Cтaнoвлeння oxopoни здopoв’я Кpacнoпiльщини – 2. Кaдpи виpiшyють вce

s11743792.jpg
Колектив Краснопільської поліклініки

Поліклініка починається з реєстратури – місця, де спресована пам’ять про стан здоров’я населення села, міста, району. У амбулаторних картках записано скарги хворого, обстеження його лікарем, встановлення діагнозу захворювання з подальшим лікуванням. Моніторинг амбулаторних карток хворих може охарактеризувати загалом стан здоров’я населення, соціально-економічну, духовну обстановку, в якій воно живе. Якщо заглянути до архіву лікарні, до амбулаторних карток реєстратури одразу побачимо історію медичного закладу, дізнаємося про медичний персонал, який працював у той чи інший період. На жаль, довоєнна реєстратура, як і сам архів не збереглися.

У період німецько-фашистської окупації була знищена поліклініка з усім, що у ній знаходилося. Після визволення Краснопільщини від ненависного ворога було вжито невідкладних заходів для відновлення лікувальної мережі району, забезпечення надання медичної допомоги населенню. Зрозуміло, що зробити це у короткі строки було нелегко. Адже крім виділення приміщень під лікувальні заклади, треба було підшукати лікарів, фельдшерів, медичних сестер, санітарок.

У книзі наказів за 1943 рік за номером один від 20 серпня через якихось десять днів після визволення селища Краснопілля, записано, що відновлено роботу райлікарні. Цим же наказом, підписаним її головним лікарем Кузьміним на посаду терапевта призначено Марія Семенівна Карпенко, а фельдшером – Василь Іванович Кочура, акушерками – Лідія Павлівна Соколовська та Ніна Андріївна Булгакова. Наказом №6 від 20 листопада на посаду реєстратора прийнята Катерина Дмитрівна Мороз.

Незабаром почали діяти Краснопільська райсанепідстанція і дільничні лікарні. Так, Грязнянську дільничну лікарню очолив лікар Олександр Лаврентійович Букалов, Ряснянську Павло Федорович Жадановський, Мезенівську – Іван Григорович Заїка, Угроїдську – Христина Кіндратівна Трофімова, Славгородську – Володимир Васильович Мороз. Краснопільську РАЙСЕС очолив Іван Григорович Королевич. Наказом Краснопільського райздороввідділу завідуючою дитячою консультацією з 8 грудня 1943 року призначено Л.Н.Рудберг.

У перші дні і місяці після визволення району поширення набула епідемія малярії, висипного тифу, дизентерії, кору, скарлатини. Наказом райздороввідділу №37 від 24 січня 1944 року була утворена протималярійна станція, а завідуючим малярійним відділом з 20 лютого 1944 року призначений І.Г.Королевич. Оскільки епідемічна обстановка на Краснопільщині у повоєнний період була надзвичайно складною була введена посада районного епідеміолога. Довірено було очолити цю відповідальну ділянку лікарці Белі Іванівні Рейтер.

Але не лише від хвороб потерпало населення району, а й від страшних “сюрпризів” війни, від мін. Адже німці, відступаючи залишили безліч мінних полів. Окремі громадяни, обробляючи землю, наражалися на ворожі міни, отримували поранення від них і молоді люди, які з цікавості їх розбирали, щоб дістати вибухівку. Це, звичайно, призводило до тяжких наслідків, до непоодиноких поранень і навіть загибелі людей. Населення було серйозно попереджено про наявність мінних полів на території населених пунктів району.

s58297130.jpg
Софія Павлівна Янкова. 1941 рік

Під кінець 1944 та на початку 1945 року були створені загони по размінуванню мінних полів. У ці загони включалися і медичні працівники на випадок поранення надати медичну допомогу. Так, наказом від 30 квітня 1945 року медична сестра Софія Павлівна Янковау складі такого загону була командирована у Новодмитрівку до завершення робіт по розмінуванню тамтешньої місцевості.

Хірургічна мережа теж поповнювалася досвідченими кадрами, які проводили різні операції, навіть найскладніші. Так, у листопаді 1945 року хірургом райлікарні була призначена Серафима Василівна Бєлікова, а пізніше майстер хірургічної справи Андрій Прокопович Мовчан, якого люди старшого покоління добрим словом згадують сьогодні.

Мені ще фельдшером довелося працювати у Грязнянській дільничній лікарні, яка мала тоді 25 ліжок і обслуговувала села Чернеччина, Виднівка, Ясенок, Мозгова, Івахнівка, Думівка і Грязне. Деякий час довелося трудитися з лікарем О.Л.Букаловим і фельдшером П.П.Кіпоть, який, прийшовши у цю лікарню у листопаді 1945 року, пропрацював тут до кінця свого життя, не маючи жодних скарг від хворих, лише подяки. Петро Пилипович – з плеяди військових фельдшерів. Це була людина освідчена, обдарована та гуманна.

Ще раз повторюся, що то були нелегкі, я б сказав, жорстокі часи. Зберігся наказ №16 від 21 березня 1944 року згідно з яким за запізнення на роботу на 25 хвилин лікаря М.С.Карпенко на неї було передано справу до суду відповідно до Указу Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 року. Це непоодинокий випадок суворого покарання за порушення трудової дисципліни. Так, відповідно з наказом завідуючого райздороввідділом за №94 від 1 серпня 1946 року за порушення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 року за самовільну відлучку з роботи завідуючого райсанепідстанцією Сидоренка до роботи не допускати, а справу передати у народний суд. У архіві є наказ, у якому вказувалося: “вважати закінченим в основному, капітально відбудоване приміщення поліклініки після зруйнування в період війни і 18 жовтня 1947 року поновили у ньому роботу по прийому хворих, а у колишньому приміщенні поліклініки у зв’язку з епідемією висипного тифу розгорнути додаткове інфекційне відділення на 20 ліжкомісць”.

У перші повоєнні роки у районі активізувалося захворювання на туберкульоз як серед дорослих, так і серед дітей. У райполіклініці був відкритий тубкабінет, його першим лікарем була Марія Андріївна Яцеленко.

До тяжких в економічному плані післявоєнних років додала своїх примх погода. Небувала засуха у 1946 році обернулася у 1947 році голодом. Була введена карткова система на продукти харчування. Продуктові картки отримувала і райлікарня, яка видавала їх своїм працівникам. На фоні загального виснаження від голоду людей нещадно косила смерть від тифу і малярії. Були запроваджені подвірні обходи по виявленню таких хворих, а також вогнищ захворювання на висипний тиф, малярію, туберкульоз, інших інфекційних хвороб.

Робота медиків спрямовувалася на виявлення вогнищ малярійних комарів. Це в основному заболочені місця, яких у районі було чимало. У малярійну станцію було введено посаду лікаря ентомолога. Значну роботу по профілактиці цієї небезпечної хвороби провів помічник Василь Васильович Золошков. Він проводив активну протималярійні заходи по знищенню комарів та їх личинок. І це дало відчутні позитивні результати. З часом малярії в районі вдалося покласти край.

Поступово у райполіклініці заповнювалися вакантні місця лікарів різного профілю. Так, першим нервопатологом з 28 лютого 1948 року була Ела Наумівна Бурштейн, а дерматовенерологом Микола Олексійович Бакулін.

З 1947 року райздороввідділом керував лікар Іван Григорович Тимченко. У п’ятидесятих роках у ЦРЛ працювали головними лікарями Петро Никодимовичем Гиря, він одночасно був районним хірургомі завідуючим хірургічним відділенням, Михайло Юрійович Цейтлін, він був лор-лікарем, Марія Пилипівна Корпілова, яка працювала районним акушером-гінекологом, Іван Харитонович Бобошко, котрий завідував хірургічним відділенням, Михайло Олексійович Холод за фахом – хірург, Іван Митрофанович Панькевич – лікар-педіатр.

З цими іменами пов’язано формування мережі центральної районної лікарні, в тому числі після адміністративно-територіальних змін Краснопільського району і приєднання до Краснопільcької ЦРЛ лікувальних закладів Миропільської ЦРЛ. На цей період припадає робота хірурга Заброди, який потім виїхав до Києва, захистив докторську дисертацію і працював у лікарні ЦК КПУ.

У пам’яті жителів району збереглися імена і добрі справи терапевта Л.С.Величко, окуліста А.В.Панькевич, лор-лікаря О.Т.Скоромного, стоматологів Голубовських, фтизіатра П.Ф.Петренко, зубного лікаря Г.Є.Рудь, невропатолога Г.Г.Середи, педіатра А.Г.Бондаренко, терапевта Л.М.Остапенко, лаборанта З.Є.Ожиновської, рентгенолога К.А.Мохонька, завідуючих фельдшерськими пунктами Д.П.Макошенець та Л.Є.Пащенко, головного лікаря Угроїдської лікарні І.Г.Вінжеги, який, до речі, в Угроїдах робив хірургічні операції. Згодом Іван Григорович виїхав до м.Бєлгород, де працював головним лікарем обласної дитячої клінічної лікарні.

В.О.Панов заступив на посаду головного лікаря Угроїдської дільничної лікарні, прибувши з Донецької області із сім’єю. Розпочав будівництво і ввів у експлуатацію лікарню на 50 ліжок разом з амбулаторією та стоматологічним кабінетом. Після Угроїд Валерій Олександрович був переведений до Самотоївки на посаду головного лікаря місцевої лікарні. У Самотоївці йому довелося реконструювати приміщення під лікувальну амбулаторію з денним стаціонаром. Потім переводом В.О.Панов призначається заступником головного лікаря Краснопільської ЦРЛ, а невдовзі і її головним лікарем. З його іменем пов’язана робота по формуванню у районі районної лікарняної каси.

Однією з найбільших лікарських дільниць була і є Миропільська дільниця – наступниця Миропільської ЦРЛ колишнього Миропільського району. На той час головним лікарем Миропільської СДЛ був Марк Микитович Ткаченко, який до війни закінчив Московський медичний інститут. У роки Великої Вітчизняної війни він очолював один з евакогоспіталів, був офіцером, нагороджений орденами і медалями. Крім виконання обов’язків головного лікаря Марк Микитович практикував і як терапевт, і як рентгенолог. Багато сил і енергії він вклав у зміцнення матеріальної бази Миропільської СДЛ. У піднесенні авторитету колективу цього лікувального закладу значну роль відіграла акушерка Катерина Зайцева. Вона була не лише високопрофесійним медиком, а й активною учасницею художньої самодіяльності. Виступала не лише на сільській, районній, обласній, а й на столичній сценах. З цією лікарнею пов’язані імена головних лікарів Юрія Олексійовича Зінченка, Арсенія Адамовича Метелиці, Миколи Андрійовича Третяка.

А після Михайла Семеновича Черновицького головними лікарями Великобобрицької лікарні працювали Олена Романівна Вержиновська та Тамара Олексіївна Добридень. Після їх головним лікарем цієї лікарні прийшов працювати Анатолій Кузьмич Льотін, який приїхав до Великого Бобрика з Донецької області, де до вступу у медичний інститут деякий час трудився забійником вугільних шахт.

s73336683.jpg
Анатолій Кузьмич Льотін

Прибувши до Великого Бобрика працював терапевтом, налагодив роботу рентгенкабінету. Проводив активну пропаганду серед сільської молоді парашутного спорту. Як інструктор з цього виду спорту створив у селі групу парашутистів, куди входила і його дружина Любов Вікторівна Льотіна. У вихідні дні вони виїжджали на тренування до центру парашутного спорту в с. Михайлівна поблизу Сум. А згодом за спонсорської допомоги місцевого колгоспу і особисто за сприяння керівника господарства В. І. Швачича побудована двоповерхова лікарня за індивідуальним дипломним проектом В. І. Цюха.

Помітний слід у роботі Мезенівської лікарні залишило подружжя лікарів Лягушина Віктора Григоровича та Парфило Валентини Панасівни. Крім зміцнення матеріальної бази лікарні, ними чимало зроблено для поліпшення лікувально-профілактичної роботи серед дорослого і дитячого населення. Цей лікувальний заклад неодноразово нагороджувався Перехідним Червоним Прапором ЦРЛ та райкому профспілки медпрацівників.

Працюючи головним лікарем Ряснянської лікарської дільниці, В’ячеслав Петрович Антощук активно залучав молодь до занять різними видами спорту. Закоханий у легку атлетику і лижний спорт, він передавав цю любов юнакам і дівчатам. Саме з його подачі виріс рекордсмен з лижних гонок, майстер спорту Міжнародного класу, краснопільчанин Олександр Ушкаленко.

Жителі с. Чернеччина добрим словом згадують роботу лікаря О. М. Букалова, лікаря-терапевта Марії Федорівни та Віктора Григоровича Кириченко. М. Ф. Мороз після закінчення з відзнакою Харківського медінституту виконувала все те, що сьогодні повинні робити сімейні лікарі: вона працювала і як терапевт, і як акушер-гінеколог, і як окуліст, і як лор, займалася також малою хірургією.

s47253182.jpg
1964 рік. Дворічні курси медичних сестер Краснопільської ЦРЛ.

Переглядаючи амбулаторні карточки, перечитуючи в них записи, мимоволі згадував тих лікарів, які у свій час працювали у лікувальних закладах Краснопільщини. Були вони різними за характерами, віком, уподобаннями, стилем роботи, але всії їх об’єднувала любов до своєї професії, уболівання за здоров’я населення району.

s43463068.jpg
Михайло Олексійович Холод

Ось, наприклад, головний лікар Михайло Олексійович Холод після служби в армії закінчував десятирічку уже дорослим, а це в повоєнні роки було не рідкістю. Потім вступив до Харківського медичного інституту, закінчивши його з відзнакою, прийшов працювати в Краснопільську рай лікарню. Трудився хірургом, ортопедом, головним лікарем ЦРЛ.

Хірург Валерій Іванович Лазаренко після закінчення з червоним дипломом Київського медінституту, був направлений в Краснопільську ЦРЛ разом з дружиною, акушер-гінекологом Світланою Андріївною, яка теж з відзнакою закінчила цей медінститут. Працював Валерій Іванович хірургом, завідуючим хірургічним відділенням, районним хірургом. Це лікар від Бога. Він не лише майстерно робив операції, а й безпомилково встановлював діагнози, консультував хворих. Валерій Іванович був за крок до присвоєння звання «Заслужений лікар України». На жаль, зараз він разом з дружиною знаходиться на пенсії.

s88509697.jpg
Колектив Грязнянської лікарні (на фото зліва Д. Татаренко тримає сина Сергія – майбутнього лікаря)

Та й автор цих рядків, в 1950 році закінчивши Сумське фельдшерське медучилище з відзнакою, прийшов працювати фельдшером у Грязнянську лікарню. Попутно, у 1962 році, закінчив 10 класів Краснопільської школи робітничої молоді і отримавши атестат зрілості із золотою медаллю, в цьому ж році вступив до Харківського медінституту, який закінчив у 1969 році з відзнакою. Мав широкий вибір працевлаштування. Але він випав на Краснопільський район. Спочатку працював заступником головного лікаря, а потім головним лікарем рай лікарні. По моїх стопах пішов і син Сергій.

s69852156.jpg
Дмитро Олександрович Татаренко

Мені, як головному лікарю ЦРЛ, довелось спілкуватися з медпрацівниками, які повернулися з війни і працювали у лікувальних закладах району.

s03401495.jpg s02916992.jpg
Нона Пилипівна Чорнощок

Це – Нона Пилипівна Чорнощок, військова медсестра. Вона не лише професійно виконувала свої обов’язки, а й чудово співала, в тому числі романси та арії з опер. Без перебільшення заворожувала своїм співом всіх, хто її слухав.

Високим професіоналізмом і відповідальністю відзначалася медсестра хірургічного відділення Тіна Федорівна Якущенко, завідуюча Покровським ФАПом, учасник бойових дій Дмитро Петрович Макошенець, завідуючий Попівським фельдшерським пунктом Антон Павлович Бречко, до речі, інвалід війни. Обидва нагороджені бойовими орденами та медалями.

Не можна не згадати і тих працівників, без яких нормально функціонувати будь-який лікувальний заклад не може. Тривалий час головним працював головним бухгалтером Краснопільської ЦРЛ, ветеран війни Федір Костянтинович Іваненко, який у грізні роки Великої Вітчизняної війни охороняв і супроводжував на фронт ешелони з бойовою технікою, боєприпасами і продовольством, за якими полювали ворожа авіація і диверсанти.

Одним з перших водіїв рай лікарні був Микола Костянтинович Придатко. У роки війни він був танкістом. У серпні 1943 року М. К. Придатко разом з товаришами, воїнами-танкістами перебував на передовій у районі Новодмитрівки. Коли бійці піднімалися в атаку, то з дзвіниці Краснопільської церкви по атакуючих лавах наших солдатів німець відкрив щільний вогонь із крупнокаліберного кулемета. У цей критичний момент командир викликав до себе М. К. Придатка і дав бойове завдання: знищити вогневу точку, що сіяла смерть. Як розповідав Микола Костянтинович, їх танк непомітно дістався до цілі на відстань гарматного пострілу і влучним вогнем знесли дзвіницю церкви разом з німецьким кулеметником. Цим вони забезпечили успіх атакуючого стрілецького підрозділу. Він одним з перших своїм танком увірвався у Краснопілля по шляху Новодмитрівка-Ступівка. Далі його шлях проліг на Боромлю, Тростянець. Дякуючи мужнім танкістам, піхота з меншими втратами визволила Краснопілля, Чернеччину, Виднівку.

Багато років сумлінно працював завгоспом Миропільської лікарні І. Т. Христофоров, який нині живе у Запсіллі, за мужність і героїзм під час воєнного лихоліття він нагороджений бойовими орденами і медалями. У мирний час до них додалися відзнаки за старанну працю.

За часів роботи на посаді головного лікаря ЦРЛ Івана Митрофановича Паньковичау районі були відкриті перші молочні кухні, а у Краснопіллі дитячі та дорослі територіальні дільниці та перше дитяче відділення.

За участі районного фтизіатра П. Ф. Петренко запроваджена піркетизація дітей та флюорографічне обстеження дорослого населення. Велика у цьому заслуга рентгенолога К. А. Мохонька та працівників райсанепідстанції.

Біля витоків швидкої допомоги, її формування стояли головні лікарі райлікарні Михайло Олексійович Холод та Іван Митрофанович Панькевич. Першими фельдшерами відділення «швидкої допомоги» були Лідія Сергіївна Лебедєва та Микола Олександрович Модін, котрий в роки війни перебував на фронті, був санінструктором. Пісдя демобілізації в 1950 році екстерном здав державні випускні іспити у Сумському медучилищі, одержав диплом фельдшера, працював у Краснопільській ЦРЛ мед статистиком, а потім, при формуванні відділення «швидкої допомоги» прийшов працювати сюди на посаду фельдшера.

Значний вклад у санітарне благополуччя району зробили головні санітарні лікарі Михайло Пилипович Диндарь, Іван Григорович Висторопець, Олексій Миколайович Бойко. Останній господарським способом побудував приміщення Краснопільської райсанепідстанції, зміцнив її матеріально-технічну базу та кадровий потенціал.

О. М. Бойко після закінчення Харківського медінституту з відзнакою був направлений до Краснопілля лікарем-епідеміологом, а потім став головним лікарем райсанепідстанції. Тут він знайшов свою долю: одружився зАнастасією Кирилівною Бойко, акушеркою рай лікарні, яка, до речі, без відриву від виробництва закінчила Краснопільську школу робітничої молоді із срібною медаллю і в цей же рік вступила до Харківського медінституту, який закінчила у 1969 році. Анастасія Кирилівна тривалий час працювала акушером-гінекологом Краснопільської ЦРЛ, працює й нині, хоча вже давно перебуває на пенсії. Через її руки пройшли тисячі жінок, які пізнали радість материнства. Приклад Олексія Миколайовича і Анастасії Кирилівни наслідували їх діти: донька Алла працює в одній із лікарень м. Бєлгород, а син Юрій акушером-гінекологом у Харкові.

Останні роки Краснопільську райсанепідстанцію очолювала Н. С. Конотоп, яка пропрацювала головним лікарем понад 20 рків.

На всіх етапах розвитку лікувальної мережі Краснопільщини колективи закладів охорони здоров’я крім вірності клятві Гіппократа і беззастережного її виконання брали активну участь у суспільно-корисних справах району. Це і надання шефської допомоги колгоспам, і активна медико-просвітницька робота серед населення та учнівської молоді, і культурно-мистецька діяльність. У Краснопільській ЦРЛ увесь час функціонував колектив художньої самодіяльності, який виступав на різних конкурсах і фестивалях районного і обласного значення. Ця традиція продовжувалася з року в рік прийдешніми поколіннями медпрацівників.

s90079444.jpg

Кадри вирішують все: так було і так буде. Серед медпрацівників району чимало за багаторічну сумлінну працю нагороджені нагрудним знаком «Відмінник охорони здоров’я». Це Марк Микитович Ткаченко, Григорій Григорович Рудь, Федот Васильович Крючко, Любов Єгорівна Пащенко, Михайло Олексійович Холод, Микола Олександрович Мартинюкта інші.

Ми, ветерани, сподіваємося, що молоді медики свято зберігатимуть і примножуватимуть славні традиції і здобутки старшого покоління, впишуть яскраві рядки в історію розвитку охорони здоров’я Краснопільщини.

Д. ТАТАРЕНКО,
лікар райлікарні, ветеран охорони здоров’я та Великої Вітчизняної війни.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: