XPAМИ КPACНOПIЛЬЩИНИ ( III )
ДІДОРЕНКО Леонід Дмитрович
ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ
Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці у Бранцівці
У с. Бранцівка перший храм був збудований дерев’яний майже одночасно із заснуванням поселення у 1696 році. Він був освячений на честь св. Параскеви. Дерев’яний храм часто руйнувався, його неодноразово перебудовували, останній раз у 1778 році. Нарешті у 1814 році був збудований новий, тепер уже кам’яний храм, котрий теж був освячений на честь св. Параскеви. Храм побудував на свої кошти поміщик Василь Миколайович Логачев. Дерев’яна дзвіниця цього храму була побудована 1842 року, а в 1895 році церкву розширили на кошти прихожан . Стояла вона на найвищому місці при виїзді з села, біля дороги, що веде на Мезенівку.
Параскева (по-грецькому означає: П’ятниця) народилася в багатій благочестивій сім’ї в Іконії за часів римського імператора Діоклетіана (284-305). За словами Параскеви, батьки її шанували день тижня – п’ятницю, згадували про страждання Христа та відзначали постом, молитвами, милостинями. У цей день народилася у них донька, котру вони і назвали П’ятницею (Параскевією). Дівчина рано лишилася без батьків і, дотримуючись суворої моралі, прийняла обітницю незайманості, цнотливості. Виявляла активну діяльність з розповсюдження християнства між своїми співвітчизниками-язичниками.
Імператор послав до Іконії начальника області (ігемона) для винищення християн. Заарештовану ним Параскевію, ще юну дівчину, піддавали жорстоким тортурам, котрі вона стійко витримала, була незламною у вірі. Тоді її підвісили на дереві, терзали тіло залізними цвяхами, а тоді розтерзану до кісток, ледве живу, кинули в темницю. Згодом, коли дівчина прийшла до тями й рани у неї загоїлися, її продовжували катувати. Знову підвісили на дереві, палили факели і, не досягши перемоги, мечем відсікли голову.
У стародавні часи день п’ятниці вважали втіленням таємничості, особливо для жінок, і зручним для ворожінь і передбачень. Це шанування дня тижня в народі уособлювалося зі святою Параскевією (П’ятницею) і тепер ототожнюється у вірі.
А тому за народним звичаєм усі п’ятниці мають свої особливості і повинні вшановуватися, особливо деякі з них, числом 12: перша – в першу неділю Великого посту; друга – перед Благовіщенням; третя – на Вербній неділі; четверта – перед Вознесінням; п’ята – перед Трійцею; шоста – перед Різдвом Іоанна Предтечі; сьома – перед Іллею-пророком; восьма – перед Успінням; дев’ята – перед Кузьмою, Дем’яном; одинадцята – перед Різдвом Христа; дванадцята – перед Богоявленням.
День святої Параскевії (П’ятниці) – храмове свято в Бранцівці. Воно відзначається 10 листопада.
У цей день святкують лише жінки – не прядуть, не шиють, не золять, не розчісують волосся. Дівчата на виданні ворожать на нареченого, вихваляються одна перед одною льонами та своїми виробами.
Церковна община Бранцівки в наші дні. Фото з http://krasnews.at.ua/news….15-1298
Церковники в Бранцівці володіли й розпоряджалися 33-ма десятинами землі. Приход церкви складався із сіл Попівки і Краснянки, а також хуторів Веселовського і Кардашівки. До церкви в Бранцівці були зараховані три школи: одна церковноприходська і дві земські. Перша була відкрита 1891 року, земська школа в Бранцівці відкрилася 1905 року, а школа в Попівці – у 1909 році .
Храм Параскеви П’ятниці зруйнований у період післявоєнних наступів на релігію в 50-х роках. На його місці весело дивиться тепер світлими вікнами у майбутнє приміщення школи, бігає галаслива дітвора, котра й гадки не має про те, які прекрасні й величні храми духовності нашого народу будували їхні працелюбні пращури, бо від цього витвору митців не залишилося ані фотографії, ані малюнка.
Свято-Воскресенський храм у Великому Бобрику
За царською грамотою 1701 р. бачимо, що в 1700 р. полковник Андрій Герасимович Кондратьєв купив у сумського жителя Федора Бондаря дике поле, чорний ліс і сінні покоси по річках Бобрик і Бобричка. У переписі 1732 р. сказано, що Бобрик поселений на землі, жалованій у 1699 р. Полковник А.Г. Кондратьєв тоді ж побудував першу дерев’яну церкву на честь Миколи-угодника, при церкві була школа, в котрій навчалося 5 учнів. У 1774 р. церква стала настільки старою, що її вимушені були перебудувати, а точніше – збудувати нову дерев’яну церкву, а при ній школу – на дві класні кімнати.
У 1808 р. на кошти поміщиці Єлизавети Петрівни Рахманової у Великому Бобрику споруджений храм у класичному стилі: цегляний, оштукатурений, кубічного типу, квадратний у плані з прямокутною вівтарною частиною, з внутрішньою напівкруглою апсидою зі східного боку і потужною трьохпрогінною аркадною галереєю, увінчаною дзвіницею із заходу. У південно-західному і північно-західному кутках влаштовані невеликі приділи. Центральна частина перекрита напівсферичним куполом на високому круглому барабані, який лежить на парусах, котрі підтримують арки, що опираються на міцні колони, апсида – конхост, інші частини споруди – напівциркульними і хрестовими зводами. У рішенні фасадів застосовані дорінські колони і кілетри, площини стін між якими розчленовані нішами й горизонтальними тягами. Площина барабана розчленована напівколонами іонічного ордеру. Північний і південний фасади – з чотирьохколонни-ми портиками. Інтер’єри споруди декоровані колонами із пілястрами коринфського ордеру. Підлога – з дубових шашок. Дзвіниця трьохярусна. Нижній ярус є середній прогін аркадної галереї, середній ярус квадратний з напівциркулярними прогонами, верхній ярус – восьмигранний з напівциркулярними і прямокутними отворами.
Планове і об’ємно-просторове рішення пам’ятника й особливо трактування західного фасаду у вигляді відкритої аркадної галереї, на відміну від традиційних колонних портиків, складають своєрідність і оригінальну особливість споруди.
Висота храму з хрестом становить 42 метри. Храм нині належить до пам’ятників містобудування й архітектури (охор. №632) і охороняється державою.
На дзвіниці було 12 дзвонів. Найбільший із них вагою 500 пудів містив у собі 52 пуди срібла. Коли на Великодні свята дзвонили в усі 12 дзвонів, то над селом поставала атмосфера святості і радощів. Дзвони було чути далеко в навколишніх селах. Приміщення храму прикрашали три престоли. Перед центральним престолом і вівтарем церкви над іконостасом висіла люстра на 500 свічок, а перед боковими престолами – люстри на 125 свічок.
Церква збудована за проектом архітектора Миколи Федоровича Алфьорова, дід якого був сотником Краснопільської сотні. За свої здібності в архітектурі він удостоєний честі бути помічником у відомого архітектора Андрія Никифоровича Вороніхіна при будівництві Казанського собору в Петербурзі.
Храм відкрили з великою помпезністю. Для освячення його прибув архієпископ Харківський та Охтирський Філарет. Освячення храму відбулося на честь Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Воскресіння – головне свято християнської церкви, символ остаточної перемоги життя над смертю. Про цю подію нам розповідає Біблія та багато інших творів, які тлумачать її. За євангельськими оповіданнями, на третій день після розп’яття і смерті Ісуса Христа біля його гробу стався великий землетрус. З небес зійшов ангел і, відваливши камінь від дверей гробу, сів на нього. Вигляд його був подібний до блискавки, а одежа біла, немов сніг. Воїни, що стояли на варті, перелякалися й стали немовби мертві, а потім, отямившись від переляку, розбіглися. За прийнятою іконографією Христа, як правило, зображають воскреслим. Біля його гробу розміщають сплячих воїнів, а по краях – постаті одного чи двох ангелів.
Разом з храмом у 1808 році у Великому Бобрику освячена цегляна, крита залізом церковнопарафіяльна школа на 2 класні кімнати з квартирами для вчителів і сторожа. У цій школі навчалося 34 учні.
Воскресіння Христове – храмове свято у Великому Бобрику. Узагалі, у християнському світі це найбільше свято і святкується протягом тижня.
Історія діяльності Свято-Воскресенського храму у Великому Бобрику пов’язана з історією дендропарку в цьому селі. Отож, коротко познайомимося з нею.
Син поміщиці Рахманової – Григорій Рахманов, маючи сильного покровителя в особі М.І. Кутузова, швидко просувався по службовій драбині у війську. У 30 років був у штабі Кутузова під час нашестя Наполеона на Росію, мав чин генерала. Згодом відав інтендантською службою російського війська в імператора Олександра І. Був удостоєний багатьох нагород, мав титул таємного радника.
В ореолі слави генерал-інтендант К. Рахманов приїхав у 1815 році погостювати до своєї матері у Великий Бобрик. Мати вирішила закласти на честь перемоги над Наполеоном парк площею в 40 десятин. За допомогою фахівців паркової культури парк був упорядкований і став прикрасою і гордістю села. Його обнесли цегляним парканом по всьому периметру. Зайти в парк можна було через троє воріт і хвіртку. Одні ворота розташовувалися навпроти церкви. Від них починалася центральна алея парку шириною до 10 метрів. Вона вела на захід до кінця парку, там закінчувалася виходом на вулицю, що простяглася в напрямку ставу. Цією алеєю хресним ходом процесія прямувала з церкви на Водохрещу до ставу, на освячення хлібної ниви в урочищі за заводом.
Другі ворота з хвірткою були в південно-західній частині огорожі парку, де розташувалася велика цегляна оранжерея, південна частина якої була скляна. Оранжерея забезпечувала квітами церкву, панські покої, різну знать села й цукрового заводу. Ця оранжерея також забезпечувала огірками, зеленню, редисом панську кухню.
Посеред парку, на південь від центральної алеї, стояв двоповерховий цегляний будинок, критий залізом, на 42 кімнати, з великою залою на другому поверсі. Тут жила поміщиця зі своєю прислугою. У будинку проходили пишні прийоми званих гостей.
Перед палацом була чиста галявина площею в одну десятину, де в клумбах виростало багато весняних, літніх, осінніх квітів, кілька сортів троянд. Ця галявина з трьох сторін була обсаджена туєю. На південній частині галявини посаджена ялина поміщицею, на північній частині – сином Григорієм. Ці ялини збереглися до наших часів.
Від будинку на південь до ставу йшла трьохсотметрова доріжка східцями по мірі спуску з крутизни. На ставу в тридцяти метрах від берега розміщувалася панська купальня, пофарбована всередині білилом, а зовні – зеленою фарбою. Берег з купальнею з’єднувався помостом з перилами.
Від центральної алеї парку розходилися алеї на південь і північ. Кожна з них мала назву: Каштанова, Липова, Ялинова, Туєва, Бузкова, Горобинова, Жасминова. Понад ставом тяглася алея Плакучих верб. У парку було понад 300 порід різних дерев і кущів, які росли між алеями. За парком доглядали кріпаки на чолі з садівником. Парк в будь-яку пору року підтримувався в зразковому стані.
У ньому було багато лав для відпочинку. У святкові дні парк був доступний і для сільської молоді.
Парк цей зберігся й до цього часу. Але це жалюгідні його залишки.
У підгірній частині саду збудували з цегли величезні два льохи довжиною 30 і шириною 8 метрів. Двері в них гарно вписувалися в кам’яну огорожу парку.
З давніх часів у церкві села зберігалася чудесно явлена ікона Святителя Христова Миколая. Вона була знайдена селянами с. Великий Бобрик дуже давно на дереві у правічному лісі в 7 верстах від села. Очевидно, що саме тоді ця ікона була перенесена до храму, а на місці знайдення була побудована дерев’яна капличка. Двічі на рік у дні Миколая ікона носилася на місце знайдення з хресним ходом. Архієпископ Амвросій прибув у Великий Бобрик 4 червня 1889 року для відкриття хресного ходу в Ряснянський монастир із чудотворною іконою Святителя Миколая і з подивом помітив, що лик Святителя полиняв і видне голе місце іконної дошки. Священик Павло Раєвський відповів йому, що не відновив ікону, побоюючись народного осуду. Обом священикам Воскресенської церкви було оголошено догану за недбале ставлення до святині. А ігуменові Ряснянського монастиря Дисидерію – доручено знайти здібного художника і при довірених особах й під наглядом без яскравих фарб лик відновити і зробити нову ризу, оскільки стара бідна і полиняла . Про цю ікону існує кілька цікавих історій, записаних зі слів прихожан Філаретом:
«1) Один господин проездом остановился на ночлег близ того места, где стояла икона Святителя. Это было летом; дети его – двое малюток, побежав гулять в лес, незаметно зашли так далеко, что не могли сами возвратиться назад. Между тем уже вечерело. В это время, так рассказывали дети на другой день, встретился им в лесу какой-то добрый старец в светлой одежде, который обласкал их, накормил и дал им покойный ночлег, а на утро привел их к отцу, и сам тотчас неприметно удалился. Когда обрадованный отец начал расспрашивать о старце окрестных жителей, то все они уверяли его, что подобного старца в том месте никогда не было и что это, по всей вероятности, благодеяния Свят. Христова Николая, которого икона недалеко находится.
2) У помещицы Ирины Власовской первый сын 10 месяцев страдал гнойными, по всему телу разбросавшимися нарывами. По совету своей престарелой свекрови скорбная мать пошла к иконе Св. Николая и, возжегши пред нею свечу, на коленях и со слезами помолилась Христову Святителю. На обратном пути все нарывы, покрывавшие тело дитяти, пропали и дитя сделалось совершенно здоровым.
3) Следующий случай особенно обрати сердца народа к иконе Святителя. Дело было в 1787 году. Пятилетний единственный сын вдовы, помещицы села Бобрика, генерал-поручицы Елизаветы Рахмановой Григорий был одержим в течение трех лет сильным кровотечением, которое при малейшем наклонении или сотрясении открывалось из ушей, ноздрей и рта в такой степени, что никакие медицинские пособия не могли остановить. Попечительная мать, по совету набожной 90-летней старицы, жившей в ее имении, пригласила приходского священника и отправилась вместе с врачом и больным сыном в Образ (так называлось и ныне называется место, где находилась святая икона), и когда прибыла туда, то какой-то особенный свет от святой иконы до такой степени поразил ее, что она в благоговейном умилении пала на землю и, залившись слезами, воскликнула: Угодниче Божий! помилуй и исцели страждущего моего сына.
Священник пел Чудотворцу Николаю молебен, и мать во время чтения акафиста, стоя на коленях, со слезами молилась; по окончании молебна больной малютка, приложившись к святой иконе, побежал к карете, споткнулся и упал, но кровь не текла; не текла и после. Тронутая таким чудесным врачеванием сына мать со слезами благодарила Бога и Чудотворца Николая и соорудила на том месте, где стояла святая икона, каменную часовню. Это случилось накануне Вознесения Господня; потому в сей день и установлен крестный ход со святою иконою из селения в часовню.
Урочище «Образ» в наші дні. Фото з http://desalex.ru.gg/
4) Еще один пример. Помещик села Штеповки Лебединского уезда штабс-капитан Григорий Святогор-Штепин одержим был сильным во всех членах расслаблением, до такой степени изнурившим его, что он не мог уже не ходить, ни стоять. Пособия врачей не оказали никакой помощи страдальцу. Но когда он прибег с усердною молитвою к Чудотворцу Николаю, то чувствовал облегчение и при малом пособии человека начал вставать и ходить».
Приходові храму належали села: Малий Бобрик, Юсупівка, Василівка, Гребениківка і хутір Гайдуківка. У 1915 році тут мешкало 10013 прихожан. У Великому Бобрику діяла церковноприходська школа, опікувався якою купець 2-ї гільдії Сергій Георгійович Диков (він же з 1910 року був і церковним старостою), а завідував – священик Михайло Могилянський. Окрім цієї школи у Великому Бобрику розташовувалися міністерська двокласна і чотири земські школи. У селі Василівка також була церковноприходська школа, відкрита в 1895 році, нею опікувався Іван Іванович Кабешков .
(продовження буде)
Джерело:
Дідоренко Л. М.
Храми Краснопільщини. — Х.: ХПММС, Видавництво САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)
Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.
Від редакції krasnews:
В електронній версії на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» використані також додаткові фото- та графічні матеріали, про що повідомляється в підписах до ілюстрацій.