EКOНOМIЧНE ЖИТТЯ НA КPACНOПIЛЬЩИНI В ПOPEФOPМEННИЙ ПEPIOД У XIX cт. 3. МAНУФAКТУPA НA КPACНOПIЛЬЩИНI

3. МАНУФАКТУРА НА КРАСНОПІЛЬЩИНІ

Мануфактура виникла, як відомо, врезультаті підпорядкування ремесла і домашньої промисловості торговельному капіталу. На Україні мануфактура з’явилася в умовах кріпосництва на початку 18 століття і панувала до середини 19 століття. У 19 столітті мануфактура була поширена у виробництві сукна, полотна, шкіряних та інших виробів широкого вжитку. На Краснопільщині це була вотчино-посесійна мануфактура.

Взагалі, під час реформи переважну більшість промислових підприємств на Слобожанщині становили мануфактури. Чимало підприємств перебувало на стадії дрібного товарного виробництва.

В перші пореформені роки суконні та полотняні мануфактури розвивалися повільно, а то й зовсім припинили своє існування. Це, насамперед стосувалося вотчених мануфактур (як от у Великому Бобрику, наприклад), які до реформи базувалися на дармовій праці кріпаків. Цукрові й деякі інші підприємства, долаючи труднощі перехідного періоду, вступали в стадію капіталістичної фабрики.

У середині 19 століття на Краснопільщині промислові підприємства , що являли собою вотчину мануфактуру, працювали на переробці сільськогосподарської сировини, мали невелику потужність і в основному базувалися на дешевій праці кріпаків.

Ось дані за 1862 рік. Гуральні давали продукцію: в с. Глибному – на 27245 крб., в с. Гречанівці – на 17600 крб., в с. Виднівці – на 5824 крб., в х. Наумівському – на 15000 крб., в с. Олександрівці – на 8224 крб., в с. Рясному – на 29906 крб., в х. Стрілки – на 94549 крб., в с. Угроїди – на 23110 крб., в с. Успенському – на 3759 крб.
Працювати почали цукроварні. Так, давали продукцію вони в с. Мезенівці на 2381 крб., в с. Славгород на 15900 крб.

В «Памятной книжке Харьковской губернии на 1865 год», говориться, що цукроварні «Замечательнейшие по цехуустройству в ВеликомБобрике Ротермунда и Вейсса в Славгороде князя В. В. Голицына».

До речі, Великий Бобрик був неабияким промисловим центром нашого краю. В селі працювали: цукровий, чавуноливарний заводи, ремонтна майстерня, мукомельня, бавовняно-прядильна фабрика, суконна мануфактура, дігтярня, в 80-х роках запрацював лісопильний завод, над селом махали крилами 16 вітряків, була цегельня.

А от в Ряснянському монастирі були: молокосирзавод, паровий млин на 2 постави, сукновальня з 12-ма ступами, два водяних млини, цегельня.

Цегельні працювали в Миропіллі, Грязному, в Тимофіївці була лісопильня, в Криничному і Великій Рибиці поширювалось виробництво селітри, а в Криничному, крім того, запрацював вапняний кар’єр.

Поширювалась кількість гуралень, запрацювали вони в Тур’ї, Мар’їно, Малому Приколі. Ось деякі дані про наявні промислові підприємства та їх власників наприкінці 19 століття.

1. Гуральні: в Гречанівці(Преображенське) Подольської Анастасії Ягорівни; в Гречанівці – Подольської Людмили Михайлівни; в Наумівці – Кокорекіної Ганни Григорівни.

2. Спиртоочисні : в Гречанівці – Подольської Людмили Михайлівни, в Наумівці – Кокорекіної Ганни Григорівни.

3. Мукомельні: в Грязному – спадкоємців Вейсса В. Ф., в Мезенівці – товариства цукрозаводу, в Славгороді – спадкоємців князя В. В. Голіцина, в Гречанівці – Подольської Людмили Михайлівни, в Гречанівці(Преображенське) Подольської Анастасії Ягорівни, в Глибному – Василя та Івана Дмитровичів Монахових; в Наумівці – Кокорекіної Ганни Григорівни, у Великому Бобрику – товариства цукрозаводу, в Барилівці – Соломакіна Олександра Семеновича, в Миропіллі – Білогорського Миколаївського монастиря, у Великому Бобрику Апраксіної Марії Дмитрівни.

4. Цегельне виробництво: в Рясному – монастиря, в Угроїдах – цукрозаводу, в Грязному – спадкоємців Вейсса В. Ф., в Гречанівці – Япцева, в Славгороді – сільського товариства, в Мезенівці – цукрозаводу, в Краснопіллі – сільського товариства, в Краснопіллі – Батюка Андрія, в Успенському – Ряснянського монастиря, в Успенському – Придатка Івана, в Успенському – Придатка Григорія, в Успенському Архипенка Митрояана Івановича, в Семенівці – Поросякіна Павла Миколайовича, в Славгороді – спадкоємців князя Голіцина В. В., в Наумівці – Кокорекіної Ганни Григорівни, в Глибній – Монакова, в Корчаківці – Балашова Андрія.

5. Виробництво вапна й цементу: в Барилівці – Барятинського Віктора Івановича, в Криничній Глуховцева Володимира Васильовича, в Запсіллі Христофора Микола Петровича.

6. Бондарня: в Гречанівці – Подольської Анастасії Ягорівні Звичайно, це не повний перелік промислових підприємств і то здебільшого тих, котрі розташовані на півдні району. Та підприємства ці були невеликі, на них нараховувалась невелика кількість робітників, котрі були за своїм походженням, становищем, зв’язками звичайними селянами із свідомістю дрібного землевласника.
Л. ДІДОРЕНКО.

ДАЛІ БУДЕ.

Початок тут:
ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ НА КРАСНОПІЛЬЩИНІ В ПОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД У ХІХ ст. 1.ПРОМИСЛИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-48

ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ НА КРАСНОПІЛЬЩИНІ В ПОРЕФОРМЕННИЙ ПЕРІОД У ХІХ ст. 2.СЕЛО КРАСНОПІЛЬЩИНИ
http://krasnews.at.ua/load….-1-0-49