ЖИТТЯ, ЯК CПAЛAX

88921034.jpg

7 лютого 1985 року в ході бою під м. Айбак (провінція Самаганд) загинув рядовой, ст. механік-водій БМП, уродженець с. Глибне Сергій Миколайович Авраменко. На жаль, в силу різних причин не зміг викласти цей матеріал в день роковин загибелі Сергія, але думаю не пізно це зробити й сьогодні. Ця стаття за листами воїна-інтернаціоналіста з Глибного, була надрукована в газеті в лютому 1988 року. Тож даємо їй, як і всім іншим, що будуть далі з’являться як в рубриці «Краснопільські «афганці», так і в інших, друге життя.

Відходять у минуле роки, та час не спроможний забути ті події, які були характерні для минулого. Вони так потрібні для прийдешнього, вони потрібні для нас.

Ніхто у Глибному не міг передбачити, що юний механізатор Сергій Авраменко так швидко змужніє, на «відмінно» складе свій екзамен перед Вітчизною. Та у цьому не було нічого дивного, адже він виховувався на традиціях старшого покоління, постійно готувався до служби в Радянській Армії.

Після закінчення Глибнянської 8-річної школи С. Авраменко працював у місцевому колгоспі імені газети «Правда», згодом закінчив Краснопільське СПТУ. У тракторній бригаді хлопцю доручили трактор.

А через півтора року С. Авраменко був призваний на службу. Перед рідними, земляками він поклявся чесно служити Батьківщині. І Сергій не підвів їх. Перебуваючи у складі обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані, як і належить воїну-інтернаціоналісту, гідно ніс службу, але підступна куля душманів зупинила його серце на бойовому посту. За мужність, відвагу Сергія Миколайовича Авраменка посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

За менш ніж півтора року його служби, юнак надіслав додому понад шістдесят листів. Листи короткі, але всі вони хвилюють, бентежать, закликають людей до миру, щастя. Ось деякі з них:

«Добрий день, мої рідні!
Я перебуваю в Радянській Армії, зараз знаходжуся в навчальному підрозділі, вивчаю бойову техніку. Це так потрібно, адже техніка тут сучасна і її потрібно добре знати
Мої рідні мама, бабуся і брат Юрій!
Армія виховує людей. До неї треба кожному готуватися.
Мої справи йдуть добре. Приділяємо увагу фізичному загартуванню, політичній підготовці.
Брате, звертаюся до тебе. Обов’язково перед армією здобудь професію, добре себе поводь, допомагай матері. Коли повернуся додому, детальніше розповім про службу».

«Мої рідні!
Після закінчення навчання ми прибули для виконання доброї місії в сусідній країні. Це почесно для кожного воїна.
Сумую за вами. Пишіть, як ви поживаєте, які новини в селі. Мене цікавлять справи в тракторній бригаді, де працював. Знаю, що там трудяться в основному досвідчені люди. Але їх вік вже не молодий. Прийду з армії, обов’язково працюватиму вдома. Думаю і мої друзі поповнять тракторну бригаду. Впевнений, що нам допоможуть оволодівати роботою старші товариші. Я і зараз згадую Івана Григоровича Бруєва, який в усьому допомагав мені. Велике вітання йому. Передайте Івану Григоровичу, що я люблю землю, люблю чесно працювати. Як хочеться побувати на жнивах!»

«Рідна мамо!
Як поживаєте, чи не хворієте ви, всього вам найкращого. Прийду з армії, залишуся вдома, допомагатиму вам.
Вже небагато залишилося мені служити. Чекайте додому.
Ваш син Сергій».

О. КОБЗАР.
“Перемога”, 23 лютого 1988 року.

Його життя було коротке, але воно як спалах. Вічна пам’ять Сергію Авраменку.

Від сайту. Сергій Авраменко брав участь в багатьох бойових операціях. 7 лютого 1985 року на околиці одного з кишлаків неподалік м. Айбак, ведучи спостереження із своєї бойової машини, помітив групу душманів, що намагалися прорватися із району їх блокування. Сергій швидко зайняв місце навідника-оператора і прицільним вогнем зупинив противника. В ході бою отримав смертельне поранення. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в с. Глибне, одна з вулиць якого носить його ім’я.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: