на місці колишнього райського куточка зарослу бур’янами пустку.

За словами місцевих жителів, приводом для розбирання останніх споруд монастиря стала дивна пожежа в руїнах покинутої теплої церкви, що виникла влітку 1995 року і тривала три тижні. Мабуть, розбирання будівель і продаж цегли були визнані головою Ряснянського КСП кращим способом зберегти майно. І це при тому, що двома роками раніше в сільраду прийшла охоронна грамота, в якій говорилося, що уцілілий храм є пам’ятником архітектури українського бароко і підлягає охороні як історична цінність!

Влітку 2000 року з благословення єпископа Сумського і Охтирського Іова на місці зруйнованого Свято-Димитріївського собору був встановлений мармуровий хрест, а в кінці 2004 року було прийнято рішення про відродження Ряснянського монастиря. Єпископ Іов звернувся до колишнього головного архітектора Сумської області А.І.Дейнеки з проханням надати допомогу в реставрації збережених монастирських споруд, і Анатолій Іванович, всі ці роки душею вболіває про втрачену святиню, з радістю взявся за роботу.

Через кілька років при активній допомозі керівника сільгосппідприємства «Ряснянське» Юрія Вікторовича Цаплієнко на місці колишньої водокачки з’явилася церква з сімома келіями, територію монастиря привели в порядок, обнесли парканом, провели електрику, поставили металеві ворота. А в листопаді 2011-го в монастирі, що відроджується, з’явився перший священик – отець Сергій, корінний ряснянець. Настоятелем ж був призначений архімандрит Смарагд, намісник Свято-Миколаївського архієрейського подвір’я с.Миропілля. Обидва вони впевнені, що свята обитель відродиться і засяє колишньою славою.

Вже рік в монастирі кожний вівторок йде служба, а 13 травня на його території відбулася Божественна літургія під відкритим небом. За словами головного благодійника обителі Юрія Цаплієнка, його мрія – накрити куполом зруйновану церкву і встановити хрест, але зроблено це буде після того, як в монастирі постійно проживатимуть монахи.

Хоче бути корисним у справі відродження монастиря і архітектор Дейнека. Анатолій Іванович вважає, що в першу чергу потрібно відтворити хоча б частину монастирської огорожі з вежами, щоб відродити у людей візуальну пам’ять про святу обитель, відновити духовний зв’язок монастиря з населенням. До речі, отець Сергій стверджує, ніби на території монастиря закопано більше трьох мільйонів штук цегли, тієї самої, клінкерної, монастирського заводу, якої вистачило б, щоб відновити не тільки монастирську стіну, але і каплицю.

Каже отець Сергій:

– Все це сталося промислом Божим. Люди зруйнували, щоб потім покаятися в тому, що сотворили, і почати відновлювати. Щоб серце защеміло у кожного – ось для чого це зроблено. Своїми руками зруйнували – самі ж повинні і відновити. Монастир відродиться, потрібно тільки потерпіти. Це випробування для всіх жителів Рясного, в тому числі і для мене.

Ольга Щербак
http://shans.com.ua/index.php?m=nr&id=44375&in=400

P.S. Як повідомив нам ігумен Смарагд, 8 листопада, в День пам’яті Димитрія Солунського, в монастирі пройде всенощна, після чого там оселяться перші насельники. Ця дата і стане другим днем народження Ряснянського монастиря.

 

Джерело

: http://shans.com.ua/index.php?m=nr&id=44375&in=400

http://krasnews.at.ua/publ/kultura_i_svit/khto_mi_i_zvidki_mi/viprobuvannja_dlja_vsikh_i_kozhnogo/11-1-0-368
Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: