Укpaїнeць з Зeлeнoгo Клинy

 

 

40549680.jpg Заступнику голови «Горлиці» панові В’ячеславу Чорномазу – 40 років

Сьогодні, на велике православне свято Успіння Пресвятої Богородиці, коли впали густими покосами багаті хліба на широкі українські лани, прийшов ще зовсім юний ювілей до нашого пана В’ячеслава. В’ячеслава Анатолійовича Чорномаза, історика, науковця, не дивлячись на свій молодий вік – старожила українського товариства у Владивостоку, а головне – справжнього українця Зеленого Клину.

 

Жнива і у його рідному приморському селі Вєдєнка, що в Дальнєрєченському районі Приморського краю, а цього літа вони ще й збіглися з ювілеєм села. Будуть і тут свята, торжества, завітає і він сам до батьківської оселі. І, мабуть, як завжди, мовчазний, в якісь постійній задумі. Його думки і справді частенько линуть туди, на Батьківщину його предків, яку вважає своєю, рідною, за яку вболіває всім серцем! Заради якої, заради її справи, її іміджу, її пам’яті не покладаючи рук працює тут, на Далекому Сході.

 

Ми познайомилися з ним багато літ тому, коли в українській громаді Владивостоку відбувалася подія не другорядна – випускалися декілька номерів газети. Я працювала тоді в багатотиражці одного з велетнів судноремонту – “Дальзаводі». І завдяки нашому землякові і колезі по роботі Юрі Хоченкову попала в українське товариство, у якому вже тоді активно працював В’ячеслав.

 

Спілкування наше тоді було недовгим, а більш активно стали ми співпрацювати, коли з українського хору «Червона калина», який залишився без керівника, я ще з п’ятьма жінками перейшла в хор Анатолія Ульяновича Криля. «Горлиця» стала на якийсь час колективом, який об’єднав для спільної праці багатьох людей, а жорстока смерть нашого учителя і наставника Анатолія Ульяновича не тільки посиротила нас в одну мить, але й підштовхнула до активної діяльності. Здавалося, ми з такою жадністю хваталися за кожну нову справу, наче намагалися вгамувати нестерпну біль від втрати. Скільки води збігло за цей час! Скільки добрих справ ми встигли! Фестивалі наші вже не тільки стали традицією для наших земляків-українців, їх чекають всі жителі нашого міста. Проведений у 2007 році IV Далекосхідний фестиваль української культури «Наша дума – наша пісня» став для нашого регіону подією поки що неперевершеною, а проведення в рамках фестивалю науково-практичної конференції «Українські переселенці на Далекому Сході: історія та сучасність» відкрило ще одну цікаву сторінку фестивального руху, дало змогу прилучити до нього наукову громадськість, звернути увагу на таке виняткове явище, як наші земляки-українці на Далекосхідних теренах Росії. Звичайно, тут для В’ячеслава – широке поле діяльності, і на самій конференції, і після неї. А минулого року, коли ми провели другу таку конференцію, яка об’єднала більшість провідних вчених міста – істориків, етнографів, культурологів, розгорнулася ґрунтовна робота над тим, щоб видати матеріали цих двох конференцій.

 

Паралельно В’ячеслав працював над виданням своєї монографії. Напередодні ювілею В’ячеслава Чорномаза, 20 серпня в одному з театрів Владивостоку ми провели урочистий вечір «Побачення з Україною», де серед десяти українських книг, які вийшли за останній рік на далекому Сході – у Владивостоку і Хабаровську були збірник матеріалів двох науково-практичних конференцій і монографія В’ячеслава Чорномаза «Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.)». Ці два видання здійснено в рамках державної програми України по збереженню зв’язків з українцями, які проживають за межами України.

82809639.jpg

Минулорічний Приморський крайовий фестиваль «Солов’їна пісня» – це також наша пам’ять, бажання зберегти започатковану Анатолієм Ульяновичем Крилем традицію. Але ми розширили його новими напрямками. Це вже згадана конференція, і показ у фестивальному концерті національної української моди.

 

Звернулися до цієї справи невипадково, ми частенько на внутрішні наші заходи приходимо в наших вишиванках. Для кожного з нас – це символ України, це оберіг, це наша родинна пам:ять, краса і гордість наша. Ось і вирішили зробити спробу перенести народний стиль у повсякденне наше життя: чому б і не ходити у вишитій сорочці на роботу чи в гостину? Задумуючи показ сучасного одягу – з використанням народних мотивів, ми не підозрювали, що це стане такою захоплюючою справою, цікавою для людей різного віку. А коли на сцену вийшли в українському одязі цілими сім’ями, зрозуміли, що це і прикрашає, і об’єднає усіх нас. Серед тих, хто приймав участь в параді національного одягу була в повному складі сім’я Чорномазів – батьки Ірина та В’ячеслав, діти Тетяна, Степан та Софія, сестра Вячеслава Аня з сином Богданом. Вони показали закарпатську колекцію, яку майже від початку до кінця пошили власними руками.

 

А коли ми відкрили дитячу студію «Струмочок», першими учнями в ній стали саме діти Чорномазів, і почали вчити українську мову, маючи перед очима яскравий приклад свого батька, який самотужки освоїв українську, та ще й так, що йому може позаздрити багато із українців, які народилися, виросли і проживають в Україні, а рідну мову зневажають.

 

На серпневі останні дні випадають обжинки. Щедрий врожай у ці ювілейні дні й у нашого земляка – ще пахне свіжою друкарською фарбою його власна книжка, декілька його статей у збірнику також внесли вагомий внесок у вивчення питань заселення та проживання на далекосхідній землі наших земляків- українців. Ці два видання серед десятка інших, випущених за останній рік на Далекому Сході – у Владивостоку і Хабаровську, були представлені на презентації, яка відбулася напередодні Дня незалежності Украіни у Приморському крайовому театрі ляльок. А ще – десятки статей у найрізноманітніших виданнях в Україні, Канаді, інших країнах.

 

Вельмишановний пане В’ячеславе! Від української громади Владивостоку, від усіх, хто знає Вас у нашому краї, щиросердечно вітаємо Вас із 40-літтям! Хай нові літа приносять Вам радість знахідок, відкриттів. Щастя, благополуччя, добробуту Вам, Вашій прекрасній родині, Вашій дружині Ірині – справжній берегині сімейного тепла, Вашим чудовим діткам – Тетяні, Степану та Софії. Хай багатою і плідною буде Ваша творча наукова дорога! Хай щастить Вам доля на многії літа!

 

Тетяна ТКАЧЕНКО,

голова Центру Української культури Анатолія Криля «Горлиця» м. Владивостоку

gorlica.vl@mail.ru

 

Наша довідка: В’ячеслав Анатолійович Чорномаз – старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Владивостоцької філії Далекосхідного юридичного інституту МВС Росії, кандидат історичних наук, підполковник міліції, заступник голови Центру української культури «Горлиця».

 

На світлинах:

Українська родина Чорномазів: батьки В’ячеслав та Ірина, іх діти Софія, Степан та Тетяна.

Монографія В’ячеслава Чорномаза «Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.)».

Чорномази показують закарпатську колекцію національного одягу.

 

Джерело:

http://kobza.com.ua/content/view/3021/92/

Українець з Зеленого Клину

28.08.09, 01:08:25

 

Світлини з:

http://kobza.com.ua/content/view/2259/92/

http://kobza.com.ua/content/view/3021/92/

 

 

Джерело

: http://kobza.com.ua/content/view/3021/92/

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/ukrajinec_z_zelenogo_klinu/1-1-0-52
Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: