ВИЗВOЛEННЯ КPACНOПIЛЬЩИНИ. 12. ЗЛOДIЯННЯ OКУПAНТIВ В PAЙOНI

ЗЛОДІЯННЯ ОКУПАНТІВ В РАЙОНІ

84970233.jpg

З останнім пострілом протитанкової гармати артилерійської обслуги взводу старшого лейтенанта Морозова Івана Івановича 13 серпня 1943 року в бою за село Братське на межі з Тростянеччиною наша Краснопільщина була повністю визволена від німецько-фашистських загарбників.

А воїни Червоної Армії продовжували переможний наступ. Вперед, на Захід, їх кликала помста за зруйновані й пограбовані міста і села, сплюндроване життя нашого народу, за знущання й наругу над рідними й близькими, за смерть закатованих жителів в застінках гестапо, в численних концтаборах.

11 травня 1943 року Наркомат закордонних справ надіслав усім послам країн, з якими були дипломатичні відносини, ноту «Про масове насильницьке вивезення в німецько-фашистське рабство мирних радянських громадян та відповідальність за цей злочин німецьких властей і приватних осіб, які експлуатують підневільну працю радянських громадян у Німеччині». Важко в короткій статті описати всі звірства, вчинені фашистами на окупованій нашій краснопільській землі.

Під заголовком «Не забудь, не прости!» у фронтовій газеті «За победу» 10-го танкового корпусу, який брав участь у визволенні Краснопільщини, був опублікований Акт про злодіяння окупантів у Краснопіллі, складений представниками Червоної Армії капітаном Мокроусовим та жителями селища Остапенком, Гладченком, Орловою та іншими.

Ще напередодні війни, на початку червня 1941 року до підрозділів фашистських військ надійшла інструкція про поведінку німецьких службових осіб на окупованій території Радянського Союзу – так звані «Дванадцять заповідей поведінки німців на Сході і їх поводження з росіянами».

«Ви повинні уяснити собі, – повчала інструкція, – що ви на цілі століття є представниками великої Німеччини і прапороносцями націонал-соціалістичної революції і нової Європи. Тому ви повинні з свідомістю своєї гідності проводити найжорстокіші і найбезпощадніші заходи, яких зажадає від вас держава». Конкретним виразом окупаційної політики німецько-фашистських загарбників став, встановлений ними на окупованій радянській землі, «новий порядок» (“Нойорднунг”) – режим грабежу і кривавого терору.

Всі ми були оголошені власністю рейху, про що 30 листопада 1941 року проінформувала фашистська газета «Сумський вісник». Власністю рейху стали і радгоспи.

В лютому 1942 року була видана директива «Про новий порядок землекористування», в якій говорилося про створення «общинних господарств», які за задумами, гітлерівців повинні були надавати їм можливість більш ефективно використовувати крупні земельні масиви, дармову працю селян і, головне, перетворити в майбутньому «общинників»у батраків німецьких колоністів. Такі «общинні господарства»у 1942 році були створені на Краснопільщині в усіх селах.

Жахливим злодіянням окупантів був насильницький масований угон жителів, переважно молоді, до Німеччини. Німецькі імперіалісти, по суті, відродили рабство в його найбільш огидних бузувірських формах. Наші люди, вивезені в фашистську неволю, використовувалися на найтяжчих роботах, утримувалися під вартою. В Німеччині були створені невільницькі ринки, де перші-ліпші заводчики, поміщики чи землевласники могли купити собі раба.

43521994.jpg

З Краснопільського району на каторжні роботи до Німеччини було вивезено понад 2525 чол., в тому числі. Краснопілля – 497, Угроїди – 247, Виднівка – 10, Чернеччина – 51, Глибне – 57, Самотоївка -1 1 8, Стрілки -13, Велика Рибиця -22, Грунівка – 51, Просіки – З, Покровка -59, Великий Бобрик – 158, Малий Бобрик – 56, Земляне – 18, Великий Прикіл – 14, Миропілля – 19, Пенянка – 48, Студенок – 47, Ясенок – 27, Думівка -11, Бран цівка – 74, Рясне – 76, Цукрамент – 14, Наумівка – 19, Крива – 4, Васюки – 22, Мала Рибиця – 39, Пушкарне – 62, Птушка – 21, Криничне – 38, Тур я – 9, Осоївка – 112, Тимофіївка – 59, Весела – 9, Грязне – 2, Хмелівка – 26, Лозова – 33, Мезенівка – 57, П ятипілля – 6, Новодмитрівка – 42, Славгород – 116, Олександрівка -61, Петрушівка – 25, Запсілля – 73.

Гітлерівці намагалися духовно поневолити населення Краснопільщини. Фашисти по-варварському знищили районну бібліотеку, в якій нараховувалося понад 35000 томів. Перша воєнна осінь була дощовою і німці вистелили в багнюці стежки від будинку бібліотеки. Вони руйнували приміщення шкіл, громадських організацій і установ, в Миропіллі була спалена прекрасна нова поліклініка.

Влаштовуючи «зони пустелі», загарбники перетворювали все в суцільні руїни В часи окупації шляхове господарство приведено фактично в непридатне, був знищений міст через р. Сироватку в х. Войков довжиною 215 м., через річку Псел в с. Миропілля -довжиною 340 м.

В Краснопіллі була повністю опалена вулиця Жуківка. В кожному селі району фашисти нищили будівлі. Ось деякі дані про кількість спалених хат в населених пунктах: Глибне – 156, Ясенок – 18, Марченки – 58, Тимофіївка – 113, Осоївка – 20, Студенок – 40, Краснопілля – 305, Самотоївка – 228, Пушкарне – 72, Новодмитрівка – 41, Великий Бобрик – 47, Мезенівка – 10, палили хати в Славгороді, Наумівці, Чернеччині, Стрілках, Цукраменті, Рясному, Коханому, в інших селах.

Фашисти грабували селянські обійстя, відбирали худобу – корів, свиней, майже зовсім винищили домашню птицю, а взимку реквізували в населення теплу одежу, залишаючи людей в голоді й холоді. Всяка претензія розглядалася як саботаж і каралася смертю.

Лють фашистів не знала меж. Вони нікого не жаліли. Спокійно, з садистською байдужістю вбивали жінок, стариків, навіть дітей. Для селян застосовували тілесні покарання. В Сахновому німці вчинили фізичну розправу над Карабут Олександрою Луківною, Білан Вірою та Пісною Химою.

14 січня 1942 року газета »Сумський вісник» попереджувала про сувору заборону покидати жителям своє місце проживання без посвідки та перепустки, за порушення чекала смертна кара – розстріл. З жахливим спокоєм 4 лютого ця газета повідомляла про розстріл Чишка Степана Федотовича з Миропілля та Сайка Ягора з Осоївки, а згодом, 25 березня – про страту Леоненка Андрія Федоровича з Стрілків, Склярова Івана Максимовича з Угроїд.

Існувала «Особлива розшукова книга СРСР» про громадян, котрих «слід вважати небезпечними». Фашисти виявляли для наступного фізичного знищення всіх партійних, державних і господарських керівників (аж до районної ланки), військовослужбовців, інтелігентів, які, на їх думку, являли загрозу для окупаційного режиму. Головним завданням ставилося виявити комуністів, в особі яких бачилася головна загроза й небезпека.

В Славгороді карателі повісили І. Г. Власенка, викинули на вулицю його дружину й двох діток, а хату й майно спалили, заборонивши під загрозою смерті подавати сім’ї будь-яку допомогу.

Серед білого дня в Краснопіллі над крутим схилом, за сотню метрів від своєї оселі, пострілом із карабіна ні за що, ні про що, безпідставно звинувативши в порушенні розпорядку військової комендатури фашистським розбійником був забитий старий колгоспник Денис Бесараб. За невиконання примусових робіт в Рясному був розстріляний Є. Є. Пащенко. Декілька днів на його трупі дощечка погрожувала написом: «Всем будет смерть за невыполнение работ». Мимо страченого вранці і ввечері німці проводили людей, які працювали під їх наглядом.

Німецький кат обер-лейтенант Керш у Мезенівці розстріляв Марченка Кирила Яковича, який відмовився працювати на користь фашистів і зажадав від них розписки за взяті інструменти. В тому ж селі були розстріляні Черничко Пєлагея Василівна – депутат сільради та її 77-річний батько Годованик Василь Олексійович.

В Москалівці карателями була розстріляна Владика Галина Євдокимівна за те, що переховувала двох поранених червоноармійців Її подвір’я було спалено, а двох дітей – півторарічну Катю і трирічного Вітю – викинули на вулицю. Дівчинка померла, а Віктора виховали батьки загиблої.

33699493.jpg

Хорошу господиню, чесну трудівницю – колгоспницю в Чернеччині Чорномаз Євдокію Єгорівну гітлерівці вигнали з хати із чотирма дітьми вона поселилася в повітці. Але й там їй не давали спокою. Якось вночі, розважаючись, стали грюкати до неї в двері, а коли вона не відчинила, вдерлися в повітку з автоматами, виштовхали її на подвір’я прикладами й застрелили.

Фашисти воювали й з дітьми. Німецький польовий комендант влітку 1942 року попередив, що коли дітьми будуть пошкоджені плакати, вітрини, зірвані листівки, то їх батьки будуть суворо покарані. П’ятирічного Ростислава Косарєва в Краснопіллі фашист застрелив за те, що хлопчик сказав, що його батько на фронті б’є німців.

До нашої пам’яті волають трагічні рядки передсмертного листа жителя Краснопілля Мірошниченка Гаврила, одержаного його дружиною Тетяною Степанівною через невідомого чоловіка з Сумської в’язниці (зберігаємо мову оригіналу):

«Прощайте, родные, прощайте друзья, не вспоминайте злом меня, погибаю… ожидаю с часу на час смерти. Но придет час, отомстят и за меня… До свидания, до свидания навсегда. Вас любящий Гаврило Мирошниченко. 16 февраля 1943 года».
Цей невеличкий папірець був загорнутий у другий, сірий клаптик паперу, на внутрішньому боці якого, очевидно в останні хвилини життя написано нашвидкуруч до своєї численної сім ї: «Таня, Гриша, Поля, Ваня, Толичек Гаврилович, Катя и дорогая Томочка до свидания, целую вас несчетно раз, обнимаю и ухожу с уважением и любовью. Мирошниченко Гаврило» Лист був вручений людині вірній і знайомій для сім’ї, бо адреса була короткою: «Прошу передать Мирошниченко Тане Степанове».

Камінне серце треба мати, щоб його не тронули за живе ці зворушливі своїм драматизмом скупі рядки передсмертного послання.

Ми не маємо повного списку краснопільчан, що загинули від кривавих рук окупантів, та й неможливо його тепер відновити, бо більшої частини свідків тих подій уже немає в живих, тож подаємо для пам’яті прийдешнім поколінням список жертв фашизму по деяких населених пунктах нашого району:
У Краснопіллі 7-го листопада 1941 року повішені Боярко Никифор Онисимович, Бочкін Василь Іванович, Коваленко Іван Андрійович, Коваленко Олександр Андрійович, а пізніше був розстріляний Гребченко Йосип Григорович.
В Угроїдах повішено Іскрича Івана Наумовича; в Малій Рибиці у 1941 році розстріляно Самойлєнка Василя Васильовича, Деревицького Григорія Миколайовича, повішено Дудку Олександра Федотовича; в Славгороді страчено Ільченка Павла Гнатовича, Довжик Олену Іванівну. У Чернеччині був повішений Приходько Полікарп Гаврилович, розстріляний Цирулик Андрій Якович; в Мезенівці в 1941 році розстріляно Ганжалу Василя Юхимовача, Борща Микиту Васильовича, Ганжалу Марію Григорівну; в Ново-Олександрівці в 1943 році розстріляно Коваленко Поліну Іванівну, Коваленка Панаса Івановича, Гунька Никифора Григоровича. Гунько Поліну Григорівну; в Самотоївці страчено Ігнатенка Володимира Григоровича з сином Іллею, Литвиненка Павла Івановича, Куликова Семена Євгеновича, Швидунова Олексія Петровича, Ємельянова Леоніда Євгеновича, Ігнатушу Наталю Юхимівну, Гелих Євдокію Григорівну, Склярова Михайла Павловича з дружиною Варварою Пилипівною і дочкою Євдокією.

В селі Осоївці фашисти спалили живцем Заїку Матвія Михайловича, Педоренко Ганну, Білодід Пелагею Титівну, розстріляно Загорулька Гаврила Григоровича, закатовано Загорулька Івана Григоровича, а в Марченках спалили живою Павлову Мотрю Прокопівну, повішено Марченка Василя Яковича. Марченко Параску Потапівну, розстріляно Хорошайло Марфу Никифорівну, Марченка Пилипа Олександровича, Криловецького Трохима Давидовича, Попова Петра Івановича, в Земляному фашисти розстріляли Галаган Марію Дмитрівну. У Миропіллі окупанти почали чинити розправу над жителями з перших днів свого панування. У 1941 році в ніч на 18 листопада були повішені: Холоденко Максим Юхимович, Баранов Аврам Харитонович, Топчій Максим Матвійович, Сиротенко Сергій Петрович, Кустарьов Дмитро Петрович, Железняк Федір Миколайович, Лиховид Прокофій Ілліч разом з дружиною, тоді ж були розстріляні: Гольцев Іван Микитович, Перерослая Марія Андріївна, Левенець Григорій Андрійович, Заїка Федір Андрійович, Голуб Дмитро Гнатович, Жадан Тихін Сергійович, Заїка Ягор Васильович.

Лютували в Миропіллі окупанти і в 1942 році. Тоді були повішені: Крамаренко Федір Матвійович, Коваленко Никифор Юхимович, Бурдика Федот Тимофійович, Карпенко Олексій Ягорович, Нестеренко Іван Данилович, Коваленко Андрій Іванович, Петренко Федір Антонович, Миронченко Михайло Павлович, а Білоброва Єфросиня Дмитрівна була розстріляна на своєму подвір’ї разом зі своїм дводенним немовлям.

Невеличкий хутір Коханий німці спалили, жителі розселилися по колгоспних сараях. В один з них фашисти зігнали декілька сімей, запідозрених у переховуванні червоноармійців, облили покрівлю і стіни сарая бензином і запалили. У вогні загинуло 15 чоловік, в тому числі 9 дітей.

Картини побаченого й почутого про страждання радянських людей під ярмом фашистської окупації викликали у воїнів Червоної Армії жадобу помсти над жорстоким, ворогом. Лютою ненавистю запалювали солдатські серця полум’яні слова вірша К. Симонова «Если дорог тебе твой дом». Запально закликали слова:
“Так убей же немца, чтоб он,
А не ты на земле лежал!..
… Так убей хоть одного!
Так убей же его скорей!
Сколько раз ты увидишь его,
Столько раз ты его и убей!”

50507862.jpg

13 серпня 1943 року Краснопільщина була повністю звільнена від ворога, а десь на заході, на території Сумщини гриміли бої. Туди на марші йшли нові батальйони поповнення і під карбовані кроки бійців з тривожною врочистістю звучала відома стройова пісня:
“Святая месть
Зовет на бой.
Прицел верней! Огонь, огонь, огонь!”

Л. ДІДОРЕНКО

 

Поділитися цим:
Loading Likes...

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: