Back in USSR aбo «1984» – нe aнтиyтoпiя (чacтинa пepшa)

 

 

04482325.jpg
Останнім часом виповнилося кілька пам’ятних «круглих» дат, пов’язаних з ім’ям Джорджа Орвела (англ. George Orwell, 1903-1950, справжнє ім’я — Ерік Артур Блер (Eric Arthur Blair)) та його найвідомішим твором «1984» (оригінальна назва – «Nineteen Eighty-Four»). Ідея та бажання написати ці не дуже впорядковані роздуми виникли ще навесні минулого 2009 року. Бо почати викладати їх можна було ще з 4 квітня 2009-го – першої «круглої дати» – 25-річчя подій, змальованих в романі «1984». І хоч «ювілей» цей дещо «віртуальний», але вартий, щоб його згадали, – саме з цього весняного дня 1984 (романного Орвелівського) року починається ця дивовижна книга. Події в романі закінчуються десь в середині «романного» 1985-го (у крайньому разі – пізніше весни 1985-го), отже цей «віртуальний ювілей» все ще триває…

Іншими (вже не віртуальними) датами були 60-і річниці перших публікацій у Великобританії та США цього роману, про який можна сказати (і це не буде великим перебільшенням), що він «протверезив» значну частину інтелектуалів – особливо «лівого» спрямування (у крайньому разі у країнах вільного світу). У Великобританії «1984» побачив світ 8 червня 1949 року в Лондоні тиражем 25,5 тис. примірників. Вже за кілька днів – 13 червня – він надійшов у продаж в Нью-Йорку. Перший тираж розійшовся миттєво, тому через рік «1984» був перевиданий – в Англії тиражем 50 тис. і в США 360 тис. примірників. З того часу роман був перекладений більш ніж 60 мовами, багатократно видавався і перевидавався в багатьох країнах. Наш читач, тобто жителі «однієї шостої частини суші» – СССР, зміг познайомитися з цим твором лише у 1989 році, за часів «пізньої пєрєстройки», на 40 років пізніше всього світу. Хоча змальоване в романі перш за все стосувалося саме людей та життєвих реалій «першої країни переможного соціалізму»…
Нарешті третя пам’ятна дата минула нещодавно – 21 січня цього року – день 60-х роковин з дня смерті письменника і мислителя Джорджа Орвела. Він прожив коротке життя, але залишив людству безцінну спадщину – своє мудре слово. Без знайомства з його творами сучасній людині неможливо сформувати адекватне уявлення про бурхливу, драматичну і трагічну історію першої половини ХХ століття, а читання його романів та есе – то істинна насолода для вдумливого читача. Важко знайти більш підходящу кандидатуру тим, хто шукає в друкованому слові розумного, чесного і мудрого співбесідника. Джордж Орвел є саме таким співбесідником.
Отже, ці рядки могли (і навіть повинні були) з’явитися на кілька місяців раніше, але то нагода здавалася недостатньо «поважною», то «руки не доходили»… Хоча твори і думки Орвела варті того, щоб говорити про них за будь-якої нагоди. Бо вони будуть актуальними завжди, адже Орвел піднімав і намагався розгледіти (і у нього це дуже добре виходило) найглибинніші пласти людської психології, соціального буття, а також можливі шляхи його еволюції у майбутньому.
Втім, цей нарис не має на меті поговорити про «всього Орвела». Бо світ його думок дуже широкий, і таке завдання було б неосяжною темою, тим більше для автора цих рядків. Тут спробую сформулювати кілька аргументів на користь твердження, винесеного в заголовок. Отже, ці нотатки – про роман «1984», а точніше – про його прочитання, сприйняття, рефлексії та асоціації, які виникають при його читанні, згадування нашими з вами сучасниками «всує» імені Орвела та його роману, та ще дещо… Власне, одним з найбільших поштовхів (крім уже згаданих «круглих дат») для написання цих рядків була реакція саме на оті згадування «всує» ідей та понять, висловлених у «1984». Забігаючи трохи наперед, скажу, що чимало сучасних «коментаторів» та «юзерів» творчості Орвела мають звичку (для досягнення власних цілей) приписувати роману та його автору чимало такого, чого у романі та Орвела і близько немає.
Чи справді можна вважати «1984» антиутопією?
В статтях та довідниках можна часто натрапити на визначення жанру роману «1984» як антиутопія. На мій погляд, «1984» навряд чи можна вважати «чистою антиутопією». Коротке визначення суті терміна «антиутопія» – критичний літературний опис суспільства утопічного типу, який загострює увагу на найбільш небезпечних, деструктивних тенденціях розвитку суспільства. В «1984»-му є співпадіння з усіма ключовими словами цього визначення, крім слова «утопічного». Бо в романі фактично змальовано зовсім не утопічне, а цілком реальне суспільство, яке вже досягло своїх апогеїв в тоталітарних державах першої половини ХХ століття, і найбільшу – майже фотографічну – схожість ми бачимо саме з «суспільством», яке було побудоване в СССР. Тому роман «1984» – скоріше гостра сатира на державні «соціалістичні» утворення (перш за все) та соціальні прошарки, які витворили в багатьох країнах політики та «інтелектуали» лівих поглядів, ніж спроба передбачити описані в романі тенденції. В тому то й проблема, що ті тенденції вже тоді практично досягли свого найвищого «розквіту». Попереду були хіба що «культурна революція» в Китаї та жахливе каннібальське «знайомство» з «соціалізмом» у Камбоджі…

 

64841953.jpg
З цієї точки зору «1984» може бути зарахований до жанру антиутопії лише для англо-саксонських країн (Великобританія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія), які продемонстрували найвищий імунітет від поширення тоталітарних тенденцій, але не для всього світу. Можна навіть сказати, що частково Орвел при виборі назви (та часу дії в романі) навіть виявив своєрідний оптимізм щодо майбутнього згаданих країн – час настання такого «світлого майбутнього» він переніс аж на 35 років. Чим фактично і зробив їм певний комплімент…
Більше того, у своїх публіцистичних творах Джордж Орвел нерідко демонстрував віру у те, що його рідній Англії вдасться уникнути скочування в такі жахливі тоталітарні державні утворення, які він мав «щастя» спостерігати у сучасних йому гітлерівській Німеччині та сталінській Росії. Ось як він характеризував суспільний лад та традиції Англії у великому есе «Англійці», що було написане 1944 року:
http://www.hrono.info/statii/orwell01.html

«Но существует некий абстрактный политический термин, используемый весьма широко, которому придается расплывчатый, но хорошо понимаемый смысл. Это слово – демократия. В известном смысле англичане действительно считают, что живут в демократической стране. И не то чтобы все были достаточно глупы, чтобы думать так в буквальном смысле слова. Если демократия означает власть народа или социальное равенство, то ясно, что Британия не демократическая страна.
Однако она демократична во вторичном значении этого слова, привязавшегося к нему со времен взлета Гитлера. Прежде всего, меньшинства обладают достаточными возможностями, чтобы быть выслушанными. Более того, возжелай общественное мнение высказаться, его невозможно было бы игнорировать. Оно может выражаться косвенными путями – через забастовки, демонстрации и письма в газеты, но оно способно влиять на политику правительства, и влияние это весьма ощутимо. Британское правительство может проявлять несправедливость, но не может проявить абсолютный произвол. Не может делать то, что в порядке вещей для правительства тоталитарного государства.
Один пример из тысячи возможных – нападение Германии на СССР. Не то примечательно, что нападение произошло без объявления войны – это-то как раз естественно, – а то, что ему не предшествовало никаких пропагандистских кампаний. Проснувшись, немцы обнаружили себя в состоянии войны со страной, с которой, ложась вчера спать, вроде бы были в хороших отношениях. Наше правительство не осмелилось бы ни на какой подобный шаг, и англичане достаточно хорошо это знают. Политическое мышление англичан во многом руководствуется словом “они”. “Они” – это вышестоящие классы, таинственные силы, определяющие вашу жизнь помимо вашей воли. Но широко распространено ощущение, что хоть “они” и тираны, но не всемогущи. Если потребуется на “них” нажать, “они” поддадутся. “Их” можно даже сместить. И при всем своем политическом невежестве англичане часто проявляют удивительную чувствительность, стоит какой-то незначительной детали показать им, что “они” перешли черту. Потому-то кажущаяся апатия и взрывается то и дело неожиданной бурей из-за фальсифицированных выборов или чересчур жесткого, “под Кромвеля”, обращения с парламентом.»
А ось як він бачить (хотів бачити) майбутнє своєї країни у цьому ж есе:
«Англичане, пожалуй, готовы к проведению революционных перемен бескровным путем больше многих других народов. Если где и станет возможным уничтожить бедность, не уничтожив свободы, то это в Англии. Приложи англичане усилия к тому, чтобы заставить функционировать свою демократию, они стали бы политическими лидерами Западной Европы, а возможно, и некоторых других частей света. Они могли бы предложить искомую альтернативу русскому авторитаризму, с одной стороны, и американскому материализму – с другой.

Но для осуществления руководящей роли англичане должны вновь обрести жизнеспособность и знать, что делать, для чего на протяжении грядущего десятилетия должны сложиться определенные факторы: рост рождаемости, развитые социального равенства, ослабление централизации и большее уважение к интеллекту.»
Перепрошую за такі довгі цитати, але краще за автора сказати важко, а крім того згадане есе завелике для того, щоб можна було обмежитися лише посиланням на його електронну адресу.
Але повернемося до «1984»-го. Те, що «1984» – перш за все сатира на сумні реалії сучасності (вже на момент написання роману), а не на тенденції майбутнього, підтвердив і сам автор. Ось його слова:
«Мой роман не направлен против социализма или британской лейбористской партии (я за нее голосую), но против тех извращений централизованной экономики, которым она подвержена и которые уже частично реализованы в коммунизме и фашизме. Я не убежден, что общество такого рода обязательно должно возникнуть, но я убежден (учитывая, разумеется, что моя книга – сатира), что нечто в этом роде может быть. Я убежден также, что тоталитарная идея живет в сознании интеллектуалов везде, и я попытался проследить эту идею до логического конца. Действие книги я поместил в Англию, чтобы подчеркнуть, что англоязычные нации ничем не лучше других и что тоталитаризм, если с ним не бороться, может победить повсюду.»
(з телеграми Джорджа Орвела американському профспілковому діячу Ф. Хенсону з нагоди виходу у світ його роману, 16 червня 1949 р.)

Звичайно ж, читачам, молодшим 30 років, ця книга може здатися лише чистою фантастикою, народженою уявою автора. За останні 20 років у країнах колишнього так званого «соціалістичного табору» дійсно чимало чого змінилося, і тому багато суспільних, психологічних моментів, та і просто побутових ситуацій молодим читачам будуть або незнайомими зовсім, або здаватися змальованими автором умисно згущеними фарбами.
Насправді все не так – тим, хто бачив реалії (і жив у них) хоча б до 1990-го, краще – до 1985-го, а ще краще – бачив «реальний соціалізм» класичного – сталінського – періоду, книга Орвела здасться аж занадто реалістичною, навіть натуралістичною. Орвел цим навіть трохи «зловживає» (описом повсякденних реалій, побутових «дрібниць», а головне – психологічним сприйняттям тих «дрібниць») – і від цього складається враження, що часом це чиста гіпербола, чистий гротеск. Насправді це не так – якщо деякі ситуації, картини чи відчуття головного героя роману Орвел і перебільшив, то зовсім трохи – і то лише тому, що «зайвий раз» нагадав про ті відчуття, враження, емоції чи рефлексії. Тобто, у читачів старших поколінь, які читали і читатимуть цей роман, виникають дуже яскраві асоціації аж до наочних зорових образів-картинок, запахів, доторків, до болю знайомих і «рідних» життєвих ситуацій. Вимальовується багатогранна картина Совдепії у всій її «красі».
Певною мірою, «1984» можна вважати навіть своєрідним художнім «енциклопедичним довідником» того типу «цивілізації», який витворив саме сталінський СССР. Хоча механізми репресивного та ідеологічного апаратів СССР та нацистської Німеччини були дуже подібними (а предметом художнього дослідження «1984»-го є саме відносини особистості та репресивної тоталітарної машини), Океанія, яку змалював Орвел у романі, більше схожа саме на СССР. Зокрема, ідеологія формування панівної верхівки в Океанії носить космополітичний, «інтернаціоналістський» характер; в Океанії практично немає приватної власності (збереглася лише так звана особиста власність), а предметом жадань (та неофіційною ідеологією) панівної верхівки є не стільки матеріальні блага, скільки необмежена нічим влада як така, влада, що самовідтворюється без кінця, влада панівного класу (а не конкретної особистості) навіки.
Хоч це й здається дещо неймовірним, але Орвел напрочуд точно описав життєві обставини, побутові умови, самопочуття і враження людей, які жили при «реальному соціалізмі». І це при тому, що Орвел ніколи не був в СРСР чи інших країнах «побєдівшего соціалізма»!
Звичайно ж, у нього була деяка інформація про те, ЯК воно жилося громадянам «соціалістичних» країн. Для людей небайдужих та розумних, які навчилися відрізняти правду від брехні, то не було великим секретом (навіть в умовах дозованої та викривленої інформації, що надходила з-за «залізної завіси»). Але одна справа довірятися сказаному та написаному іншими (навіть аналізуючи його та пропускаючи через свій «пізнавальний фільтр»), зовсім інша – керуватися своїм власним життєвим досвідом, побаченим і відчутим особисто. Певний власний досвід спостереження таких людських спільнот Орвелл мав лише від середовища лівих партій (бо сам до нього належав) та реалій громадянської війни 30-х років в Іспанії, учасником якої він був. Зокрема, про деякі витоки зображення побаченого ним можна дізнатися з статті Джорджа Орвела «Згадуючи війну в Іспанії», яку він написав у 1942 році. У статті є трохи і про побутову сторону життя, і про атмосферу брехні, яку нагнітали обидві сторони того (не лише внутрііспанського, а фактично – всесвітнього) протистояння, і ще чимало думок, які Орвел розвинув і систематизував у «1984»-му. Частково ідеї та думки «1984»-го з’являлися і в інших статтях та есе Джорджа Орвела.
Втім, про «іспанський досвід» Орвела варто сказати кілька додаткових слів. Отже, єдине місце, де Орвел міг спостерігати (а головне – відчути на собі) світ «реального соціалізму» – у варіанті, достатньо наближеному до СРСР, – це була республіканська Іспанія. Саме там Орвел зблизька побачив деталі «соціалістичного» побуту та отримав відповідні особисті враження про те, як працювала (чи могла працювати) машина репресій. Так сталося, що приїхавши в Іспанію добровольцем, він потрапив до загону, який вважався «троцькістським». А одним з основних завдань, які переслідував СРСР (а особливо агенти НКВД) в іспанській війні, – це була боротьба з «троцькізмом». І Орвел ледве не потрапив в жорна репресивної машини, яка була розгорнута і в республіканській Іспанії. Від такої долі його врятувало лише «вчасне» поранення, яке його спіткало в окопах іспанської війни (стисло і ясно про «іспанський досвід» Джорджа Орвела та основні уроки з нього можна дізнатися зі слів самого письменника у передмові до перекладу українською мовою його повісті «Колгосп тварин» («Animal Farm») – див. «Обаяние зверя», Предисловие к повести «Звероферма»).
Повертаючись до тези про напрочуд реалістичне змалювання Орвелом у «1984»-му тоталітарних суспільств, можна припустити, що бачене ним особисто в середовищах, в яких він бував, було доволі таки далеким від того монолітного тоталітаризму, який був на той час витворений (і вже набув достатньо закінченого вигляду і стану) в СРСР та нацистській Німеччині. Не кажучи вже про досить суттєву різницю господарських та побутових обставин, бачених Орвелом, та матеріальним укладом життя в «соціалістичних» країнах. І в цьому аспекті дар художнього реалістичного прозріння і бачення Джорджа Орвела у романі «1984» просто таки вражає!
А єдиними елементами «фантастики» (а для сучасного читача – тим більше) в романі є тільки деякі технічні та технологічні «штучки» на зразок телекрана – говорячи сучасною мовою мультифункціонального аудіовізуального та сенсорного пристрою, який поєднував у собі функції радіо, телевізора, підслуховування, відеокамери та ще деяких сенсодатчиків. При цьому у своєму прогнозі Орвел помилився всього-навсього на якихось 10 років – можливості масового створення та застосування таких систем з’явилися трохи пізніше 1984-го – в середині 90-х років ХХ століття. Тому навпаки – молодими читачами нинішнього комп’ютерного покоління і ці «штучки» нітрохи не сприйматимуться як фантастика – це вже реалії нашого часу.
Світ навколо нас зараз так нашпигований всякими камерами фото- та відеоспостереження, мережами, датчиками, магнітними та чіп-картами, джіесемами, джіпіесами, мобілками…, що без всякого сумніву – передбачення Орвела про всюдисущий телекран збулося. І цей всюдисущий «телекран» цілком може стати всюдисущим оком «Великого Брата». Питання тільки в тому, в ЧИЇХ руках опиниться все те розгалужене технічне господарство…

 

76883321.jpg
(Це фото зроблено не де-небудь, а на площі імені Джорджа Орвела в Іспанії. Отакий от парадокс історії і сучасності…)
Ще одне зауваження. Звісно ж, «1984» ні в якому разі не можна «звужувати» лише до сатири на «ліві» тоталітаризми середини ХХ століття. У романі багато і оригінальних соціо-філософських, економічних, наукових роздумів про шляхи розвитку людства та прогнозів, в яких Орвел виявив феноменальний дар передбачення. Це стосується міркувань і про людську природу та її цінності, і про соціальні ієрархії, і про неминучість мілітаризації економіки для побудови стійкої тоталітарної системи, і про шляхи розвитку науки та «прогресу», про диявольський зомбуючий вплив новітніх електронних ЗМІ – радіо та телебачення, особливо, коли вони потрапляють до рук тоталітарних сил, і багато іншого… Книга просто «нашпигована» глибокими думками про більшість сторін людського буття та тенденції їх трансформації у майбутньому. Багато передбачень Орвела вже збулися, деякі з них набувають реальних ознак в наші дні і на наших очах, деякі цілком імовірно можуть стати реальністю у найближчому майбутньому. Але ці факти все одно не додають роману ні «фантастичних», ні «утопічних» ознак… Джордж Орвел просто набагато гостріше за інших бачив сучасну йому дійсність та тенденції її подальшого розвитку. Єдине, чого він не бачив напевне, – чи вдасться суспільству майбутнього справитися з названими тенденціями, особливо якщо тоталітаризм переможе на більшій частині земної кулі. Він відзначав, що природа сучасних тираній суттєво інша, ніж це було в попередні епохи. Тому передбачити кінець таких тираній дуже важко. Ось про це і роман, у цьому і його застереження майбутнім поколінням.
Отакий вийшов трохи задовгий відступ, щоб довести, що роман «1984» – ніяка не фантастика, не утопія, не антиутопія, а просто гостра сатира на сучасне Джорджу Орвелу сьогодення (хоч і реалізоване на той час в інших країнах, ніж рідна йому Англія), та застереження для країн та народів, для яких те «світле майбутнє» ще не настало.
Чи справді Орвел актуальний і сьогодні?
Але у цих записок є й інша мета. Крім слушної нагоди згадати (див. про «круглі» та «ювілейні» дати на початку) про одного з найінтелігентніших та найінтелектуальніших авторів ХХ століття – Джорджа Орвела, та про його, без сумніву, видатні та злободенні твори, основна мета – спробувати застерегти від неналежного застосування та трактування його ідей, які він намагався донести до нас. А наша повсякденність, на жаль, говорить, що такі побоювання небезпідставні. Як приклад, можна навести дві статті, які з’явилися відносно недавно в українському інтернет-просторі:
Большой брат думает за тебя!
2009. Орвелл
Навряд чи плідною та корисною була б затія присвятити ці записки детальному аналізу та критиці згаданих статей. По-перше, це особисті думки авторів тих опусів-роздумів, і кожен з нас має право на свої враження, думки та аллюзії після прочитання творів Орвела. Крім того – кожен з нас має право помилятися…
А по-друге, найбільш корисним засобом пересвідчитися, чи мали згадані автори рацію і чи слушно вони згадали роман Орвела та залучили його в свої «союзники», є тільки самому особисто прочитати (чи перечитати) «1984»-й, спробувати знайти у ньому точки дотику з сьогоденням. Тоді й не доведеться витрачати тисячі слів на переказ, тлумачення роману та висвітлення тих недоречностей, а часом і невігластва, яке можна зустріти при згадуванні всує імені Орвела та його ідей.
Приблизно такі думки у мене виникли після прочитання тих статей-роздумів. Перше враження було – зміст сказаного там не має жодного стосунку до «1984»-го та Орвела взагалі. Особливо це стосується другої статті, про яку буде сказано пізніше.
У першій статті – Михайла Дубинянського – кілька тез мені здалися слушними (хоча ці тези й не мають безпосереднього зв’язку до проблем тоталітарного (а ля «1984») суспільства), зате там можна натрапити на добрий десяток перебільшень та притягнення «за вуха» до нашої дійсності думок та понять, сформульованих Орвелом у романі «1984». А тез, до яких немає запитань, лише дві. Ось вони (цитується мовою оригіналу):
«А еще в 1949 году был опубликован один из величайших романов минувшего века – “1984”. Недавно газета The Times назвала его лучшей книгой, появившейся за последние 60 лет Антиутопия Джорджа Оруэлла стала культовой и признана классическим изображением тоталитаризма.»
(Тут автор констатує загальновизнаний факт)
«Паническая боязнь подыграть врагам заставляет “борца” ежедневно и ежечасно насиловать собственный разум. Поддержав одну из двух сторон, гражданин теряет способность думать самостоятельно. Отныне за него мыслит собственный Большой Брат, услужливо предлагающий готовые ответы на все вопросы.»
(Думка загалом слушна і цілком стосується українських реалій, але до «1984»-го Орвела має досить опосередкований стосунок. Ключовим у цій цитаті є слово «собственный». У Орвела ж предметом літературного дослідження перш за все є всемогутня – тоталітарна – Система, яку він назвав Великий Брат, а отже у суспільстві «1984»-го у людини НЕМАЄ ВИБОРУ, якого «Великого Брата» собі вибрати як «власного»…)
Також можна частково погодитися і з такою тезою:
«В прославленном романе Оруэлла фигурировал мощный аппарат принуждения и слежки – полиция мыслей, Министерство Любви, вездесущие телекраны. Большой Брат отечественного образца использует для промывки мозгов другое, не менее эффективное оружие – искусственное сужение альтернатив.»

Дійсно, в Україні є тенденція до звуження реального вибору та реальних альтернатив. Але чи дійсно тут «винен» міфічний «Великий Брат вітчизняного зразка»? Чи справді він існує? І оте звуження альтернатив – чи воно штучного походження, результат суб’єктивного впливу (чи тим паче примусу), чи все-таки результат об’єктивних обставин, які склалися?
І не так важливо, чи ті обставини такі вже й «природньо об’єктивні», чи й сам народ загнав себе в ті «об’єктивні обставини»…
Тобто, це питання дуже дискусійне. Дійсно, багато наших політичних і суспільних сил намагаються спростити реальну суспільну картину. Справді, є сили, які намагалися експлуатувати принцип «Ми або Вони!». Але це нітрохи не означає, що ті сили такі вже всемогутні і здатні претендувати на Орвелівського «Великого Брата»… А що стосується всіх інших тез зі статті, яким Михайло Дубинянський намагався знайти аналогії у «1984»-му Орвела, то вони відверто «притягнуті за вуха»…
Така, на мій перший погляд, неадекватність сприйняття згаданими авторами написаного Орвелом мене збентежила. Тому вирішив не поспішати з висновками і перечитати ще раз «1984»…
(закінчення буде)
Роман можна почитати тут:
http://www.lib.ru/ORWELL/r1984.txt

(російською)
http://www.msxnet.org/orwell/1984

http://www.george-orwell.org/1984

(англійською)
Джерела:
http://www.hrono.info/statii/orwell01.html

Джордж Оруэлл «Англичане»
http://www.hrono.info/libris/lib_o/oruwell01.html

Джордж Оруэлл «Обаяние зверя», Предисловие к повести «Звероферма»

 

На фото 1 – Джордж Орвел
Фото з:
http://www.george-orwell.org/l_pictures.html
На фото 2 – обкладинка першого видання роману «Nineteen Eighty-Four»
Фото з:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:1984first.jpg

 

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: