ВИЗВOЛEННЯ КPACНOПIЛЬЩИНИ. 4. ДИCЛOКAЦIЯ ВIЙCЬК В OБOPOНI
Після виснажливих зимових боїв війська обох ворогуючих сторін з 23 березня 1943 року на ділянці фронту, що накреслилася на території Краснопільщини, стабілізували своє становище в обороні, на всій величезній території Курського виступу. Наступила стратегічна пауза, яку кожна з сторін намагалася якомога повніше використати для здійснення своїх подальших намірів.
Всі три з лишнім місяці, які відділяли закінчення зимових наступальних операцій від битви під Курськом, війська 38-ї і 40-ї армій створювали міцну глибоко ешелоновану оборону.
На ділянці фронту Курської дуги на Краснопільщині з кінця березня оборону тримала 232 стрілецька дивізія 38-ї армії. Ця дивізія (командир генерал-майор Улітін Іван Ілліч) займала ділянку фронту від Великої Чернеччини Сумського району до х. Вовківка, Клинки включно, Краснопільського району. Штаб дивізії знаходився в Петрушівці у приміщенні контори відділку цукрорадгоспу та в землянках для окремих служб дивізії.
Дивізію обслуговував окремий медсанбат. Полки дивізії займали такі позиції: 797 сп (командир полковник Сичов) займав оборону на рубежі від Великої Чернеччини до села Залізняк. Штаб полку був у лісовій сторожці Захаревського лісництва. 794 сп (командир підполковник Ісаєв Іван Федорович) займав, оборону: Залізняк, Глибне до Самотоївки. Штаб полку знаходився на хуторі Воропай. 764 сп (командир підполковник Огньов Іван Михайлович) займав оборону: Самотоївка, Вовківка, Клинки включно. Штаб полку був у лісовій сторожці лісового масиву Воропай.
Крім стрілецьких полків, до складу дивізії входив 676 артполк, яким командував підполковник Катронов та 214 окремий протитанковий дивізіон під командуванням капітана Моїсеєва Євгена Васильовича. 232 стрілецька дивізія була сформована в травні 1942 року у м. Бійську Алтайського краю. Влітку 1942 року дивізія зупинила наступ ворога під Воронежем, а під час зимового наступу 1943 року звільняла населені пункти від Воронежа до Миропілля – Краснопілля.
На ділянці фронту Краснопілля – Просіки – ст Харитоненка оборону тримали 237-а та 206-а стрілецькі дивізії 40-ї армії.
Полки 237-ї сд (командир генерал-майор Дяконов П. О.) займали такі позиції:
835 сп (командир підполковник Підопригора Гнат Іванович) займав рубіж: Краснопілля – Успенка -Михайлівка. Штаб полку знаходився у Михайлівському заводі вогнетривів.
838 сп (командир підполковник Левченко Василь Сидорович) обороняв рубіж від Михайлівки до Новодмитрівки. Штаб знаходився в землянках Покровського лісу.
841 сп (командир полковник Любімцев Яків Захарович) тримав оборону на рубежі: Новодмитрівка – залізничний роз’їзд 48 км. – Просіки. Штаб полку був у Москалівці Покровської сільради.
До складу 237 сд входив також 691 артполк (командир Якушев Григорій Петрович). Дивізію обслуговував 395 окремий медсанбат. Штаб дивізії був у с. Колотилівці.
237 сд була сформована в листопаді 1941 року. Бойове хрещення взяла у червні 1942 року, за період зимового наступу 3 січня 1943 року звільнила Тім, Солнцево, Мантурово, Обоянь і 23 лютого дійшла до підступів до Сум. Зупинилась на ділянці фронту Миропілля – Олексіївка – Хотінь. У березні 1943 року була перекинута на Бєлгородський напрямок, а потім на Краснопілля, де вона 23 березня 1943 року зупинила наступ 57 піхотної німецької дивізії, змусила ворога перейти до оборони.
На ділянці фронту від х. Просіки до ст. Харитоненка оборону тримала 206 сд (командир полковник Цукарєв С., штаб якої стояв у с. Ільок-Пеньковка. До складу дивізії входили полки: 722 сп, 737 сп (командир майор Сіровалов М.) та 748 сп (командир майор Дудка Л.)
Як стверджує у своїх спогадах Маршал Радянського Союзу К. С. Москаленко, спочатку ніхто не здогадувався, що Курський виступ, його значення, зросте до таких значних стратегічних масштабів.
Оборона створювалась самовідданою працею воїнів. Вона складалась з трьох смуг – головної, другої і тилової армійської. Головна смуга мала три позиції. У першій було 2-3 траншеї повного профілю, котрі пролягали одна від одної на відстані 150-200 м і з’єднувалися ходами сполучення. Друга й третя позиції мали одну-дві траншї кожна. Глибина головної смуги досягала 5-6 км. Населення з цієї смуги було виселене вглиб оборони на територію населених пунктів Курщини. Воно також залучалося до оборонних земляних робіт. Жінки, підлітки, літні люди, солдатки – всі стали саперами.
Основою оборони дивізійних дільниць були батальйонні райони, посилені системою інженерних загороджень. Кожен з них займав по фронту 2-2,5 км і глибинку 1,5-2 км. Два-три батальйонних райони, котрі мали по декілька ротних опорних пунктів, складали полкову дільницю, ширина якої досягла 5-6 км, а глибина – 3-4 км.
Були вириті сотні кілометрів траншей і ходів сполучення з окопчиками для стрільби, збудовані укриття для танків, гармат, автомашин, коней, сховищ для особового складу, що гарантували безпеку при розриві 150 мм снаряду. Вся зброя підготовлювалася для ведення вогню вночі.
Ось як про це згадує учасник тих подій В. Рязанов:
“В боях за визволення Сумщини брав участь наш 491-й артполк. Мінометники цього полку в грізні роки пройшли славний бойовий шлях. І особливе місце в його біографії займає Сумщина, на території якої довелося воювати довгих сім місяців, насичених важкими кровопролитними боями. Туї довелося брати участь в наступі і оточенні ворога, форсувати водні перешкоди і проривати оборону противника, штурмувати висоти і звільняти села. Сумщина стала для нас справжнім бойовим університетом – таку оцінку боям того періоду дав колишній командир 6-ї батареї полку Герой Радянського Союзу Логвин Пилип Андрійович. Особливо виснажливими були бої під Краснопіллям.
Фронтовики добре знають, що таке «стійка оборона». Вона неможлива без сильних інженерних укріплень, де головна увага відводиться земляним роботам. 120 міцних надійних бліндажів у 5-6 накатів, бойові щілини, укриття для коней і автомашин, ходи сполучення повного профілю довжиною в сім кілометрів, – ось такими були основні позиції 491-го артилерійсько-мінометного полку в районі Краснопілля – Самотоївка.
Звичайно, своїми силами виконати такий обсяг робіт воїни не могли, тим більше, що час підганяв, і зробити це належало в стислі строки. І тоді на допомогу військам прийшли жителі навколишніх сіл, з якими солдати офіцери тримали тісний зв язок.
Чотири з половиною місяці тривала оборона в цьому районі. Не перелічити всіх боїв, в яких довелося брати участь нашим воїнам за цей час. Особливо запам яталися два жорстоких бої у червні, коли фашисти масовими атаками намагалися прорвати нашу оборону під Краснопіллям. Насмерть стояли радянські воїни в цих боях і своєю мужністю та відвагою зірвали наміри ворога.
У бойовому щоденнику 491-го артполку зберігся такий запис: “За період оборони з 23 березня по 8 серпня 1943 року вогнем мінометників було знищено 3 ворожі гармати, 4 дзоти, 7 автомашин і 52 підводи з військовим спорядженням, подавлено вогнем ЗО кулеметних точок противника, зроблено 11 проходів у дротяних загородженнях і виведено з ладу більше 760 солдатів та офіцерів ворога”.
Війська доукомплектовувались. В частинах і підрозділах помітно збільшилась кількість автоматичної зброї, кулеметів нового зразка, протитанкових засобів. Багато уваги зверталось на навчання поповнення, прибулого з Курської і Сумської областей. Війська посилено переугруповувалися, головним чином, вночі. Дуже жорстко дотримувались маскувальної дисципліни.
Л. ДІДОРЕНКО