З icтopiї ceлa Ocoївкa

46522345.jpg

 

Історія рідного краю, це частина історії нашої батьківщини, історія держави, громадянами якої ми є. Вивчаючи історію рідного краю, ми стаємо співучасниками тих подій, які вирували на нашій землі, в яких брали участь наші діди та прадіди. Знати історію своєї малої батьківщини – означає бути патріотом і будівничим свого краю.

Скільки їх – племен, народів пройшло нашими землями, залишаючи археологам пам’ятки про минуле нашої батьківщини! Правічна доля рідної землі, якими б віками вона не віддалялася, стосується кожного з нас. Ми не Івани, що не пам’ятають свого родоводу. Як все, що живе й розвивається, людське суспільство не може існувати без свого коріння. Наше сьогодення опирається на могутній корінь, заглиблений у далеке минуле, що складає нашу історію.

04874105.jpg

Історія села Осоївка цікава, багата на яскраві події. А починається вона з 1654 року. За легендою першим жителем нашого села був козак на ім’я Осой. Поселився він на березі мальовничого струмка, який впадає в річку Рибиця. Пізніше його ім’ям почали називати струмок, а потім і поселення в цьому місці стало називатися Осоївка.

66661626.jpg

Історичні джерела свідчать: тікаючи від утисків польської шляхти, українське населення переселялось з Правобережжя в межі, лівобережжя особливо після селянських повстань, жорстоко придушених польськими військами. Селяни усім селом з сім’ями та збіжжям, яке можна ухопити, підіймалися і йшли світ за очі, не знаючи навіть куди простували. Вони йшли в мандрівку, кидаючи назавжди свою оселю, рідний край, батьківщину, палили свої хати, щоб вони не залишились ворогу. Ймовірно, першими жителями нашого села були переселенці з волинської землі, де і сьогодні існують села з дуже близькими назвами (Осіївка, Осой).

Українці, що селилися у нас, отримували від уряду тимчасові пільги на промисли і торгівлю, їх села називались слободами, а вони самі – слобожанами. Слобода – це поселення , жителі якого тимчасово звільнялися від виконання феодальних повинностей і сплати податків. Ці пільги надавались феодалами для залучення селян з інших місцевостей до роботи. Після закінчення терміну пільг (15-30 років) переселенці потрапляли у кріпосну залежність.

За даними архіву в 1778 році в слободі Осоївка проживало 414 військових обивателів, вільних підданих 136 чоловік, селян – 6 чоловік і один однодворець. Всього в слободі проживало 557 чоловік. Кращі орні землі належали поміщикам Атраховичу, Чупруну, Борятинському і церкві. Поміщики здавали свої землі в оренду селянам, які обробляли їх своїм убогим реманентом.

38464935.jpg

Найбільше подій принесло двадцяте століття: революції, війни, насильна колективізація, страшна чума голодомору 1933 року, репресії 1937року, а ще була Велика Вітчизняна війна.

До 1903 року в селі не було жодної сівалки, плуга чи металевої борони. Деградація поміщицького землеволодіння стала очевидною, сільська ж община була нездатною ефективно господарювати. На вирішення цих проблем була направлена столипінська аграрна реформа. Курс на реформування аграрного сектору розпочався указом 9 листопада 1906 року. В його основі – три головні ідеї: руйнування сільської общини, дозвіл селянам отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії. Заможні селяни намагалися звести землю в одне місце, приблизити землю до садиби чи садибу до землі, перейти до відрубного чи хутірського господарства. Так , заможні селяни Боярко, Брюхань скупили землю у бідняків по 30 – 80 карбованців за десятину при ринковій ціні 250 крб. і відійшли на відруб. І сьогодні частина села Осоївка називається Отруб.

Заможні селяни розвивали своє господарство, купували сільгосптехніку. В 1910 році в селі була кінна молотарка, три ручних молотарки, дві жниварки, три сівалки і парокінні плуги марки « Усаковський», куплених за кордоном.

Селяни-бідняки, що мали коней, наймалися до цукрозаводчика Харитоненка, перевозити крейду, дрова з села Грунівка , Василівка в села Грязне та Угроїди , за що отримували по одній копійці за один пуд перевезеного вантажу. До 1917 року в селі було 30% безкінних селянських господарств. Тому навіть такий мізерний заробіток був доступний не кожній сільській родині.

До 1913 навколо села на пагорбах стояло 10 вітряних млинів. А в 1913 Степан Боярко побудував паровий млин, крупорушку і пристрій для чесання вовни. Не витримавши конкуренції, власники вітряків розорилися. Звістка про початок Першої світової війни застала селян на жнивах. Майже кожна сільська родини відправила на фронт чоловіка, сина, брата. Незабаром звідти надійшли повідомлення про вбитих і тих, хто пропав безвісти .

Становище селян в роки Першої світової війни погіршало. Крім мобілізаційних заходів, проводилась реквізиція коней та фуражу, зростали податки і одночасно зменшувались посівні площі та врожайність на селі. Перші відомості про Лютневу революцію в Петрограді в село принесли фронтовики – інваліди , що поверталися з фронту. Вслід за цією звісткою жителі села дізналися і про встановлення радянської влади. Жителі села активно включилися в побудову нового життя. Для розподілу конфіскованих у куркулів земель, господарського інвентарю і худоби між найбіднішими селянами було створено комітет сільської бідноти, до якого входили: Бобир Петро Єгорович, Бардаш Антон Архипович, Лизогуб Сергій Оксентійович .

Куркулі в селі чинили опір, хотіли перешкодити розподілу землі та реманенту, викрали списки земельної комісії, виходили в поле погрожували тим, хто ділив землю безземельним селянам.

В період громадянської війни в 1918 році територія села була захоплена інтервентами та білогвардійцями. На боротьбу з окупантами піднялися селяни. В нашій місцевості було створено партизанський загін на чолі з Петром Козловим, який складався з 20 чоловік. З жителів села Осоївка в цей загін вступили і хоробро билися з німцями і білогвардійцями такі партизани:
Самбур Іван Тимофійович,
Заїка Ілля Йосипович,
Бобир Петро Єгорович,
Шевцов Антон Архипович,
Лизогуб Сергій Оксентійович ,
Третяк Феодосій Іванович ,
Третяк Марко Іванович та інші.

Цей загін приймав участь у визволенні с. Осоївка, с. Тимофіївка, х. Стрілки. Під хутором Стрілки партизани розгромили загін німців, захопили полонених, станковий кулемет, велику кількість патронів і гранат. Після цього загін поповнився жителями з навколишніх сіл і пішов на з’єднання з партизанським загоном Примакова, який завдав головного удару інтервентам та контрреволюції у напрямі Харків – Полтава – Київ . В пам’ять про героїчні події тих часів хутір Стрілки почали називати Червоні Стрілки, а створеному колгоспу в селі Осоївка дали назву «Червоний партизан».

Перемігши в громадянській війні, жителі Осоївка перейшли до мирного будівництва . Як по всій країні в нашому селі було створено об’єднання дрібних селянських господарств для спільного обробітку землі. Таке об’єднання в нашому селі було створено під керівництвом Брюханя Якова Івановича в 1921 році. Об’єдналися 12 найбідніших господарств і утворили комуну « Марс». Про що свідчить довідка з державного архіву Курської області .

98577565.jpg

Радянська влада хотіла зробити це господарство зразковим і для цього виділяла найновішу сільгосптехніку: трактор, молотарку, сівалку, косарку, культиватор, кінні граблі , металеві борони. Жителі села урочисто зустріли появу першого трактора. Першим трактористом був Шевцов Ілля Онисьович. Колективне господарство « Марс» було базою утворення колгоспу. Між сільською біднотою і куркулями почалась запекла боротьба. Куркулі стали менше сіяти, знищували хліб і худобу. Робили замах на організаторів колгоспу Кобзаря Василя, голову колгоспу Доцента Анатолія, убили Боярка Трифона і спалили подвір’я Бобиря Петра Єгоровича .

Друга експозиція „Історія колгоспу” розповідає про заснування колгоспу, трагічну долю першого голови колгоспу. Цінними експонатами є спогади голови колгоспу „Червоний партизан” Олійника М.А., про життя колгоспу в перші роки його заснування та роки громадянської війни. Страшною сторінкою цієї експозиції є матеріали про голодомор.

Організатором колгоспу в селі Осоївка був колишній командир партизанської сотні Кобзар Василь, виходець з бідної сім’ї , уродженець села Покровка . Станом на 17 грудня 1926 року в селі було 554 господарства, населення становило 3014 чоловік. Була хата- читальня , початкова школа, товариство спільного обробітку землі.

В 1929 році був організований колгосп, якому дали назву «Червоний партизан». Головою створеного колгоспу був двадцятип’ятитисячник Доценко Анатолій, виходець з робітничого Донбасу. В страшному 1933 році головою колгоспу «Червоний партизан» було обрано Микиту Олійника. Про цей трагічний період Микита Аврамович залишив спогади:

«В той день я працював біля елеватора, вкладав солому, а дружину свою Галю поставив на очистку і відправку зерна. Після обіду спорядили першу червону валку з хлібом державі на чолі з Трохимом Боярко. То було незабутнє і дуже урочисте свято. Увечері в конторі колгоспу проходило правління. Десь після 22-ї години до контори забіг агроном МТС Скиба, який повідомив страшну звістку – була порубана моя дружина. Галю відправили в лікарню, там через декілька днів вона померла, залишивши трьохрічну доньку Ларису . Втрата була тяжкою.»

В 1935 році колгосп « Червоний партизан» було розділено на три : „Червоний партизан”, „ Імені 2-го з’їзду колгоспників ударників”, „Імені 7-го з’їзду Рад”.

Всі осоївські колгоспи були прикріплені до Миропільської МТС, яка була створена в 1932 році. Начальником політвідділу МТС працював Карл Іванович Целов, а агрономом – Скиба. На передодні війни всі тваринницькі приміщення були дерев’яні, криті соломою. У кожному колгоспі було по одній вантажівці. По договору з колгоспами МТС виконувала певний обсяг сільськогосподарських робіт. У кожному колгоспі були створені тракторні бригади, які складалися з 3-х тракторів з причіпним інвентарем . Середня врожайність зернових становила 13 центнерів з гектара, цукрових буряків – 150ц, річні прибутки колгоспу становили 70 тисяч карб.

Третя експозиція „Осоївка в роки Великої Вітчизняної війни” розповідає про участь та подвиги наших односельців у роки Великої Вітчизняної війни. Зібрані матеріали про бойовий шлях наших земляків Патютько Івана Архиповича, Гузь Григорія Олексійовича, Сіромахи Єгора Федоровича.

78808295.jpg

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. З жовтня 1941 року по вересень 1943 року Осоївка була окупована німецькими фашистами. Для боротьби з німцями почав формуватися партизанський загін. Але німці напали на слід організаторів і після жорстокого катування розстріляли Заїку Кузьму Андрійовича, Заїку Федора Андрійовича, Марченка Василя Яковича , Марченку Парасковію Романівну. На каторжні роботи в Німеччину було насильно вивезено 70 чоловік.

В селі порядкував німець на ім’я Ріхтер, якому допомагали поліцаї, вихідці з села.

За участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років 220 жителів села нагороджено орденами і медалями а Змисля Михайло Федорович , Лисенко Федір Костянтинович , Марченко Сергій Тимофійович , Комендант Сергій Павлович удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

34336509.jpg

Змисля Михайло Федорович народився в 1923 році в с.Осоївка. В серпні 1941 року був призваний до лав Червоної Армії, брав участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками на Чорноморському Флоті. Воював на Південному та 4-му Українському фронтах. Був контужений.

… Жорстокі бої точилися за висоту 611 в районі с.Сугаївки в братній Польщі. Ворог міцно утримував добре укріплену висоту. Штурмувати цю висоту було доручено бійцям третьої стрілецької роти, якою командував молодий лейтенант Михайло Змисля . І завдяки його бойовому прикладу, безстрашності і відвазі цю висоту взято.

Радянські воїни з боями йшли вперед, на захід. В кінці січня 1945 року рота під командуванням М.Ф.Змислі увірвалося в місто Макув. Почалися вуличні бої. Тут молодий командир теж показав зразки військової доблесті. Він автоматним вогнем і в рукопашній сутичці знищив понад 20 гітлерівців. Але ворожа куля обірвала життя відважного офіцера.

За сміливість і відвагу, проявлені в боях проти гітлерівських загарбників,22-річному Михайлу Змислі було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

13799020.jpg

Марченко Іван Тимофійович народився в 1917 році в робітничій сім’ї. Закінчив шість класів у с.Угроїди, працював на одному з підприємств у місті Суми і одночасно навчався в аероклубі. В 1939 році був призваний до Червоної Армії і направлений до Чугуївського військового авіаційного училища, яке закінчив на початку 1941 року. З перших днів Великої Вітчизняної війни громив фашистських загарбників у складі військово-повітряних сил Чорноморського флоту. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора та орденом Вітчизняної війни I ступеня. Був поранений…. Іван Марченко зробив 417 бойових вильотів. На його рахунку 9 збитих ворожих літаків, 2 потоплених транспорти, торпедний катер.

За зразкове виконання бойових завдань, за мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 5 листопада 1944 року Івану Тимофійовичу Марченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни, закінчивши вищі офіцерські курси, він став льотчиком-випробувачем. 21 червня 1948 року І.Т.Марченко трагічно загинув… Похований у м.Сєвєроморську Російської Федерації.

69155282.jpg

Комендант Сергій Павлович народився в 1915 році. Закінчив початкову школу, працював у колгоспі. В 1939 році призваний до лав Червоної Армії. В 1940 році командував взводом. Брав участь у
білофінській війні.

Командиру взводу 252-го стрілецького полку 70-ї стрілецької дивізії Сергію Коменданту не раз доводилося ходити в розвідку і приносити цінні відомості про ворога. Його рішучі і сміливі дії не раз допомагали взводу виконувати бойові завдання.

За мужність і відвагу, виявлені в боях проти білофінів, 21 березня 1940 року Сергію Павловичу Коменданту присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після закінчення радянсько-фінської війни Комендант продовжував служити в армії. Воював Сергій Павлович і проти німецько-фашистських загарбників. Але до цих пір не вдалося виявити будь-яких фактів, які б дозволили відтворити бойовий шлях героя в роки Великої Вітчизняної війни. Відомо лише, що в 1943 році С.П.Комендант загинув. Із сім’ї ніхто до нашого часу не дожив.

99700205.jpg

Лисенко Федір Костянтинович народився в 1913 році у селі Юрченковому Вовчанського району Харківської області. Переїхав до с.Осоївка у 1933 році і працював у колгоспі зоотехніком. В 1935 році був призваний до лав Червоної Армії. У роки Великої Вітчизняної війни нагороджений орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора,
двома Вітчизняної війни І ступеня.

Підполковник Лисенко прийняв командування 249 СП 16 Литовської стрілецької дивізії. За короткий час командування полком у безперервних боях за Ф.К.Лисенком міцно закріпилася думка як про освіченого, вольового і рішучого офіцера. Він володів хорошими організаторськими здібностями, постійно піклувався про бійців, що забезпечувало полку успіх у будь-яких бойових операціях. Про нього, як про героя, відгукувалися всі бійці, говорячи: „Там, де Лисенко з нами, перемога за нами”.

За мужність і героїзм, проявлені у складних бойових операціях, уміле керування полком підполковнику Лисенко Ф.К. 24 березня 1945 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Та мужній воїн не встиг одержати нагороду. В одному з боїв Лисенко Федір Костянтинович загинув смертю хоробрих. Поховано героя на литовській землі у місті Шяуляй.

3 вересня 1943 року село Осоївка було визволено від німецьких загарбників і почалась відбудова народного господарства. В селі в цей час були жінки, діти і старики. Все доросле чоловіче населення було на фронті.

Долаючи чисельні труднощі , спільними зусиллями жителі села відбудували колгоспи. Виростали нові будівлі тваринницьких ферм з шлакоблоків , критих черепицею та шифером. Поряд з колгоспними будівлями широко розгорнулось житлове будівництво.

13 липня 1950 року колгоспи « Червоний партизан», імені 7 з’їзду Рад та ІІ з’їзду колгоспників – ударників об’єдналися в один колгосп, який став іменуватися ім. Свердлова. Головою об’єднаного колгоспу було обрано Змислю Гната Кириловича. Колгосп став економічно сильним: 3380га землі, в тому числі орної – 1670 га, сіножаті -147 га, лісу -112 га, саду – 95 га, випасів – 823 га. Колгосп має 1115 голів великої рогатої худоби, в тому числі 360 корів, 103 коней, 843 голови свиней, 740 овець, 93 бджолосім’ї .Після реорганізації МТС колгосп купив 12 одиниць тракторів, автомашин та іншої сільгосптехніки на суму 350 000 карбованців. Якщо в довоєнний період середня врожайність зернових становила 13 ц з га, то в 1962 році вона становить 19,2 ц з га , цукрових буряків 170 ц з гектара. Капіталовкладення збільшилися з 8000, в довоєнний період до 84000 в 1962 році. Завдяки зростанню матеріального добробуту колгоспників змінюється загальний вигляд села Осоївка, десятки колгоспних дворів справляють щороку новосілля. Все менше в селі стає хат покритих соломою.

В селі є середня школа, в якій навчається 352 учні , учительський колектив складається з 24 чоловік, працює восьмирічна школа, в якій 14 вчителів навчає 170 учнів. У селі є два поштових відділення, будинок культури на 400 місць і сільський клуб на 200 місць, лікарня на 10 ліжок (працює з 1954 року) і ФАП. Медичний і обслуговуючий персонал становить 21 чоловік. В селі Осоївка 846 дворів. Населення становить 2564 чоловіки, з них – жінок 1468 і 1096 чоловіків. У 1957 році село радіофіковане , а в 1968 році – електрифіковане. В селі працює дві сільські і дві шкільні бібліотеки, книжковий фонд яких становить3400 екземпляри. У своєму користуванні колгоспники мають 326 телевізорів, 78 мотоциклів і 4 автомашини.

За досягнуті успіхи у 8 – й п’ятирічці урядовими нагородами нагороджено 15 чоловік:
Орденом Леніна –
Патютько Наталію Дмитрівну,
Гудим Надію Іллівну.
Орденом Трудового Червоного Прапора:
Змислю Михайла Петровича ,
Круподера Михайла Петровича,
Погрібного Григорія Васильовича,
Грищенко Лідію Олександрівну,
Скороход Тамару Федорівну,
Терещенко Тамару Олександрівну .

 

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: