ВИЗВOЛEННЯ КPACНOПIЛЬЩИНИ. 6. ЖИТТЯ В OБOPOНI ПO OБOX БOКAX ФPOНТУ
ЖИТТЯ В ОБОРОНІ ПО ОБОХ БОКАХ ФРОНТУ
При утворенні Курської дуги Червона Армія мала в своєму розпорядженні все необхідне для вигнання окупантів з рідної землі і повного розгрому ворога, тоді як ресурси німецько-фашистських загарбників були в значній мірі підірвані. Однак фашистській Німеччині через відсутність другого фронту в Західній Європі, вдалося зібрати крупні сили для удару на найважливішій ділянці радянсько – німецького фронту – Курській дузі. То була остання спроба Гітлера перехопити стратегічну ініціативу. В цих умовах радянське командування, плануючи нові крупні наступальні операції, знайшло доцільним заздалегідь виснажити противника в оборонному бою під Курськом, а потім ввести в бій резерви і довершити його розгром.
Таким чином, на Курській дузі оборона радянських військ була не вимушеною, а заздалегідь продуманою, спланованою. Готувалася вона на підставі досвіду двох років війни. Саме так стверджує маршал Москаленко К. С. у своїх мемуарах.
Як уже було зазначено раніше, цю стратегічну паузу війська використали для організації стійкої оборони, підсиленої інженерно – мінними загородами. Звичайно, не гаяв часу і ворог, з його боку також відчувалась пожвавлена робота, готувався реванш за невдачі зимової кампанії 1942-1943 р.р. А тому від радянських підрозділів вимагалось посилити пильність. Проводилась безперервна розвідка оборони противника на всю тактичну глибину.
Розвідники спостерігали за найменшим рухом ворога, а також за подіями у ворожому тилу. Так, якось вранці в розташування свого 835 стрілецького полку повернулися розвідники, що вночі ходили за язиком у Краснопілля.
Приведений німецький єфрейтор розповів, що Краснопілля обороняє 57 піхотна дивізія, яка недавно прибула сюди із Західної Німеччини, що підходи до переднього краю заміновані, споруджено багато дзотів, більшість будинків пристосовано до ведення вогню, зроблено багато дротяних загород, бліндажів і ходів сполучення, що німці постійно укріплюють оборону примусовою працею мирного населення.
Розвідники доповіли також, що Краснопілля зруйноване, багато молоді німці погнали на каторгу до Німеччини. За поразку під Сталінградом люто мстяться, убивають жінок, літніх людей і навіть дітей. Розстріляли Юхима Безкоровайного, коли той обурився на німців, що примусово гонять на каторгу та на окопні роботи, семидесятирічного Супруна Іллю Івановича, котрий виказав невдоволення, що вивозять людей до Німеччини, Мартиненка Михайла за те, що втік з полону, Майбороду Поліну за те, що відмовилася догоджати німецьким офіцерам, п’ятирічного Косарєва Ростислава за те, що сказав, що його батько на фронті б’є німців (німець кинув на нього гранату на городі).
Оскаженілий ворог, відчуваючи свою неминучу загибель, чинив неймовірні звірства у прифронтовій смузі в селах, що вдруге були окуповані в 1943 році. Фашисти виганяли на оборонні роботи всіх поголовно жителів – жінок, дітей, стариків, – жорстоко розправляючись з тими, хто чинив опір, проявляв непокору.
За висловлення протесту проти наказу вийти на оборонні роботи була страчена жителька Краснопілля Недоросткова Надія Андріївна – мати двох малих дітей. В селі Новоолександрівка були розстріляні літні люди Коваленко Поліна Іванівна, Коваленко Панас Іванович, Гунько Никифор Григорович, Гунько Поліна Трохимівна, а також жителі Корчаківки Ігнатенко Ілля Володимирович, Литвиненко Павло Іванович, Куликов Семен Євгенович, Гелих Євдокія Григорівна, Скляров Михайло Павлович з дружиною Варварою Пилипівноюта дочкою Євдокією.
А в Сумській в’язниці весною 1943 року були закатовані зовсім юні хлопчаки, патріоти з Великого Бобрика Коля Буров, Василь Строєвський, Володя Завгородній.
Страшна трагедія сталася на хуторі Коханому біля Бранцівки 16 березня 1943 року. Дізнавшись, що на хуторі жителі переховують у себе чотирьох червоноармійців, фашисти загнали в бригадний колгоспний сарай жінок з дітьми і спалили їх живцем. Мученицькою смертю загинуло у вогні 15 жителів, в тому числі 9 дітей.
Смертельна загроза, що знову зависла над Краснопільщиною, породила величезний патріотичний рух – добровільність на фронт. Люди, особливо молодь, рвалися йти на фронт, щоб зі зброєю в руках боротися з ворогом. Ненависть до ворога і жадоба до помсти за понівечену молодість кипіли в серці кожного юнака.
Складний шлях пройшов Мишко Левченко з Самотоївки. Взимку 1942 року, залишившись круглою сиротою (батько пішов на фронт, мати померла), Мишко, вкравши пістолет у німецького офіцера, втік із села і, пробравшись через лінію фронту, потрапив в одну з частин радянських військ. Отож, коли на початку 1943 року частини 794-го стрілецького полку звільнили в лютому Краснопільщину, молодший сержант Левченко повернувся на батьківщину як визволитель.
Штаб його частини знаходився в селі Гнатушино. Звідси й почали розвідники ходити на бойові завдання. А супроводив їх, як завжди, Мишко, переодягнений у цивільний одяг. Нікому з ворогів навіть на думку не спадало, що цей обірваний хлопчик – воїн Червоної Армії.
Одного разу розвідники виявили в районі Великого Бобрика скупчення німецьких «тигрів» і «фердінандів». Мишко намалював на клаптику паперу місцевість, де вони стояли. А пізніше, коли почався наступ, наші гармати вдарили точно в ціль.
Був ще один епізод. Якось у квітні 1943 року в розташування полку приїхали артисти. Серед них була знаменита співачка Клавдія Шульженко. Помітивши Мишка, вона попросила його заспівати пісню ”Орльонок”. Цієї пісні Мишко не знав, а тому співачка майже годину проводила з ним репетицію. Довго потім не змовкали аплодисменти після виступу Шульженко в дуеті з Мишком.
Зовсім юним пішов на фронт Денисенко Василь Григорович з Угроїд. Спочатку освоював службу в кулеметній роті. Швидко опанував військову професію, одержав значок «Відмінний кулеметник». Перше бойове хрещення відбулося йому на передовій позиції поблизу Глибного.
Шістнадцятилітніми хлопцями пішли добровільно на фронт Іван Білодід з Тимофіївки, Гуков Михайло з Сінного, ще молодшим – Рашевський Михайло з Краснопілля. З батьківською теплотою згадує про Гукова колишній командир мінометної обслуги 491-го окремого мінометного полку В. Близнюк:”Це був хоробрий, сміливий воїн”.
У далекому сорок першому Паші Щербак з Великого Приколу виповнилося 14 літ. Прийшли роки світлих мрій, сподівань. Та раптом все перекрили чорні хмари війни. Восени було окуповане її рідне село. Отже, коли наприкінці лютого 1943 року Червона Армія звільнила село, Паша вирішила помститися ворогові за розтоптану юність і вона пішла добровільно на фронт, в 16 років стала солдатом і пройшла бойове хрещення в оборонних боях 1943 року.
На фронт пішла 19-літня Г. Бобіна з Миропілля. Залюблена в пісню, вона стала фронтовою співачкою. Тоді все було підпорядковане розгрому ненависного ворога: і фронтова звитяга, і самовіддана праця в тилу, і, звичайно ж, пісня. Без неї не обходилося майже жодного дня. Вона веселила душу, надавала наснаги на труд і на подвиг ратний. Журлива і задушевна, сповнена ненависті до ворога і любові до Вітчизни, пливла вона над окопами.
Співала для поранених бійців і К. О. Зайцева. Коли почалася війна, Катерина тільки-но закінчила фельдшерсько-акушерську школу і стала працювати в сільській лікарні. Дівчина, не роздумуючи, одразу ж пішла на фронт. У прифронтових госпіталях доглядала й лікувала поранених бійців, повертала їх у стрій захисників Вітчизни. Лікувала не лише ліками, а й теплими, ласкавими словами і задушевною піснею, яка була постійним супутником її життя. Пісні у її виконанні завжди викликали щирі і дружні оплески воїнів. Таким чином, в обстановці високого патріотичного піднесення на території, відкресленою лінією фронту Курської дуги, в тому числі й на нашій Краснопільщині, військові частини поповнювалися новими свіжими силами, формувалися нові підрозділи, а головне – підіймався бойовий дух радянських воїнів.
Саблін Петро Дмитрович
Тоді став знову в стрій і Саблін Петро Дмитрович, котрий, втікши з фашиського полону, деякий час проживав у Сінному. Він хоробро бився в обороні, а дійшовши до Берліна, став Героєм Радянського Союзу за проявлену мужність при штурмі фашистського лігва. Місяці оборони зміцнили сили воїнів, війська рвалися в бій. Хоробро билися вони й в обороні.
Готуючись до прориву ворожої оборони, другому взводу 501 окремої роти розвідки 237 стрілецької дивізії, яким командував мол. лейтенант Гончаров і його помічник ст. сержант Малін В. М. було дано завдання потайки підійти до оборони ворога в районі Новодмитрівки, зробити проходи в дротяних загородах і мінному полі, захопити «язика».
Розвідка безшумно підповзла до ворожої оборони і виконала завдання, але була виявлена ворогом. Зав язався короткий бій. Розвідники повернулися в свою частину з полоненим німцем, який дав цінну інформацію.
В цій операції рядовий Кружалін О. Ф. був контужений, помічник командира взводу Малін В. М. – поранений. За виконання бойового завдання розвідники Малін В. М., Рильський А. М. були представлені до нагороди орденами Червоної Зірки, а Артіщев І. В., Кружилін А. Ф., Попов Н. І. – медаллю «За відвагу».
Кінчався червень 1943 року. В навколишній обстановці на фронті відчувалось наближення серйозних, а, можливо, й вирішальних подій. На Курській дузі в цей час з обох сторін накопичилося стільки військ, зброї, спорядження, бойової техніки, що, здавалося, прогинається під ними земля, не витримуючи такого непомірного тягара.
Наближалися й справді знаменні події.
Л. ДІДОРЕНКО