Кoли любoвi виcтaчaє нa вcix

 

 

Материнство — це відповідальність і величезний труд. Це робота душі, що не знає перепочинків, це постійна самовіддача. Чи помічають це діти? Треба, щоб помічали. Треба, щоб сини наші й доні читали на материнському чолі і смуток, і радощі, щоб прагнули щастям засвітити очі своєї найріднішої. Звичайно, повага до матері закладається передусім сім’єю.

Я хочу розповісти вам про звичайну людину, яка живе у нашому селі. Це – ГОРБАЧ ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА. Але, в той же час, це незвичайна людина.

У Самотоївці добре знають її – багатодітну матір, яка присвятила все своє життя вихованню 9 дітей. За це держава нагородила її медаллю материнства ІІ ступеня в 1961 році, медаллю материнства ІІІ ступеня в 1966 році, орденом «Материнської слави ІІ ступеня» в 1969 році, має медалі «Ветерана труда» (1977 р.), «Захисника Вітчизни» (1999 р.), а також у 2005 році нагороджена медаллю «60 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.».

У народі говорять, що справжнє щастя приходить у сім’ю з появою дітей. У Ганни Олександрівни та Михайла Кузьмича воно помножене на дев’ять. (Хоча народила 11 діток та двох не виходили). Сім синочків, як молоді дубочки та дві донечки – берізочки, зросли в затишному домі, дружній сім’ї. Росли дружно, допомагали один одному, підтримували. Хтось няньчив менших, а хтось – пас худобу, допомагав по господарству.

s64360542.jpg

Найстарший – Микола, 1948 року народження, зараз проживає з родиною в місті Запоріжжя, де працює на місцевому заводі, що виробляє скляні вироби. Має двох синів – В’ячеслава і Олександра та трьох онуків – Ігоря, Анастасію та Вікторію.

Марія (1951 р.н.) з родиною живе в місті Калінінграді. Зараз вже на пенсії, але продовжує працювати медсестрою. Має двох діток – Наталю та Артема і двоє онуків – Маринку та Сашу.
Іван (1954 р.н.) разом з родиною мешкав у рідній Самотоївці. На жаль сина Івана вже не має в живих. Помер від хвороби у 2008 році, залишивши двох дітей Михайла та Людмилу.

Дочка Галя (1956 р.н.) мешкає в м.Запоріжжя. На жаль, її сім’я розпалася і вона самостійно виховує двох дітей – Яну та Олега і вже має онука – Нікіту. Разом зі старшим братом працює на скляному заводі.

Син Олександр (1960 р.н.) разом із своєю багатодітною родиною живе в нашій милій Самотоївці на вулиці Вдовитченка і працює лісником. Це єдиний син, який пішов по материним стопам і має аж чотири синочка та донечку. Два сини вже одружені, мають власних синочків і живуть також у нашому селі.
Андрій (1961 р.н.) мешкає в Луганській області, в м.Петровськ і має двох дівчат – Наталю та Ганну.
Михайло (1964 р.н.) з родиною проживає в смт. Краснопілля і працює водієм «Швидкої допомоги» у місцевій лікарні. Має єдиного сина Віталія.

Олексій (1967 р.н.) також живе неподалік – в смт. Краснопілля і працює в газовому господарстві. Має трьох дітей – Івана, Максима та Світлану.

Ігор (1969 р.н.) наймолодший син Ганни Олександрівни, якого вона народила в 43 роки. Він і проживає разом з матір’ю та своєю родиною – дружиною та двома доньками.

Горбач (Білан) Ганна Олександрівна народилася 18 вересня 1926 року у звичайній селянській сім’ї. Мама – Білан Ганна Іллінічна – працювала у колгоспі різноробочою. Де була потрібна, там і працювала. Батько – Олександр Захарович – все життя пропрацював на Грязнянському цукровому заводі слюсарем. Родина Біланів теж мала аж 11 дітей, але після 1932-1934рр. їх залишилося лише троє – Ганна, Наталія та Іван. У 1935 році народилася сестричка Катерина (декілька років тому її не стало в живих), яка, вийшовши заміж, весь вік прожила поруч із сестрою Ганною.

Решта померли від різних хвороб. Як пригадує Ганна Олександрівна: «… Були і голі, і босі, і голодні. Все було. В часи голодомору батько на заводі отримував пайок (крупу, цукор, борошно) на дітей, як багатодітний.» Росла, навчалася. На жаль, наша героїня не закінчила і трьох класів… В роки Великої Вітчизняної війни допомагала солдатам, готуючи їм їжу. Зараз офіційно має статус учасника Великої Вітчизняної війни.

В домі старенької матусі збираються сини і доньки, зяті і невістки, онуки і правнуки… І матінці радість, і всім молодшим, а найперше дітям — урок поваги до старості, до натруджених рук, що випестили усіх, хто зібрався у теплому материнському обійсті. Ганна Олександрівна разом зі своєю сестрою – глибоко віруючі люди. Дуже часто з її вуст чули таку приказку, що Бог наказав шість днів працювати, а на сьомий день відпочивати. Тому і не дивно, що кожної неділі, а не тільки на свята, діти та онуки приїздять до неї в гості. Навіть важко сказати, скільки сил, енергії, мудрості своєї, щедрості душевної віддає ця жінка своїм дітям.

s35148254.jpg

Ганна Олександрівна не тільки замолоду була красивою жінкою. Залишається і зараз в усьому красивою, напрочуд симпатичною жінкою і завжди зберігає свою жіночність. Здається, що ця мила бабуся ніколи не виявляє ознак втоми, а завжди бадьора, працездатна. Це чуйна, душевна людина, яка поєднує в собі й чудові риси жінки – красу, материнство, хорошої господарки, рукодільниці. З людьми завжди лагідна, з кожним знайде спільну мову. Зараз Ганна Олександрівна мешкає разом зі своїм наймолодшим сином Ігорем та його родиною (дружиною Тетяною та двома онучками Анею та Надійкою) в селі Самотоївка. Їй аж 83, але вона намагається хоча б маленькою справою допомогти сину.

Кійченко Олена

 

http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/doli_ljudski/koli_ljubovi_vistachae_na_vsikh/4-1-0-70
Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: