Лiтepaтypний кoнкypc «Пpoбa пepa»: Вiтaлiнa КOНOНEНКO

 

 

 

 

Наприкінці грудня у Краснопільському районному ЦДЮТ відбувся районний етап обласного літературного конкурсу «Проба пера». Змагалися юні таланти у трьох номінаціях: «Проза», «Поезія», «Гумор». Переможці конкурсу нагороджені грамотами відділу освіти, молоді та спорту Краснопільської РДА. Продовжуємо знайомитись з роботами конкурсантів. На черзі твори Віталіни Кононенко – учениці Краснопільської гімназії.

Лагідний снігопад

Загадкова у своїй красі та витівках зима. То кружляє завірюхою, сердиться метелицею, а сьогодні створила дивну й чарівну завісу лагідного снігопаду.

Похапцем одягнувшись, вибігла на подвір’я. А там !!! Із неба сипляться прозорі блискучі зірочки, одна одної чарівніша за іншу. Справжній парад сніжинок. Вони такі ніжні, дивні, схожі на грайливі пір’їнки, пахнуть свіжістю, морозцем. Тендітні, мерехтливі, обсипали мене срібними квітами. Я стала схожа на біленьку снігуроньку-чарівницю, яка охороняє відпочинок природи під час її довгого зимового сну. Заворожено дивлюся, як легкокрилі сніжинки танцюють у повітрі свій дивовижний танок. Я кружляю разом із ними й мене не залишає почуття казки. Снігові зимові квіточки холодно торкаються мого обличчя, але це так приємно!
54936798.jpg

Прислухаюся до снігопаду й чую дивний передзвін. Це дзвенять пухнасті сніжинки. Вони пурхають, як метелики, кружляють, падають, прикрашаючи все навкруги чаруючою білизною. Кетяги червоної калини, наче ліхтарики, горять серед білого іскристого вбрання. Повлягалися на лавах білосніжні подушки. Пеньки, прикриті снігом, схожі на величезні гриби. Засніжені дерева стоять неначе зачаровані й не ворухнуться. Снігопад подарував їм біле святкове вбрання. Здається, вони затихли під снігом.

Тиша якась особлива, урочиста. Я милуюсь, як зима лагідно вкриває землю ніжно-пишним килимом. Нехай вона відпочиває до весни.

Стало так гарно, затишно, ошатно. Природа перетворилась у казкову країну, чарівну й прекрасну. Кружляє снігопад. Він дивує мене своєю чистотою, заспокоює, чарує, дарує свято.

Привіт, веснонько!

Настала весна, яку я так довго чекала. Лагідне сонечко зігріло землю своїм теплом. Дзюрчать, сміються, співають гомінкі струмочки. Земля напилася водички та вкрилася смарагдовим килимом. Молода соковита травичка колишеться хвильками від подихів м’якого, легенького вітерцю. Які чисті, свіжі й спокійні у весни кольори! Багато жовтого, зеленого та блакитного.

Весною стільки таїнства, чарівності! Загадковість дарують нам перші квіти. Який квітковий розмай створила весна! Бузковий цвіт рясту, барвисті медунки, ніжно-блакитні проліски, золоті зірочки блискучої пшінки – ось скільки первоцвітів квіткового царства навкруги! Повітря наповнене чудовими тонкими пахощами. Наче весняні сонечка світяться на оксамитовій траві жовті кульбабки, а над ними гудуть працьовиті бджілки. Сядуть на золоті квіточки, наберуть багато-багато меду й радісно співають.

У блакитному привітному небі гойдається ясне сонечко та щедро посилає свої теплі промінці в усі куточки землі. Воно таке яскраве, блискуче, що дивитися на нього неможливо. Примружуюся, а сонце грається зі мною, ласкаво та ніжно торкаючись. Це викликає веселу посмішку, почуття радості від тепла та краси співучої весни.

Навколо линуть пташині голоси. Можна заслухатися їх дивовижним співом. Не впевнена, що хтось зможе повторити ці чарівні звуки. Як приємно дивитися на веселі турботи пташок! Вони будують свої міцні гніздечка й радіють весняному сонцю, поверненню додому з теплих країв.

35145545.jpg

Є у весни найкрасивіший час, який я люблю найбільше -цвітіння садів. Дерева ніби огорнуті білими та рожевими хмарками. Який солодкий аромат навколо! Шкода, що через деякий час у садах почнеться дивний снігопад із ніжних пелюсточок пахучих квітів. Мені завжди здається, що хтось розсипав на траву лілейні перлинки.

Який приємний весняний дощик! Так і хочеться пірнути під його краплі та впіймати їх у долоньки. Дивлюся, як весело вони відскакують від землі, як у калюжах починають бити маленькі фонтанчики. Веселково співає срібний дощик. Під його спів природа оновлюється, молодіє. Ось він ущух. Краплинки прозорих сліз залишаються на листочках, пелюсточках квітів. Вони виблискують на сонці, неначе намистинки. Сміється вродлива кольориста веселка. Наче розкішний віночок, обняла півнеба й дарує мені свої веселі барви.

Навесні не можна не посміхнутися ласкаво-променистому сонцю, запашним квітам, просто незнайомим людям, які йдуть мені назустріч.

Це весна настала в моїй душі. Вона розбудила мене, створила гарний настрій.
Привіт, веснонько! Ти незрівнянна й чарівна!

Поспішаю на свято барв

Яскраве літечко у квітчастому сарафані крокує по землі та щедро прикрашає її барвистими вогниками квітів.

Я поспішаю на свято літніх барв у найкрасивіше місце урочища Бабачина, де можна побути наодинці з природою, посидіти в тиші, помріяти.

Лісова галявина освітлена сонцем. Як пахне суницями! Повітря таке чисте, як джерельна вода. Розбрелись по галявині яскраві квіти. Вони посміхаються й тягнуться до лагідного сонця. Я милуюся їх гарними личками, умитими дзеркальною росою та райдужним убранням. Ось вітають мене червоні запашні гвоздички. Волошки, наче розшиті синім шовком, привітно хитають голівками. А як прикрашають галявину лісові дзвіночки! Мені здалося, що вони задзвеніли різними ніжними голосами, радо мене зустрічаючи. Мої улюблені ромашки пишаються своїми білосніжними спідничками. Усі пелюсточки випрала вечірня роса. На листочках ще залишилися її краплинки. Жовтенькі серединки, ніби іскринки сонця, приваблюють своїм яскравим кольором. Шовкова трава шепоче свої таємниці.

03462064.jpg

Над пахучими квітами та духмяними травами весело пурхають яскраві метелики, золотисті бджілки, поважні джмелі, прозорі бабки, які так схожі на кольорові літачки. На якусь мить зупинилася, прислухалася. Та то ж бджілки виграють на скрипочках! Лине ніжна мелодія літа.

Дмухнув легенький вітерець. Під дивовижну музику чарівних звуків закружляли у вальсі квіти. Які вони чудові, загадкові! У кожній живе диво краси.

Раптом на мою руку сів маленький метелик – чарівна квітка неба. Він начебто запросив мене до танцю. Ми кружляли по галявині між квітами. Я вдихала їх літній запах, щоб запам’ятати його надовго, відчувала себе частинкою цієї неповторної краси. Мені було так радісно й спокійно. Але метелик змахнув крильцями, подякувавши, і полетів до пахучої конюшини, яка притулилася біля красуні ромашки. Він сів на духмяну квіточку й став бавитися, стуляючи й розтуляючи свої кольористі крильця, що виблискували на сонці.

Як хороше, як гарно на цій лісовій галявині! Тут легко, затишно, багато сонця, свіжого повітря, аромату квітів. Дякую тобі, літечко, за цю дивовижу!

Мелодія осені

Сьогодні вранці постукав у моє вікно жовтий листочок, підморгнув і нагадав, що настав час різнокольорової завії.

Осінь схожа на казку. Море веселих барв. Багряні, пурпурові, жовті кольори надають природі чарівності й казковості. Пожовтіла трава вкрилась яскравим бісером. Золотисто-жовті стоять клени, червону хустинку вишила осінь горобинці. Ворушаться золотими сережками листочки на гілочках білокорих берізок. Налетів рвучкий вітер, пробіг по верхівках дерев і зірвав із них красу-листочки. Вони легко кружляють у своєму прощальному таночку і, як зорі, падають на землю. Пустотливі сонячні зайчики ще граються на опалому листі. Земля, квіти, трава радіють, що барвиста пухнаста ковдра зігріє їх довгими зимовими днями.

Пишаються королівські квіти. Прохолодного осіннього дня розкішні айстри, ніжні хризантеми, гордовиті жоржини повертають нам радість літа. Хто ж не порадується такою пишною красою!?

Дерева стоять сумні, задумливі. Горять холодним полум’ям. Вони не хочуть прощатися з сонечком. Останні золоті промінчики дарує нам воно. Природа притихла, причаїлася в очікуванні суворої зими.

Літають хороводами павутинки-сріблинки, блищать у кожному куточку, плетуть чарівне мереживо. Це летить бабине літо. А хмаринки, немов пухка вата, біжать і біжать по мовчазному осінньому небу. Раптом воно потемнішало – пішов колючий дощ. Яким би він не був восени, а вимочить до нитки.

Високо вгорі поспішають на південь дзвінкі журавлі. Я прощаюсь із ними до весни. Тільки горобчики нікуди не поспішають. Літають собі, цвірінчать.

56765482.jpg

Хоч осінь і сумна, але ошатно вбрана різнобарвним листям. Іду по ньому, ніби по золотому килиму. Листочки тихенько шелестять під ногами. Відчуваю спокій, радість. Шум дощу й шелест листя наче переплітаються між собою і створюють чудову мелодію осені та веселий настрій.

Люблю осінь за запах стиглих плодів, чарівність листопадного дощу, неповторну, скромну красу.

Поділитися цим:

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: