Знайомтеся: Сергій Завалко

Сергію Завалко 24 роки. Журналіст, літературний оглядач. Дуже любить поезію і літературу в цілому. По можливості друкується у всеукраїнських і регіональних газетах, журналах і колективних літературних збірках.

Пропонуємо Вашій увазі вірші Сергія.

«Все зміниться»

Все зміниться. Не падай духом, друже,
Молися й вір – це дасть свої плоди.
Я й сам у собі впевнений не дуже,
І без віршів – як риба без води.

Все зміниться, надіюся, на краще,
Роки підуть, залишаться думки.
І от тоді ти зрозумієш нащо
Не відпускав коханої руки.

Все зміниться, хай років через сорок,
Та все одно прийдуть часи нові.
Мене, я знаю, точно вхопить сором,
А от за що – пробач, не розповім.

Ще буде все: і похвала й догани,
Пожовкнуть невідправлені листи.
Ти, друже, не руйнуй мости ногами,
Бо дуже важко потім їх звести.

 

«Давай перейдемо на «ти»»

Давай перейдемо на «ти»?
Давно ми вже більше, ніж друзі,
А я б не хотів у напрузі
Чекати прихід самоти.

Давай перейдемо на «ти»?
На Ви – уже якось незвично,
Та й нам залишився, фактично
Лише один крок до мети.

Давай перейдемо на «ти»?
Заскочимо разом на потяг,
Забувши всі речі і одяг.
Збудуємо нові мости.

Давай перейдемо на «ти»?
Без всяких «мабуть», чи «можливо»,
Єдине, що зараз важливо –
Від цілого світу втекти.

Давай перейдемо на «ти»…
«Зачарований»

Зачарований словом твоїм,
Не важливо: хвала, чи образа.
Я прошов би крізь сотню боїв,
Лиш би чути твій голос щоразу.

Зачарований зором очей,
Що синіші від синього моря.
Моя доля – це мій казначей,
Бере плату за те, що я поряд

Відчуваю, як дихаєш ти,
І стає спокійніше хоч трішки.
Якщо скажеш півсвіту пройти –
Я хоч зараз же вирушу. Пішки.

Зачарований я вже давно,
І природні усі твої чари.
Наше щастя нам зверху дано –
Там, де небо, де сонце і хмари.
«Зіграй»

Зіграй мені мелодію дощу,
Бо в ній є особливо сильні чари.
За всі гріхи себе я не прощу,
Нехай за мене все це зроблять хмари.

Зіграй мені мелодію сердець,
Що стукають в однаковому ритмі.
Можливо, не поет я, не митець,
Але завжди ховаю щось у рими.

Зіграй мені мелодію душі,
Таку тендітну, ніжну, милозвучну.
Для музики не знайдеться межі,
Тому зіграй, і, якщо можна, гучно.

Для кожного улюблений мотив
Звучить тоді, коли найбільше треба.
Зіграй мені. Зіграй мені. Бо ти
Завжди підносиш музику до неба.
«Невгамовні»

Ми невгамовні діти свого часу,
Загублені й забуті у юрбі.
Хтось, може, й розмалює сіру масу,
Але нашкодить в цей же час собі.

Жага до знань – це якось не по моді…
І якось не сучасно взагалі…
Думки давно пиляться у комоді,
Чи продані за гроші немалі.

Суспільство й особистість – різні речі,
Та кожен другий враз про це забув.
Свідомість вже готується до втечі,
Вона у цьому світі – це табу.

У музи руки вже від болю сині,
Та все одно вона йде до митців.
Життя – це як розпродаж в магазині,
Продасться все. Знайшлися б покупці.
«Ніч»

Заснуло місто. Впала тиха ніч.
Погасло світло в вікнах і віконцях.
Немає суперечок, протиріч,
Лиш срібний місяць в небі замість сонця.

Заснули всі. Не сплять лиш ліхтарі.
Стоять на варті, чи то на сторожі.
Вже дехто з них давненько постарів,
Залишились лиш погляди порожні.

Заснули люди. Тільки щось вгорі
Виблискує яскраво без упину.
Зоря передає привіт зорі,
А місяць їм підставив свою спину.

Ніч патрулює вулиці й двори.
Ще сплять усі: і бідні, і багаті.
Вже скоро час ранкової пори,
Та небо все ще в зорянім багатті…
«Очі»

Облиш слова. За тебе кажуть очі:
Великі, гарні, щирі і ясні,
А їх слова правдиві та пророчі
Щоночі чув я навіть уві сні.

Облиш слова. Поглянь мені у вічі.
Твій погляд дійсно створює дива:
З тобою щастя виростає вдвічі,
І радість також множиться на два.

Не треба слів, і не порушуй тишу.
В таких моментах голос все псує.
Твій погляд все розкаже і напише
Про щастя, яке відтепер – моє.

Не треба слів. Лиш погляд, очі, й знову
Я в них втону, не гаючи часу.
Так і знаходять долі спільну мову,
Закохані у вранішню росу.
«Потонем»

Давай потонем в морі почуттів?
До нас он навіть чайка прилетіла.
Ти ж так хотіла. Та і я хотів.
До інших нам не буде більше діла.

Яка весна…поглянь, яка весна!
Так квітне все, що аж тамує подих.
Не знаю зараз, та й тоді не знав
Куди мене несуть нейтральні води.

Застигло все. Тут тільки ти і я.
Нема нікого поблизу, в окрузі.
Ти ніжно шепчеш так моє ім’я,
І почуттями ми на злітній смузі.

Таке тепло іде від твоїх рук…
А голосок дзвенить неначе в казці.
Так тихо…чутно тільки серця стук.
Не треба слів…ми тонемо у щасті…

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: