Дo 375-piччя Кpacнoпiлля. CEЛЯНCЬКI ВIЙНИ
Слобожани, у своїй більшості, були землеробами. В часи масового заселення утворювалися різні форми феодального землеволодіння, з якими перепліталася і вільна займанщина українських переселенців.
Різними шляхами, але головним чином шляхом займанщини, у нас на Краснопільщині почало утворюватися дрібне козацьке володіння з спільним користуванням різними угіддями. На заїмках будувалися двори, розводили сади, городи. У той час, як всередині полкової округи старшина і деякі козаки часто наділялися землями урядом, залежно від рангу на основі четвертного права, існувало і звичаєве право займанщини, яке вільне населення нашого краю здійснювало явочним порядком, а уряд змушений був визнавати його і санкціонувати своїми розпорядженнями і грамотами.
При наявності чисельності вільних земель кожен переселець, що приходив сюди, захоплював собі стільки землі, скільки міг обробити. Займанщина була одним з найбільш розповсюдженим і дієвим способом виникнення земельної власності не тільки ХVІ та ХVІІ століттях, але й пізніше.
Займанщина здійснювалася окремими особами, сімейними групами, общинними групами, які носили побутові назви – «товариство», «громада». Землі займалися інколи кількома поселеннями або декількома общинами разом.
Оскільки територія нашого краю була складовою частиною Московської держави, то цілком закономірно, що з перших років її масового заселення існувало землеволодіння військовослужилих людей, які з часом перетворювалися у спадкове вотчинне землекористування.
Уряд жалував землі українським поселенням і російським служилим людям на цілі міста і села. При будівництві визначався кількісний склад його служилих людей нашого Краснопіллі (біля 500-1000 чоловік) і відповідно цьому відводилась певна площа землі з визначенням кількості четей для кожного служилого.
Жителі Краснопілля зверталися з «чолобитною» до царя про видачу їм виписки із «строительной книги» на їх «поместные земли», біля 1680 року із Розрядного приказу була видана «отказная грамота» на «поместные земли».
Серед населення значного поширення набули різні промисли, а серед них – винокуріння. Після масового заселення Слобожанщини він був занесений сюди переселенцями. Такі продукти, як горілка, мед, пиво у нас в той час мали значний попит. До того ж такий напій, як горілка, було зручно й економно перевозити в барилах на великі відстані. Ця обставина й сприяла поширенню гуральництва та броварництва в нашому краї. Цим займалися цілі сім’ї, про що свідчать прізвища, успадковані від заняття цими промислами: Винокур, Пивовар, Шинкаренко і т. д.
Умови для розвитку цього промислу були не однакові для різних груп населення в різні часи. З 1669 року Московський уряд декілька разів то накладав, то скасовував податки на гуральництво та броварництво.
Однак, очевидно, в містах слобідських полків і зокрема в Краснопіллі, прийшлі відкупщики знову порушували права і пільги, надані жителям цих полків – інакше не можна пояснити тих обставин, що 28 лютого 1694 року тими ж царями – Іоанном і Петром була видана грамота, якою стверджувалися права і переваги, надані царем Олексієм Михайловичем жителям Сумського полку:
«…во всех городах мельницами и всякими промыслы, шинками и кузнецами, и лавками, и рыбным ловлям, и всякими заводы, и котлами владеть и промышлять беспошлинно, вместо нашего великих государей, нашего царского величества, годового денежного жалования… и с тех промыслов служить полковую службу без нашего царского величества жалования».
Українські козаки на Придністров’ї користувалися правом безоброчно варити горілку, мед і пиво і безмитно торгувати ними. Прибулі в наш край переселенці на новому місці намагалися «черкасскую обытность» зберегти за собою і на Слобожанщині. А в Росії гуральництво знаходилось у віданні казни. Уряд дозволив займатися цим промислом вузькому колу людей із зобов’язанням постачати горілку в «государевы» шинки, він віддавав варіння горілки і її продаж на відкуп різним особам. Уряд намагався зберегти цей порядок на Слобожанщині, в зв’язку з чим поміж переселенцями і місцевими воєводами виникла боротьба.
В розвитку торгівлі важлива роль належала ярмаркам. У Краснопіллі ярмаркова торгівля розпочалася в другій половині ХVІІ століття. По документах канцелярії Слобідсько-Української губернії від 1779 року про ярмарки на Слобожанщині та інших документальних даних місцеві ярмарки можна характеризувати як великі, середні, малі.
Великих ярмарків в західній Слобожанщині було 6, середніх – 10 (в Краснопіллі не було ні перших, ні других). З документів 1780, 1799 років довідуємось, що малих у Краснопіллі було 3 (для відому доповнимо, що малих ярмарків було в Миропіллі – 3, в Пушкарному – 3, в Славгороді – 1).
Цікаво, що і в ХVІІ столітті заохочувалася здача металобрухту. У 1674 році через Бєлгород у Москву було відправлено чимало металобрухту з битих дзвонів мА мідних пищалей, які були зіпсовані. В обмін на цю мідь були доставлені вістові дзвони для Сум, Білопілля, а також для Краснопілля.
Важлива роль в товарообміні і взагалі в торгівлі відігравала кримська сіль. З ранньої весни до пізньої осені йшли з Криму чумацькі валки від 10 до 100 возів, навантажених сіллю.
В нашому краї майже всі служилі люди нижчих розрядів з труднощами переносили умови служби і виконання різних повинностей. Господарство у них в більшості випадків було типово-сільським, тобто помісним господарством, яке складалося з одного двору.
Поміщицькі «піддані» складали в Краснопіллі основну масу кріпаків. Розповсюдженим способом закріплення селян було залучення землевласниками на своїй землі переселенців. У 1732 році в Сумах знаходилась «Комиссия учреждения слободских полков». Вона встановила, скільки військовим чинам належало мати кріпаків.
Рядові козаки змушені були працювати не тільки для військових потреб, але відбували різні повинності і на користь козацької старшини: возили їм сіно, дрова, працювали погоничами. Селяни, посилившись на землях духовенства і козацькі старшини, почали відбувати «послушенство» своїм полем.
Указом від 3 травня 1783 року юридично запроваджено Катериною ІІ кріпосне право на Слобожанщині, було знищене останні залишки її політичної автономії.
Василь Ямпольський – відставний поручик, володів 255-ма душами, а таємний радник Сенатор і різних орденів кавалер князь Яків Петрович Шаховський мав 100 душ; полковник Федір Полозов у селі Єфремівці (Успенці) і в інших місцях – мав 259 душ. Селянами-кріпаками володіли поміщики і в інших населених пунктах Краснопільської волості.
Селяни-козаки, які у вільний від землеробства час займалися промислами, за право користуватися якими платили «денежный оброк и пошлину в государеву казну». Непомірні податкові утиски приводили до розорення бідних козацьких господарств. Зате збагачувалися вищі чини.
Збір податків покладався то на воєвод, то на виборних голів. Ці відповідальні особи зібрані податки відправляли за призначенням. Такі податки були відомі під назвою «Оброк в государственную казну». Оброк був грошовий і натурою. Грошовий оброк збирався за право користування промислами і торгівлею.
Другою статтею оброку був хлібний податок, він збирався, головним чином, на утримання полкового війська. У 1686 році хлібний податок брався «по полосьмины ржи и по полосьмины овса». Інколи цей податок збирався з жителів житньою мукою. На годівлю полкових коней із жителів збиралося сіно. Для перевозу хлібних запасів, а також сіна, бралися ще й підводи з візниками.
У першій половині XVІІ століття селяни дедалі частіше відмовлялися виконувати обтяжливі феодальні повинності, переходили в підсусідки, переселялися в інші місця, втікали в місцевості, де феодальний визиск був менший.
Озброєні ватаги втікачів нерідко вступали в сутички з вартою і силоміць проривалися в райони, де феодальний гніт був дещо слабший. Однак і там вони потрапляли в залежність від феодала.
Хочемо подати деякі документи, які стали унікальними, про податкові утиски селян і вжиття заходів по запобіганню втеч селян від своїх володарів.
В «Экстракте о слободских полках 1734 г.» говориться.
«Об оддаче в слободские полки таможенных и кабацких и мостовых зборов и о небытны великороссийским откупщикам» (подаємо мовою оригіналу):
В сообщении с кабынета Ее Императорского Величества… 3) …за прописью дьяка Андрея Великие государи указали по челобитию их сумского полковника Андрея Кондратьева отдан им и сумскому полку старшине и козакам на откуп сумского полку в городах в Суме, Лебедине, в Судже, в Мирополье, в Краснополье по Белополью таможенный сбор и питейную прибыль из наддачи во все без перекупки против их братья Охтырского и Харьковского полков, а откупу им платить указано на Москву в приказ великие России в январе месяце по все годы с Сумина по 94 рубля по 25 коп., с. Мирополья по 20 руб. по 49 коп., с Краснополья по 9 руб. по 57 коп., с Суджи по 19 руб. по 78 коп., с Лебедина по 10 руб. по 87 коп, с Белополья по 6 руб. по 45 коп., да пошлин с рубля по 10 денег и того 8 руб. всего платить по Москве в приказе великие России откупных денег непошлинными деньгами по 160 руб. по 39 коп. за сверх того наддачи по 30 руб. по 61 коп…»
Цікаво ознайомитись з донесенням сотника В. Ямпольського, в котрому згадується Краснопілля, Михайлівка, Охрімівка (Успенка) у зв’язку з втечею його підданих:
«Всепресветейшая державнейшая великая государыня императрица Екатерина Алексеевна, самодержица всероссийская, государыня всемилостивейшая, доносит Сумского полку сотник Василий Григорьев сын, Ямпольский. А о чем мое прошение, тому следуют пункты:
1. В силе в.и.в. опубликованных указов переход с места на место к казакам, их свойственникам и подпомощникам, також и владельческим подданным малороссиянам под немалым штрафом запрещен.
2. Минувшего же апреля 20 дня сего 1765 г. без бытности людей в доме, Сумского уезду, Краснопольского уезду помещиков подданные деревни Поповки (тепер Лозова) оставного обозного Сергея Савикова – Василь Дьяченко, Семен Шевченко, Кондрат Вороненко, Григорий Колесниченко, деревни Видневки сотника Ивана Романова – Петр Кузьменко, Павел да Григорий Ткаченки, Потап Зайцев, Спиридон да Моисей Шевченки, Омельян Иваненко, Алексаей Колесниченко, Сумского Успенского монастыря деревни Чернетчины – Осип Якущенко, Осип Самойленко да Караснопольской сотне козак Федор Куринный с сыном Иваном. Иван Сахно, он же и Куренный, наехав Краснопольского уезду в деревню мою Веселую во многолюдстве с копьи, дубьем, с косами неведомо и с какова умысла, либо с чиево согласия, пришел разбойнически в состоящий в оной деревни Веселой дом и разоряя оной совсем, в то время когда оной деревни Веселой подданные мои восемь семей в 29 душах намерены было с подданства моего неведомо куда идти, заарестован был их скот, дабы их от того входу удержать. Отбили оной скот и забрав находящегося тамо в амбарах хлеба: пшеницы ярой 20, ячменю 10, овса 5 да гречихи 9 четвертей, и тех подданных моих показанное число 8 семей, в 29 душах, забрав же совсем их животы, с оной моей деревни верств за 20 выпроводили, а хто именно, при сем сообщаю реестром.
Да притом же подданных Ивана Близнюка, Андрея Середы с показных азарщиков вышепоказанные Василь Дьяченко, Кондрат Вороненко, да Осип Якущенко, да Иван Сахно забрав 25 колодок, челы подотвозили в свои домы, которые и ныне у них находятся.
О чем во всем вышеописанным, как о разорении моему дому, так и выводе по данных моих, могут засведетельствовать под крестным целованием реченный моей деревни Веселой подданные Степан капинос, Алексаей Вовченко, Никита Петренко да Андрей Плескач. Те же вышедшие подданные мои не заплатили на 764 и нынешний 765 годы как провиантских и фуражных, так и на содержание Слободского гусарского полку, через то мне, как за розарение моего дому и в забрани хлеба, так и за вывоз реченных подданных моих, последовала огорчительная и несносная обида.
3. Ныне ж я уведолмлен, что с тех подданных Близнюк, Ткач, Середа, Зайченко, Яременко, Щербаченко да Середенко, всего в 24 душах, ныне жительствуют в Ахтырском полку в деревни Поповки за сотенным Михайлом Манойленком, а Кирилл Зайченко з детьми в пяти душах в деревни Куплевахи за сотником же Иваном Грановичем. Хотя ж я, именованной о присылке оных на прежнее жилище и требовал неоднократно, токмо никакова успеху не получил, по сверх того, и посланных от меня к требованию к возвращению на прежнее жилище непотребными словами бранили, а при том, ежели впредь буду оных подданных требовать прибить до полусмерти.
На тех же выходцев смотря, и другие подданные вознамерились уже разойтись с моего подданства, с которых с села моего Михайловки подданные мои Григорий, Дмитриев сын Ткаченко с сыном Григорием соишел Краснопольского уезду Хотмыжского монастыря в деревню Вязовою, а Петро Святый с сыном Филиппом того же монастыря в с. Колотиловку, Марко Гонтар с сыном Василием полковника Полозова в деревню Охремовку, а Сидор Дворник с детьми Денисом, романом да Сергеем безвестно.
И так, самим действом исполнит совершенно выход, то в силе в.и.в. именных указов, требуемых подлежащих как провиантских, так и на содержание Слободского гусарского полку подушных денег, взыскать будет не из кого, а ежели паче чаяния с меня, вышеназванного, требовать будут, могут сие требования привести к разорении и нищеты.
И дабы в.и.в. повелено было оно мое доношение в Сумской полковой канцелярии принять записать, а в сообщении в Ахтырскую полковую канцелярию о высылке по приложенному при сем реестру на прежнее жилище, подданных моих Григория Ткача с товарищами.
Всемилостивейшая государыня, прошу в моем прошенни решение учинить».
На початку серпня 1670 року кілька повстанських загонів вирушили з-під Царицина на Слобідську Україну, де організаторами повстання були найближчими соратниками Разіна. Визначну роль у повстанні відіграв полковник Острожського полку Іван Дзиновський, який ще в 1668 році домовився про спільні дії. Протягом цієї осені 1670 року більшість міст Слобожанщини було охоплене повстанням.
Від отамана Олексія Хромого з Харківського полку ходили посланці, розносячи «прелестные письма» із закликом до повстання по всій Слобожанщині. Поширювалися такі відозви і в Сумах.
Широкий відгук серед народних мас нашого краю знайшла селянська війна під проводом Омеляна Пугачова, яка була найвищим проявом боротьби з царизмом. Про участь селян нашого краю і покарання учасників цієї війни дізнаємося з Указу від 9 січня 1775р. Наведемо уривок з цього документу:
«…отправлено из Царицына 19 человек. С того числа как в списке отмечено, бежало 2, померло 4. Кормовых же денег, коих всех употреблено – 23 рубля 26 копеек. О Острожская провинциальная канцелярия 23 числа минувшего декабря присланным в губернскую канцелярию рапортом объявляет, что в канцелярию Павловской крепости оных малороссиян их Хоперской крепости прислано 13 человек, а царинцынский отводец Сапожников в тут канцелярию Хоперской крепости объявил, что из оных малороссиян в пути померло 6 человек, а затем остались налицо семь, а именно: Семен Андреев сын, Кунденко; Роман, Иванов сын, Соложенко, Андрей, Антонов сын, Полтавченко, Кирило, Корнеев сын, Гаркавенко, Игнат, Павлов сын, Чигиринченко, Кондрат, Ефремов сын, Криворученко, которых в губернской канцелярии допрашивали показали, что они лжесведетельствовали: кунденко – Сумской провинции Миропольского комиссарства, помещика секунд-майора Ивана Зарудного с. Закобылья подданный, а с прежнего жилища отлучился в 1772 г., в апреле с данного от Мропольского комиссарства годовою покормежною на Ялтан для зарабатывания, где и находился до захвачения в прошлом 1774 г., в злодейскую Пугачева толпу, в коей только был две недели при волах, а по разбитии той толпы взят в Царицын под караул.
…в приложенной при рапорте господина полковника Цыплетаева с пунктов, выписанных с ордера от его сиятельства господина генерал-аншефа и кавалера графа Петра Ивановича Панина, данного сентября 18 числа господину генерал-порутчику и кавалеру Суворова копий, в 13 пункте написано: оставшихся всех без изъятия пересечь жестоко плетьми и у пахарей, негодных в военную службу, на всегдашнюю память злодейского их преступления урезать по нескольку у одного уха, потом всех пахарей, наказанных на тем, утвердить целованием креста и евангелия в возвращение себя в должную верность и безмолитвенное повиновение законной своей государыне и в послушание учрежденным от е. в. Начальникам и собственным помещиком.
Распуская оных, с пашпортами уездов их в канцелярии приписывается, что они их по домам разослали, и отправлять партиями на канатах гораздо небольшими, снабдевая оных на проход до недальных мест в натуре хлебами, а до дальних мест деньгами с письменным требованием от уездных канцелярий, чтоб те деньги с их жилищ в казну возвращены и в приход записаны были.
Приказами из означенных малороссиян: Семена Кинденко – в Сумскую, Романа Соложенка и Андрея Полтавченка – в Острожскую провинцыальные, а Данила Криворутченка – в малороссийскую Черниговскую полковую канцелярию отправить при указах по караулом обывательским от места до места…»
Л. ДІДОРЕНКО.