Дiaмaнтoвe вeciлля

 

 

Поїзд підходив до станції Краснопілля. Гвардії лейтенант Дідоренко, який щойно закінчив училище, і тепер, отримавши відпустку, їхав на батьківщину, з хвилюванням спостерігав з вагонного вікна за знайомими краєвидами.

То пропливало минуле. Пригадувалось, як сім років тому, у березні 1943 року він юнаком, якому ледь настав сімнадцятий рік, пішов добровольцем на фронт, залишивши матір і двох молодших братів в чужій хаті у селі Михайлівці.
З того часу його фронтові дороги пролягли через Україну, Румунію, Польщу, Німеччину, Чехословаччину до Праги 9 травня 1945 року.

З листів йому було відомо, що мати уже проживає в Краснопіллі на квартирі, працює в санепідстанції. Отож молодий офіцер, вийшовши з вагона, заклопотано озирався: куди йому далі йти?

І тут раптом на очі трапилась Людмила Мірошниченко, колишня однокласниця під час навчання в Покровській школі, де її батько був директором. Вона й допомогла зустрітися з рідними після семилітньої розлуки. Людмила була вчителькою початкової школи, з нею було цікаво йому у відпустці проводити своє дозвілля.

Якось до неї зайшла подруга запросити її на вечірні танці. Так Людмила познайомила свого колишнього однокласника з Галиною Морозовою. Це сталося 18-го березня 1950 року, а 24-го березня вона супроводила обох до Краснопільського РАГСу на реєстрацію шлюбу. Це було кохання з першого погляду.

s26434441.jpg

А ще через тиждень одружений гвардії лейтенант прямував до Києва за призначенням на нове місце служби. І почалося кочове армійське життя новоствореної сім’ї: Бровари, Харків, Ворошиловград, Малинівка (під Чугуєвим), Київ. До цього доповнимо переїзди – літні табори, зимові квартири – були виснажливими, не було стабільного життя, бо це було постійне перебування на пакунках з домашніми речами і маленькими дітьми на руках.

А молодість брала своє, бо обов’язки офіцера вимагали суворої дисципліни, дружина працювала (мала фах фармацевта), очолювала аптеку у військових частинах.
В переддень Нового 1956-го року сім’я прибула до Краснопілля після демобілізації.

 

Далі служба в органах внутрішніх справ: Леонід Дмитрович в райміліції, дружина очолювала аптеку у виправно-трудовій колонії. Так подружжя Дідоренків – Леонід Дмитрович і Галина Гаврилівна – обидва офіцери у відставці (полковник міліції і молодший лейтенант медичної служби ) – у дружбі та злагоді дожили до знаменної дати в своєму житті – 60 років подружнього життя – діамантового весілля.

Зараз дружина прикута до ліжка, а Леонід Дмитрович, хоч теж зігнутий старістю, але вперто займається краєзнавчою діяльністю – видав сім книг, працює над черговою, а попереду ще є цікаві плани.

О.МОЦНИЙ.
На знімках: подружжя Дідоренків: 28 березня 1950 року і 60 років потому

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/doli_ljudski/diamantove_vesillja/4-1-0-66
Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: