Як мoкpe гopить…

21 травня 2015 року в Україні набрав чинності пакет «декомунізаційних» законів, які покликані нарешті позбавити Україну символів тоталітаризму, а її громадянам допомогти переосмислити минувшину та потурбуватися про те, щоб прийдешні покоління українців не повторили помилок своїх дідів і батьків, які необачливо закарбовували в бронзі і бетоні тих, хто десятиліттями гнобив націю. Усі символи тоталітарного минулого в Україні за цими законами мають зникнути до 21 листопада 2015 року. Час «Ч» уже маячить на видноколі, але…

Наче мокре горить06276548.jpg

Теоретичною частиною непростого процесу розставання з тоталітарними символами опікується Український інститут національної пам’яті. Днями його прес-служба розповсюдила повідомлення про те, що відповідно до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» рекомендовано змінити назви 908 міст і сіл в Україні. Серед них — 30 великих міст та 51 селище міського типу. Причому, вказується в повідомленні, ці дані ще уточнюються і тому можуть змінюватися.

За прогнозами вітчизняних учених-істориків, кількість рекомендованих до перейменування населених пунктів може сягнути тисячі. Тобто, підрахували вони, на перейменування чекають 3% українських міст, селищ і сіл. Серед них два обласних центри — Кіровоград і Дніпропетровськ.

Найбільше населених пунктів, які приречені до зміни назви в Донецькій (10 міст, 16 селищ та 71 село) і Харківській (2 міста, 25 селищ та 70 сіл) областях. Найменше — в Західній Україні.

Полтавщина за кількістю населених пунктів та вулиць, які слід перейменувати, не пасе задніх. Найперше вказують на Комсомольськ — місто обласного підпорядкування. Необхідно перейменувати чимало вулиць у Полтаві, Кременчуці та практично в кожному районному центрі, де традиційно є вулиці Леніна та імен інших діячів комуно-більшовицького режиму. І не лише вулиці, а й пам’ятники, погруддя, меморіальні дошки тощо, яких теж слід позбутися ще до Дня Свободи і Гідності.

Робота в регіоні з перейменувань та знесення пам’ятників, зокрема Леніну, почалася вже кілька років тому. Причому, без вказівок влади, а за покликанням сумління тих, хто близько до серця сприйняв визвольний рух нової доби та ідеї революцій на Майдані. Утім, порвати з комуністичною спадщиною вдалося не скрізь. Зазвичай, збуджені патріотичними гаслами під час Революції гідності юрби полтавців як в обласному центрі, так і районних, заходилися валити пам’ятники вождю світового пролетаріату та трощити кувалдами гранітні меморіальні дошки на честь його поплічників. А от із перейменуванням вулиць не складається.

 

Чому так неохоче Полтавщина розстається з символами минулого, які вже незабаром мають зникнути за Указом Президента України? Багато з тих, із ким вдалося поспілкуватися кореспонденту «ДУ», вважають, що гальмують реалізацію декомунізаційних законів самі очільники територіальних громад та відповідні ради, склад яких, за невеликим винятком, не оновили синхронно з виборами до Верховної Ради одразу після буремних подій на Майдані. Приміром, у Полтаві досі не перейменовано жодної вулиці з десятків, які підпадають під дію декомунізаційних законів.

Свого негативного ставлення до декомунізаційних законів не приховує особисто полтавський міський голова Олександр Мамай, котрий відкрито заявив, що вважає помилкою рішення про перейменування і не збирається змінювати назви вулиць у обласному центрі: «Що стосується декомунізації. Я вважаю, що це помилка нашої Верховної Ради, помилка уряду. Якщо дійсно будуть кошти на перейменування вулиць, якщо Верховна Рада виділятиме на це кошти, то я думаю, що в наступній каденції депутати міськради і міський голова будуть ухвалювати певні рішення. На сьогодні я особисто як міський голова вулиць перейменовувати не збираюся…», — сказав, наче відрізав О. Мамай, відповідаючи на запитання журналістів про його ставлення до декомунізаційних законів.

На відміну від полтавської влади, в Кременчуці — другому за чисельністю місті Полтавщини, влада більш розважливо підійшла до необхідності перейменування всього, що пов’язано з тоталітарним минулим. Міська рада цього наддніпрянського міста вирішила діяти системно і планово, опублікувавши проект рішення Кременчуцького виконавчого комітету міськради «Про затвердження заходів щодо виконання окремих вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в місті Кременчуці».

Згідно з документом, міська рада зобов’язалася підготувати до серпня 2015 року перелік «зображень, пам’ятників, пам’ятних знаків, написів тощо на об’єктах та будівлях Кременчука, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму або присвячені особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932–1933 років в Україні, політичних репресій… скверів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, набережних, інших об’єктів топоніміки міста Кременчука, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму» тощо, і до вересня 2015 року демонтувати зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи тощо на об’єктах та будівлях Кременчука, що підпадають під вимоги Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». А до вересня надати пропозиції фінансовому управлінню щодо виділення коштів на заходи, пов’язані з перейменуванням міських об’єктів, що перебувають у комунальній власності міста: виготовлення та заміна табличок, вивісок, переоформлення установчих документів тощо».

У райцентрах області до знищення символів тоталітаризму підійшли ще обережніше. Приміром, у Кобеляках уже понад рік колупають відбійними молотками стелу, присвячену комсомольцям району. Як повідомив у Фейсбуці тамтешній міський голова Олександр Ісип, у райцентрі, де був пам’ятник комсомольцям, буде місце відпочинку для жителів міста.

Але знищення матеріальних пам’яток тоталітаризму — це одне, а от перейменування вулиць — інше. Якщо у великих містах, за винятком Полтави, і райцентрах ще можна побачити якийсь рух в цьому напрямку, то в селах і селищах, де одноосібно панують сільради, як кажуть, і кінь не валявся. А між тим час невблаганно спливає, і комусь доведеться відповідати за виконання декомунізаційних законів.

Електорат має свою думку

І все ж, чому так неохоче беруться за перейменування ті, кому належить це зробити? Степан Бульба, колишній голова Полтавської облдержадміністрації, депутат Полтавської облради, так сформулював для «ДУ» свою думку щодо перспектив виконання законів з декомунізації:

«Судячи з дій нинішньої влади, у мене складається враження, що їй простіше було проголосити ці гасла, ніж щось у цьому напрямку робити. Навіть наша історія протягом останніх двох років переконує, що з тоталітаризмом у будь-яких його проявах необхідно боротися. І передусім це — завдання влади. Якщо нинішня влада виголосила цей лозунг, прийняла ці закони, необхідно їх виконувати! Реалізувати швидко! Там, де це сприймається людьми, насамперед. У будь-якому разі пояснювати людям, що це необхідно, що це — минулий день, що до повернення до нього не може бути й мови. Ось так повинна діяти влада. На жаль, є і нерозуміння ситуації з боку населення. Багато хто говорить, що це дорого коштуватиме, що не варто чіпати історії тощо. Певним чином і ці питання слід порушувати й вивчати. Але те, що необхідно це робити, — очевидно!

На Полтавщині специфічний склад населення, тим паче попереду вибори. Керівники побоюються, що це може комусь не сподобатися, вони думають про результати голосування. А насправді заграють з електоратом. На рівні Полтави це дуже чітко простежується.

Я переконаний, що закони про декомунізацію не буде реалізовано. Тим більше, що залишилося зовсім небагато часу. Я не бачу намагання влади всерйоз вирішувати цю проблему».

Отож, ключовими у монолозі колишнього очільника регіону стали слова «вибори» і «думка населення». Саме побоювання представниками місцевої влади невдоволення свого електорату, на переконання С. Бульби, і гальмує виконання законів про декомунізацію. Представники влади напередодні виборів не ризикують вдаватися до дій, які можуть зашкодити їхній популярності. Тому і сподіваються спустити на гальмах процес декомунізації, прикриваючись рішеннями «своїх» рад, де більшість депутатів так само виступає проти перейменувань.

Цікавою здається з приводу реалізації декомунізаційних законів і думка колишнього селищного голови Нових Санжар, де необхідно перейменувати майже три десятки вулиць, а нині народного депутата України Андрія Реки.

«Якщо Верховна Рада ухвалила закон і його підписав Президент, він буде виконаний на 100%. А якщо його не буде виконано, наступить кримінальна відповідальність. У нас дуже багато людей, які шукають шляхи, щоб їх не виконувати. Але колись таки приймуть закон про виконання цих законів, тобто встановлять кримінальну відповідальність, і всі після цього їх виконуватимуть, — безапеляційно заявив кореспонденту «ДУ» нардеп. — Що поробиш, у нас такий менталітет… Багато хто з керівників думає, що буде після виборів до місцевих рад? І в Полтаві теж.

Справді, де буде Полтавський міський голова після виборів? Буде інша людина на його місці, якщо він не розуміє! Міський голова не може приймати закони, він повинен їх виконувати! І всі міські голови мусять закони виконувати. Як великих міст, приміром, Кличко в Києві чи Садовий у Львові, так і мер Полтави — у невеликому місті…

У Нових Санжарах, де необхідно перейменувати 30 вулиць, живуть розумні люди, і закон буде виконано вчасно. Цей процес уже йде. Головне, щоб брала участь громада — вносили пропозиції, як назвати вулицю тощо. Але діяти треба дуже обережно, бо громада часто штовхає в інший бік. Тому слід радитися з людьми. Приміром, у Нових Санжарах вже і не пам’ятають історичних назв кількох вулиць, які необхідно перейменувати. Нема цього і в архівах. А от люди можуть пам’ятати, тому влада повинна контактувати з громадою. Тоді буде все гаразд».

Запобіжник від влади

Чи справді вийде все гаразд із складним процесом декомунізації в нашому суспільстві, де чимало його представників народилися і змужніли в Радянському Союзі? Представники старшого покоління й нині добре пам’ятають радянські часи, коли вони були молодими, здоровими і не мали проблем, які їх обтяжили в нинішній Україні. Чи захочуть вони викреслити за командою із столиці зі своєї пам’яті ті часи, про які їм нагадують назви міст, вулиць, парків і скверів тощо? Очевидно — ні.

Нині місцева влада, на яку покладено тягар з декомунізації, намагається переконати свій електорат у тому, що перейменування не зачепить їхніх інтересів. Зокрема, матеріальних. А саме — небажання витратитися на переоформлення документів, зокрема на право власності на житло, гаражі, садово-дачні ділянки, перереєстрацію бізнесу, документів на автомобілі, зброю і подібне у зв’язку зі зміною адреси після перейменування вулиць, і викликає супротив процесу декомунізації з боку частини громади.

Не варто недооцінювати й того, що до декомунізації частина населення ставиться критично ще й тому, що вбачає в ній лише косметичні реформи, якими влада намагається відволікти увагу суспільства від справжніх нагальних проблем в країні, які вона не здатна вирішити — подолати безробіття, інфляцію, безправ’я простих людей, навести лад у медицині, освіті, запобігти економічній кризі тощо. Тому, очевидно, що процес з перейменуванням розтягнеться в часі, як прогнозують аналітики.

Але, виявляється, у разі саботажу влада може витягти з рукава козирну карту. Закони про декомунізацію передбачають, що в разі, якщо через півроку після набрання чинності законів про декомунізацію (до 21 листопада 2015 року) депутати відповідних міських рад не визначаться, як саме вони перейменують вулиці, ініціатива переходить до міського голови. Якщо протягом місяця і він не виконує своїх функцій з перейменування, можливість перейменувати вулиці перейде до обласної адміністрації. Якщо ще через місяць і там не впораються, вся інформація про вулиці, які слід перейменувати, подається до Кабміну, який і перейменує їх за поданням Інституту національної пам’яті.

Чи дійде справа на Полтавщині до примусового перейменування вулиць? І яку відповідальність понесуть посадовці, в разі зриву виконання законів про декомунізацію?

Валерій Головко, голова Полтавської ОДА, на ці запитання кореспондента «ДУ» відповів так: «Ми зобов’язані виконати декомунізаційні закони! Є закон, і його потрібно виконати! Я вважаю, що в нас залишилося небагато часу, щоб ми впровадили закони про декомунізацію. Не мають сьогодні права комуністи і «регіонали» отримати перспективу як політичні партії в Україні після тих подій, які відбулися на Майдані. Процес декомунізації іде. Сьогодні прописаний сам процес реалізації цього закону. Дочекаємося, бо залишилося небагато часу. Закон буде виконано обов’язково!», — переконаний очільник регіону.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава

Джерело:
http://www.dua.com.ua/community/item/1815-dekomunizatsiya-yak-vid-nas-ide-totalitarne-minule.html
П’ятниця, 21 Серпень 2015 10:46
Декомунізація: як від нас іде тоталітарне минуле

P.S. На Сумщині справи не кращі… Схоже на те, що єдиний райцентр, де хоч щось вже робиться, – це Лебедин:
http://lebedyn.com.ua/lebedinci-zgodni-z-perejmenuvannyam-ploshhi-internacionalno%D1%97/

 

http://krasnews.at.ua/news/jak_mokre_gorit/2015-09-03-5398
Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: