НAPOДНI МECНИКИ

 

 

23555204.jpg

 

27 травня 1944 року при виконанні бойового завдання у тилу ворога був тяжко поранений і помер від ран Павло Іванович Швед, уродженець села Великий Бобрик. За мужність, відвагу, доблесть, проявлені в тилу ворога, партизана, сержанта П. І. Шведа нагороджено орденом Червоної Зірки, орденом Червоного Прапора його нагороджено посмертно. Тіло героя-партизана покоїться в м. Збараж Тернопільської області. Така стисла інформація вийшла в нашій газеті у травні цього року у рубриці «Ці дні в історії району». А через деякий час ми отримали листа з Великого Бобрика від Олександри Іванівни Грушевич – сестри партизана-розвідника. Так невеличка замітка переросла у більш детальну статтю.

«Ми завжди говорили про війну: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Вдячна вам і вашому колективу за те, що згадуєте про наших земляків в газеті «Перемога», не забули і про мого брата Павла Шведа.. Багато не повернулося з війни солдатів, коли читаєш про них в газеті, на очі навертаються сльози… Ви добре робите, вдячні вам, я думаю, вдячні вам і земляки.

Хочу розповісти про свого брата, який двічі десантувався в тил ворога в Україні для диверсій. Брав участь у рейді партизанського загону об’єднання М.І.Шукаєва в Західних областях України і в Польщі.

Після закінчення навчання в Москві у 1942-43 р. для диверсій в тилу ворога здійснив перше десантування 10 травня 1943 р., а далі Павло Швед вибув на Південно-Західний фронт у складі партизанської групи Григорія .Шарварка. За виконання бойового завдання був нагороджений орденом «Червона Зірка».
Далі було друге десантування Павла, після якого він чудом залишився живий. Командир транспортного літака «Дуглас», який мав наказ штабу партизанського руху при Військовій раді Воронезького фронту: висадити десантників на Кобижчанський ліс на Чернігівщині».

Завдяки листу Олександри Іванівни нам вдалося більш детально дізнатися про трагічні події тих серпневих подій.

У ніч із 2 на 3 серпня 1943 року група парашутистів-радистів, котра поспішала на допомогу партизанам у Кобижчанські ліси, бо якраз готувалася широкомасштабна операція з визволення Лівобережної України та стародавнього Києва, повинна була приземлитися в заданому районі. На одній із галявин уже палахкотіло багаття — умовний знак для літака.

Але тієї теплої серпневої ночі був дуже густий туман. Покружлявши в небі, командир подав команду на десантування. І заясніли в темряві білі куполи.
На світанку парашутисти зрозуміли, що приземлилися вони зовсім в іншому місці. Дістали карту.

— Ми поруч із селом Свидовець, річка Супій, — промовив Григорій Шарварок, старший групи. — До лісу, де партизани, верст із 20… Дочекаємося вечора, зв’яжемося з командуванням, доповімо. Адже недалеко звідси залізниця, яку пильно охороняють есесівці.

Ні, не судилося парашутистам потрапити до народних месників, бо вже з боку Бобровиці прямісінько на них марширували поліцаї. Річ у тім, що один із прибічників окупантів мчав верхи на коні якраз через те місце, де вночі приземлилися парашутисти, і вгледів білу матерію. Ну й швиденько в Бобровицю. Мовляв, так і так, треба діяти.

Жорстокий бій гримів до другої години дня, герої не бажали здаватися в полон. Загинули всі, окрім 19-річної Віри Ананьєвої. Вже пораненою вона підпустила німців на кілька метрів до себе і жбурнула гранату. Ворог відступив, але через годину знову пішов у наступ. Віра Ананьєва, стікаючи кров’ю, останню кулю випустила собі у скроню.

15273347.jpg

Тіла вбитих парашутистів жандарми та прихвосні-поліцаї скинули в неглибокий рів біля дороги в напрямку Свидовець-Бобровиця. Наступної ночі свидовчани присипали загиблих землею і поклали квіти.

Між тим четверо десантників із десяти приземлилися у різних місцях і з допомогою місцевих жителів дісталися до партизанського загону об’єднання М.І.Шукаєва, серед них був і Павло Швед, який брав участь у рейді Шукаєва по Західних областях України і в Польщі.

Виконавши своє завдання «шукаєвці» поверталися з польської землі в Україну, йшли з боями і крім регулярних частин вермахту, що відступали траплялися сутички з різними бандами. Саме під час сутичок з ними і дістав важке поранення командир диверсійного взводу Павло Швед. Товариші відправили його 25 травня 1944 року в місто Збараж, де на той час розташовувався госпіталь Червоної Армії, а 27 травня його вже не стало. Похований він у центрі парку м.Збараж Тернопільської області. Указом від 2 травня 1945 року посмертно його нагородили орденом «Червоного Прапора».

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/narodni_mesniki/16-1-0-615
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: