ICТOPIЯ ШКOЛИ c. CЛAВГOPOД. Чacтинa пepшa.

 

Далекі минулі століття… Десь там зародилися перші поселення на наших землях… В 1640 році татари намагалися завоювати багату, розкішну місцевість. Три рази підходили до міста Вільний Курган, але кожного разу були відкинуті. Такі спроби вони робили кожен рік. Особливо в 1846, 1847 роках. Та кожного разу ці напади «поганих» були відбиті, особливо в цьому відзначалося військове поселення на північ від Вільнівського укріплення – Славгородок (ця назва пішла за славну битву з татарами). В цьому військовому поселенні жили боярські сім’ї з дітьми, пушкарі, стрільці.

Відомо, що в 1660 роках в Славгородку була побудована дерев’яна церква – Храм Введення. Це був на ті часи і виховний, і навчальний заклад для дорослих прихожан та їх дітей. В 1686 році «служиві люди» отримали дозвіл на продажу землі. Продавши землю полковнику Івану Перехресту, «служиві люди» виїхали, і військове поселення-укріплення стало малонаселеним. В цьому ж році полковник заселив славгородські землі українцями, які прибули із-за Дніпра.

Як село, Славгород був заснований у 70 роках XVII століття. Переселяючись на Слобожанщину, українці приносили з собою ті форми суспільно-політичної організації, які існували на Гетьманщині. Про стан освіти, про навчальні заклади в 17 – 18 століттях в населених пунктах нашого краю, зокрема в Славгороді, ми знаємо занадто мало, а документів про це не залишилось. В ті часи освітою (навчання грамоти) займалася церква. В церковнопарафіяльній школі дітей вчили читати, писати, виконувати арифметичні дії. Та не всі прихожани спроможні були посилати своїх дітей до школи, хоча парафіяльна школа призначалася для дітей батьків із найнижчих станів.

Із заселенням Славгорода українцями в 1686 році був побудований новий невеликий дерев’яний храм, який освятили на честь Пресвятого Миколи Угодника. При храмі побудували церковно-приходську школу, де діти більш забезпечених батьків два роки навчалися грамоті, хоча ця школа була школою, де не вчили, а вимагали «зубрити». Проте діти мали змогу навчитися читати, писати, виконувати арифметичні дії, знати Закон Божий, вивчати церковні канони-пісні. Учителями були священик і дяк.

У 1744 році в Славгороді був побудований новий храм Архангела Михаїла, так як Миколаївський храм давно вже не міг вмістити всіх прихожан, і був настільки старим, що міг розвалитися.

В 1760 році храм був дуже пошкоджений пожежею, і у 1788 році його розібрали. Побудували новий дерев’яний храм Святої Трійці Богородиці. Постійно при цих храмах працювали церковно-приходські школи.

В 1807 році, коли був побудований високий цегляний храм Святої Трійці, біля нього звели з цегли будинок для церковно-приходської школи на 2 класні кімнати. У школі був просторий коридор, відведена кімната під учительську, була квартира для сторожа. Тут вже навчалося близько 30 дітей заможних батьків. Цей будинок зберігся до цього часу. До 1977 року він був одним із шкільних приміщень Славгородської середньої школи. (див. фото, рік 1967)

38764229.jpg

В 1867 році в селі на західній частині торгівельної площі будується приміщення для 2-го класного земського училища. В ньому були три світлих просторих класи, великий коридор, учительська, кімнати для книг і навчальних посібників, квартира для вчителя, кімната для сторожа.

42284748.jpg

Приміщення цього училища збереглося до цього часу, тепер там функціонує дитячий садочок, далі на фото сучасний вигляд.

89147464.jpg

Так в Славгороді стало 2 заклади: церковно-приходська школа і земське училище. В церковно-приходській навчалося більше дівчаток, а в училищі – хлопчиків.

Земське училище, звичайно, давало кращу освіту, більш пов’язану з практичним життям, вчителями в ньому були кваліфіковані спеціалісти. Учні вміли добре писати, читати, знали таблицю множення, мали елементарні уявлення з географії, фізики. Один раз в тиждень вивчали Закон Божий, для цього запрошували священика. Все це говорить про те, що село мало високий культурно-освітній потенціал, жило вногу з історичними подіями.

У 90 роках XIX століття була створена Славгородська волость з 1529 селянськими дворами і 8715 жителями обох полів. В Славгородську волость входило сім сіл. Наявність у селі волосного правління, а на її території – двох цукрових заводів, чотирьох економій та селітрового заводу спонукало до того, що по вимозі волосного правління, інтелігенції села, при підтримці Охтирського земського правління та матеріальній допомозі Славгородського і Мезенівського цукрових заводів, у Славгороді в 1890 році було побудоване приміщення для двокласного реального училища. В училищі навчалися дівчатка та хлопчики, працювали вчителі з вищою та середньою освітою.

Про стан освіти, та, відповідно, навчальні заклади в ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. в населених пунктах нашого краю, зокрема в Славгороді, ми знаємо занадто мало, а документів про це практично не залишилось. Звичайно, навчанням грамоти займалися церковники, які в церковно­парафіяльних школах цих сіл вчили дітей читати, писати, рахувати. Та не всі прихожани спроможні були посилати своїх дітей до школи в наслідок злиденного безправного життя. Не сприяв цьому і державний устрій. Так, циркуляр органу освіти від 31 грудня 1840 року відкрито проголошував ідею обмеження освіти народних мас, щоб не порушити «порядок громадських станів».

Взагалі, становище освіти на початок ХІХ ст. було вкрай незадовільним. Скрутне існування народних шкіл пояснюється мізерністю коштів, що відпускалися на їх утримування.

У 1884 році в Охтирському повіті налічувалось 21 училище, в тому числі й Славгородське. Це училище займало приміщення, котрі існують сьогодні, – це, так звана, «стара школа». Із «Журнала XX очередного Ахтырского уездного земского собрания 4, 5, 6 октября 1884 года, экстренного XIX и 20 февраля 1885 года»(Харьков, 1885) з доповіді одного із членів Охтирської училищної ради дізнаємося про стан навчання в Славгородському училищі в 1883-1884 навчальному році:

«Славгородское училище посещало до 70 мальчиков, из них окончило курс 6 человек; вообще учебное дело идет хорошо; само училище находится в здании местного князя Голицына. Посему я полагал бы поставить с.Славгород на очередь, при определении местности для постройки нового училища на следующий год».

Співставимо цифри: із 70 хлопчиків закінчили курс 6 – і це, як відмічає чиновник «учебное дело идет хорошо». Не кращі показники за 1886-1887 навчальний рік. З 54 хлопчиків і 11 дівчаток складали іспит 5 хлопчиків і 2 дівчинки, всі вони його витримали, але це тільки 10,76 % дітей, які дістали освіту.

Кошти, якими володіло училище, були злиденними. Про це, знову таки, можна дізнатись з «Журнала XXIII очередного Ахтырского уездного земского собрания 19, 20 и 21 октября 1887 года» (Ахтырка, 1888)

«Некоторые училища уже имеют и собственный капитал, составившийся из взносов за право учения лиц, не принадлежащих к местным обществам: Рясное – 6 рублей, Пушкарное – 54 руб. 54 коп., из них употреблено на огорожу – 50 руб., Славгород – 73 руб. 78 коп.»

Та навіть такий стан освіти давав можливість освіченим представникам народних мас значно підвищити свій життєвий статус. Діти селян, інтелігенції після закінчення школи ставали конторниками, писарями, прикажчиками в магазинах купців другої і третьої гільдії. В армії, після закінчення служби, вони могли отримати перше офіцерське звання «прапорщик».

Протягом довгого часу в цій школі (училищі) працювали вчителями Романцов, Соколов С.Л., Чергінець Н.І., Ільїна Є.Г.

Не дивлячись на те, що в Славгороді було три типи шкіл, по перепису в 1897 р. 84% населення було неграмотним. Це пояснювалося убогістю основної маси населення, недооцінкою освіти батьками, особливо дівчаток та відповідною політикою влади (царату).

Багато подій пережив старовинний Славгород, чимало пам’яток залишилось нам на спогад про життя минулих поколінь. Село багате й визначними іменами людей, а серед них – генерали, герої, митці, які були випускниками Славгородської школи.

Наталія Іванівна Чергінець (див. фото), яка багато років працювала в Славгороді вчителькою і яку за сумлінну працю в навчанні і вихованні підростаючого покоління ще до Великої Вітчизняної війни було нагороджено орденом трудового Червоного Прапора, багато розповідала про буремні події 1905-1907 років. Вона тоді завідувала в селі бібліотекою, і серед книжкового фонду переховувала нелегальну літературу, яку видавала тільки в надійні руки.

50613111.jpg

У червні 1920 р. в Охтирці проходив з’їзд учителів, на якому розглядалося питання «Про єдину трудову школу». В селах Славгородської волості почали діяти єдині трудові школи з 4-річним терміном навчання та з українською мовою викладання. Від Славгородської волості на з’їзд делегувалася Чергінець Н. І., вчитель початкових класів.

У Славгородській волості грамотність на 100 чоловік населення в 1922 р. була такою (у %):
письменних всього – 9.0 малограмотних всього – 7.1
в т.ч. чоловіків – 7.6 в т.ч. чоловіків – 5.5
жінок – 1.4 жінок – 1.6
неписьменних – 83.9

А люди мріяли про майбутнє, мріяли і бережно охороняли, зберігали культурну спадщину. Так, 14 жовтня 1920 року при Славгородському повітовому відділі народної освіти був створений комітет по охороні пам’яток старовини. Комітет взяв на облік і поставив питання про націоналізацію картинної галереї, яка колись належала князеві Голіцину В.В. в Славгороді.

У 1923 р. внаслідок реформування адміністративного поділу Славгород стає районним центром сумського округу. Одночасно в Славгородській школі створюється спартаківська організація, яка в 1924 році перейменовується в організацію юних піонерів.

У 1926 р. в Славгороді була відкрита 7-річна школа. Майже всі діти шкільного віку почали навчатися.

В Славгородській волості:

Число дійових установ (трудові школи) – 7

З них обстежено – 7

По дійових установах: вчителів – 14

учнів – 542

з них дівчат – 96

Трудові школи 7-літні – 2

З них обстежено – 2

По дійових установах, вчителів – 18

учнів – 582

з них дівчат – 201

Велику роль в організації культурно-освітньої роботи в селі відігравали такі вчителі: Соколов Семен Ларіонович, Чергінець Наталія Іванівна, Миколенко Олександр Герасимович, Гончаренко Софія Іванівна, Кузнецов Василь Власович, Остапенко Микола Гнатович, Дудченко Петро Іванович, Ільїна Єлизавета Григорівна, Павловський Родіон Олександрович, Пащенко Пантелеймон Федорович.

«Педагогічний колектив школи був дружним, залюбленим у свою справу. Вчителі приймали активну участь у художній самодіяльності, були акторами й режисерами вистав на сільській сцені. Славгородські вчителі були не лише хорошими педагогами, а й патріотами з великої літери» (із спогадів Леоніда Дідоренка – краєзнавця, який навчався в 1936 – 1938 роках в Славгородській школі).

На протязі 1928 – 1931 років все населення віком до 50 років ліквідувало свою неграмотність. Грамоті вони навчалися в лікбезах, які працювали в школах. Крім учителів допомагали в ліквідації безграмотності комсомольці-активісти Хоменко Марія Іванівна, Обуховський Андрій Петрович, Сахнович Галина Денисівна та інші, які в майбутньому стали вчителями місцевої школи. На той час вчителі Кузнецов Василь Власович, Остапенко Микола Гнатович, Ольшанська Тетяна Олексіївна, Лихоузов Семен Павлович мали вищу педагогічну освіту.

Рік тридцять третій сунеться:
Спогадів кіноекран…
Славгород. Мертва вулиця.
Душно. Калюжі. Бур’ян…

 

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: